1. Основи організації оборони

Оборона може бути позиційною і маневровою. Це залежить від бойового завдання, наявності сил і засобів і характеру місцевості.

Позиційна оборона – основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає основній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику перед переднім краєм і в ході стійкого удержання підготовлених до оборони районів місцевості. Застосовується на більшості напрямів, і перше за все там, де втрати території неприпустимі. Основна її мета – міцне і тривале удержання районів (рубежів).

Маневрова оборона застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил. Основний її зміст полягає в проведенні послідовних оборонних боїв на заздалегідь намічених і ешелонованих в глибину рубежах в поєднанні з короткими контратаками, широкого застосування вогневих засад, обладнання загороджень і руйнування важливих об'єктів. Вона припускає залишення деякої частини території. В ході маневрової оборони батальйон у взаємодії з іншими підрозділами бригади (полку) примушує противника наступати у напрямку, на якому підготовлена тривала позиційна оборона або противник втягується в район, який забезпечує вигідні умови для його розгрому контратаками.

Батальйон, як правило, веде позиційну оборону, в окремих випадках він може приймати участь в маневровій обороні бригади (полку). Батальйон, призначений для оборони смуги забезпечення, веде маневрову оборону самостійно.

Оборона може застосовуватися навмисно, коли наступ неможливий або недоцільний, зокрема, на другорядних і важкодоступних напрямах, на морському узбережжі й островах. Вимушено перехід до оборони буде здійснюватися внаслідок несприятливої обстановки, яка склалася.

Оборона може підготовлятися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою.

В залежності від бойового завдання й умов обстановки перехід роти (батальйону) до оборони може здійснюватися в умовах безпосереднього зіткнення і поза зіткненням з противником.

Перехід роти (батальйону) до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником частіше за все здійснюється:

під час відбиття контратак переважаючих сил противника в ході наступу;

для закріплення і удержання захоплених рубежів;

для прикриття флангів наступаючих військ;

в результаті невдалого кінця зустрічного бою.

Відсутність безпосереднього зіткнення з противником створює найбільш сприятливі умови для підготовки роти (батальйону) до оборони. В таких умовах підрозділи частіше за все будуть переходити до оборони:

для прикриття державного кордону;

під час дій у другому ешелоні або резерві;

під час переходу до оборони під прикриттям підрозділів, які обороняються в смузі забезпечення;

на тих напрямах, де потрібно забезпечити висування і розгортання головних сил;

там, де наступ з ряду причин не передбачається, але можливі наступальні дії противника;

на морському узбережжі й островах.

Сучасна оборона має бути стійкою і активною.

Під стійкістю оборони розуміють її здатність протистояти зброї масового ураження, ударам авіації та артилерії, відбивати атаки танків і піхоти противника, а також знищувати противника, який вклинився в оборону, або повітряні десанти, які висадилися в тилу, аеромобільні та диверсійно-розвідувальні групи.

Активність оборони визначається в постійному ураженні противника всіма засобами, нав’язуванні йому своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою; в проведенні широкого маневру і рішучих контратак, швидкому знищенні противника, який вклинився в оборону, його десантів, які висадилися.

Висока активність оборони не може бути досягнута без її стійкості, а стійкість оборони буде тим вища, чим активніше ведуться оборонні дії.

Оборона має бути протитанковою, протиповітряною, протидесантною, глибоко ешелонованою, готовою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї і засобів радіоелектронної боротьби.