Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції 17

чайно важливий факт: річ у тім, що павички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. І це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.

♦ Отже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способи соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін. Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, люд­ській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрача­ючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною наро­дитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбав­лені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама по­винна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки в кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися влас­ним життям. Історичне покликання та глибинне виправдання філо­софії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелек­туальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.

1.2. Поняття та типологія світогляду.

Світогляд і філософія

На основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають особливі напрями духовного жит­тя, спрямовані на вироблення засад людського життєвого само­утвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною терм­інологією (з подачі німецького філософа І. Канта) називається світоглядом. Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть роз­мову астрономи та фізики, а той, в якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини (або людським універсумом).

18 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: лю­дина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлю­вати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в сві­ті. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні за­сади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. ■£ Отже, світогляд постає формою загального людського самовиз­начення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень лю­дини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знан­ ня про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом З оцінкою, відношенням;

б) предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Чвідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інте­ лектуальних утворень, таких як ^знання, ^бажання, ^ін­ туїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін. Через цс складовими світогляду постають: • погляди, • переконання, • принципи, • ідеали, • цінності, • вірування, • життєві норми та стереотипи.

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ

(За німецьким філософом І. Кантом)

Місце людини в світі:

Що я можу знайти?

Що я маю робити?

На що я можу сподіватися?

Що таке людина?

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними пси­хічними відхиленнями від норми. Але саме загальнолюдський ха­рактер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різно­манітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перера­хувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду.

* Типологія світогляду - це не просте перерахування його можли­вих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на ос­нові яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогля­ду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світог­лядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спіль­них ознак:

За носієм	За рівнем світо­бачення та усвідомлення	За історичними епохами	За моральио-ціннісними орієнтирами
• індивідуальний	♦ усвідомлений	т архаїчний	# егоїстичний
• колективний	♦ неусвідомлений	■ античний	* альтруїстський
в груповий	♦ частково усвідомлений	т середньовічний	* гуманістичний
• національний	♦ буденний	■ ренесансний	* антигуманний
• регіональний та ін.	♦ сформований на засадах наукових знань	ш світогляд XXст.	■* цинічний
	♦ філософський та ін.		* шовіністичний та ін.

За будовою розрізняють світогляд > цілісний, > фрагментар­ний, > внутрішньо злагоджений, > суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності - > реалістичний, > фан­тастичний, > викривлений, > адекватний дійсності; за ставлен­ням до визнання існування вищих сутностей - > релігійний, > скептичний, > агностичний, > атеїстичний. Дуже поши­реною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світо­глядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарак­теризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можли­вість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духов­ного освоєння світу, яка покликана:

• інтегрувати людину у світ;

• надати їй найперших життєвих орієнтирів;

• подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення, соціальні зв'язки вітоглядні.уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких життєвих ситуаціях уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною й у більш простих та буденних ситуаціях, наприк­лад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.