2.Причини Японії

Відносна дешевизна робочої сили, відсутність воєнних витрат, інвестування коштів у розвиток промисловості, контроль над зовнішноью торгівлею, орієнтація виробництва на експорт, висока кваліфікація і дисциплінарність робітників, політична стабілізація.

Сьогодні Японія – багата та процвітаюча держава. Центр сучасної науки і передових технологій. Японія на початку 21ст. зберегла світове лідерство в експорті капіталів, промисловому експорті, в виробництві автомобілей, кольорових телевізорів, відеомагнітофонів, аудіомагнітофонів. Держава приймає активну участь в економічному і політичному житті країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Висновок : аналізуючи японське “економічне диво” можназробити висновок, що з будь якої еономічної кризи можливий вихід і він пов’язаний з цілеспрямованою діяльністю держави в тісному зв’язку з народом.

№16

1 в 1920р в СРСР була «Нова Економічна Політика»(НЕП) На ці роки було тяже становище це «воєнний комунізм». Засади НЕПу:

Зміні пророзкладки продподатком, оренда землф, найм робочої сили, дозвіл на застосування найманої праці, поширення кооперації, горошова реформа, скасування загальної трудової повинності, відновлення банківської ініціативи, активне кредитування виробництва сфери послуг. Темпи відновлення промисловості НЕПу (1922,23 – 38%, 1923,24-27,5%, 1924,25-56%)

2Процес деколонізації після Другої світової війни

Це процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями .зростання впливу і потенціалу колоній; розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив "холодної війни".

На першому етапі (1943-1956 pp.) процес деколонізації охопив головно Азію й Північну Африку.На першому етапі колрнізатори намагались зберегти під своєю владою значну частину володінь. Незалежність здобули лише ті держави, які утримати в колоніальному стані стало неможливо. Проте після 1956 р. Англія і 1958 р. Франція пішли шляхом відмови від своїх колоніальних володінь.

На другому етапі (кінець 50-х-60-ті роки) процес деколонізації охопив в основному Африку.

До середини 60-х років більшість країн Тропічної Африки звільнилася від колоні-зального гніту.Під час третього етапу (70-ті роки) впала остання найстаріша колоніальна імперія - португальська. Першою після тривалою збройної боротьби здобула незалежність Гвінея-Бісау (1973).Таким чином, на порозі XXI ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись.

№17