9. Музыка

.В средневековой Руси получили развитие три музыкальных направления: народная музыка, богослужебное пение и светское пение.Народная музыка. Большое распространение получил на Руси песенный фольклор и языческое обрядовое пение, сопровождавшееся игрой на дудках, бубнах. гуслях. Богослужебное пение распространилось после принятия христианства и сразу становится профессиональным занятием. Православная религия не знает игры на музыкальных инструментах. Итак, несмотря на то, что Русь позже других европейских стран вступила на путь исторического развития, к XII веку она стала одним из наиболее развитых в культурном отношении государств того времени. XII-XIII вв. характеризуются расцветом местных стилей летописания, зодчества, изобразительного и прикладного искусства, на базе которых начался процесс формирования единой национальной культуры.

Вопрос №13. Християнство та його значення в розвитку слов’янської культури

Распространение христианства у славян проходило очень неравномерно и далеко не всегда добровольно. Их мировосприятие еще не было готово к единобожию, именно поэтому языческие культы время от времени одерживали победу над культами христианскими. Это происходило до тех пор, пока христианство не впитало в себя некоторой части языческих традиций.Однако совершенно очевидно, что славяне познакомились с христианством уже в первые века нашей эры, так как они неоднократно посещали Византию с целью торговли, службы в императорских войсках, кроме того, время от времени они совершали набеги на пограничные районы империи. В это время крещение славян не было массовым. Раньше других подверглись христианизации территории, находившиеся по соседству с Византией. Наиболее активное распространение христианства в славянских землях проходит на протяжении VII – XI веков. По сообщению Константина Багрянородного, первое массовое крещение сербов произошло при византийском императоре Ираклии (610-641 годы). В VII веке западная церковь приступила к проповеди Евангелия среди язычников Македонии, в VIII веку христианизация продолжалась Константинопольским патриархатом. Единобожие распространялось у славян с большим трудом, так как у них еще слишком развито было анимистическое восприятие мира, и к середине IX века были крещены только славяне южной части Македонии. Обращение в христианство северной Македонии произошло только после ее захвата болгарами. В середине VIII века, несмотря на сильное сопротивление, были крещены словенцы: пытаясь избежать нового порабощения аварами, в 745 году славяне Великой Карантании попросили защиты у Баварии и оказались под властью епископа Зальцбургского. В 955 году, задолго до крещения своего народа, приняла христианство и русская княгиня Ольга. С конца IX века распространение христианства в славянских странах носит политический характер и проходит не только извне, под влиянием Рима и Византии, но и изнутри, под влиянием местных правителей, которые ищут крепких политических союзов с наиболее мощными державами того времени. Они используют в своих целях и конфликт между западной и восточной церковью, принимая у себя миссионеров то папы римского, то византийского патриарха. Вместе с тем славяне стремятся к политической и духовной независимости. Привлечение к распространению христианского учения византийских миссионеров в 863 году преследовало политические цели: Ростислав стремился к конфессиональной независимости, именно поэтому он просил прислать в Моравию епископа, который смог бы со временем рукоположить в священнические и дьяконские саны славян; предлог же разъяснения христианского учения на понятном славянам языке был, по-видимому, достаточно формальным.Aрхиепископство в Охриде (современная Македония) стало религиозным центром, из которого письменность на кириллице и православная вера распространилась по всей Сербии, Болгарии и Киевской Руси. христианами и что в Киеве имелась соборная церковь святого пророка Илии. В Владимир 988 году он сам принимает христианство, заключает династический брак с византийской царевной, а вскоре после этого Днепр становится общей купелью для киевлян. Свергнуты были языческие идолы и по всей Руси.

Последствия принятия христианства проявлялись в изменении многих сфер жизни русичей. Церковь в системе государственных отношений заняла место в соответствии с византийской моделью: князья брали на себя ее материальное обеспечение и предоставляли ей определенную сферу юрисдикции, касающуюся семейного и брачного права, а также суда по вопросам веры. Другие области права регулировались на Руси традиционно. Новая вера создала основу для объединения многочисленных разрозненных племен, населявших Русь. Церковь стала центром, вокруг которого сосредоточилась не только религиозная, но и гражданская жизнь.

Вопрос №14. українська культура князівського періоду (Х1-ХШ ст)

Украинская культура - 13 век.

Галицько-Волинське Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва.Галицько-Волинське. знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав.Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки князю Василька. Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором.Про архітектуру князівства відомо небагато. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми.Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі,образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

Галицько-Волинський літопис — літопис 13 століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1291 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.Украинская культура - 15 век.В ВКЛ ничего в 15 веке особенного не происходит, грюнвальдская битва, развитие союза с Польшей и дальнейшее развитие городов и права, в общем, это лучше в белорусской культуре рассматривать. Украинская культура - 16 век.В 16 веке три основных события 1) принятие Литовского статута 2) основание Запорожской Сечи Байдой Вишневецким 3) образование Речи Посполитой.Статут ни в Галиции, ни на казацких землях не действовал, так что про него в Беларуси, а Речь Посполитая с ее конституцией уже была в Польше..Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.

Украинская культура - 1654-1721

Политическая жизнь заключается в постепенном сворачивании украинской автономии, несмотря на сопротивление повстанцев типа Мазепы и Орлика, культурная характеризуется рядом явлений 1) появление народного театра 2) киево-могилянская академия, через которую и пошла европейская ученость в Московию 3) переход барокко в просвещение, деятельность Прокоповича.У XVII столітті популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Важливу роль Петро Могила зіграв і в справі розвитку освіти. У 1632 році на базі братської школи і школи Києво-Печерської лаври був створений новий колегіум, який був названий його ім'ям. У основі 12-річного курсу навчання знаходилися «сім вільних наук». У 1701 році з ініціативи гетьмана Мазепи колегіуму було присвоєне звання академії.

Культура Київської Русі.

Суспільно-історичні передумови формування держави східних слов’ян. Походження етноніму „Русь”. Проблема „норманнського чинника” у державотворчих процесах Київської Русі. Перспектива „схід-захід” та її екстраполяція на культуру Київської Русі. Кочові племена та їх вплив на соціокультурну ситуацію руських територій. Специфіка феодальної системи в суспільстві Київської Русі. Походження християнства на українських землях. Володимирове хрещення Русі. Вплив християнства на формування нового типу руської культури. Феномен двовір’я в українській культурі. Церковні структури в києворуському суспільстві. Виникнення монастирів. Антоній та Феодосій Печерський. Розвиток писемності та освіти в Київській Русі. Проблема протокириличної писемності в слов’ян (графіті Софійського собору). Старослов’янська та церковнослов’янська мова в богослужбовій літературі. Феномен існування києворуської писемності в Київській Русі. Перші бібліотеки Київської Русі. Перші пам’ятки писемності : Рейнське, Остромирове євангелія, Ізборник Святослава.Київська писемна школа та її центри − Софіївський собор, Києво-Печерський монастир, Михайлівський Видубицький монастир. Система початкової та вищої освіти в Київській Русі. Державні школи. Кафедральні та монастирські школи. Система приватного навчання.

Наукові знання в Київській Русі. Прикладний характер розвитку наукових знань. Спадщина античної натурфілософії. Візантійська шлях поширення творів Піфагора, Сократа, Платона, Філона, Демокріта, Арістотеля, Епікура; натурфілософські твори

християнських авторів (Іоанна Дамаскина, Георгія Писида, Козьми Індикоплова Розвиток природничих наук : математика, фізика, хімія, астрономія, географія, медицина (Агапіт та Сліпій). Юридична система Київської Русі. Договори Русі з Візантією як перші юридичні

пам’ятки Київської Русі. „Руська правда” як пам’ятка давньоруського звичаєвого права. Церковні устави та їх місце в законодавчій системі Київської Русі. Перекладна та оригінальна література Київської Русі. Ізборники як києворуський літературний феномен. „Бджоли” , агіографічна література. Апокрифічні твори в літературі Київської Русі. Релігійний та світський компоненти в оригінальній руській літературі. „Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона. „Повчання дітям” Володимира Мономаха як приклад мемуарної прози. Виникнення белетристичного жанру („Моління Даниїла Заточника”) . Вітчизняна агіографія : „Києво-Печерський патерик”. Літописання як вітчизняний жанр літератури. „Повість минулих літ” та етапи її формування. Розвиток мистецтва в Київській Русі. Архітектура та містобудування. Особливості районування руських міст: княжий град, дитинець, посади. Сакральна архітектура Київської Русі. Особливості давньоруського малярства. Фрески та мозаїки Софії Київської . Розквіт декоративно-прикладного мистецтва. Ювелірне мистецтво. Історичне значення культури Київської Русі.

Культура Галицько-Волинського князівства.

Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі. Історіографія досліджень культури Галицько-Волинської Русі. Характерні риси культурного феномену Галицько-Волинського князівства. Специфіка релігійного життя в Галицько-Волинській державі. Галицька митрополія. Європейські тенденції в розвитку культури Галичини та Волині. Розвиток ремесел та декоративно-ужиткового мистецтва. Архітектурні традиції західноукраїнських земель. Міста та містобудування. Галицька архітектурна школа. Сакральна архітектура Львова. Початки української скульптури. Розвиток малярства в Галицько-Волинській Русі: мініатюри та іконопис.

Специфіка тематики іконописання. Розвиток освіти та літератури. Галицько-Волинський літопис як історична та літературна пам’ятка

.Вопрос №15. Українська культура гетьманського періоду (ХУ1-ХУП ст.)

Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького як передумова формування нового типу української культури. Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя. Доба Руїни в українській історії та культурі.

Московська експансія в Україні та її наслідки. Андрусівське перемир’я і поділ України.

Гетьманщина як прообраз української держави: територіальний устрій, розподіл влади. Козацька термінологія в суспільно-політичному житті Гетьманщини. Елементи

демократизму в українській козацькій державі. Проблема соціальної стратифікації українського суспільства: козацька старшина і рядове козацтво (чернь). Київ в духовній культурі України. Києво-Могилянська академія. Запорізька Січ як соціокультурний

феномен. Православ’я як панівна конфесія на території новоствореної козацької держави. Криза ідеї домінації церковної влади над світською. Православні владики: Сильвестр Косів, Діонісій Балабан, Лазар Баранович, Йосиф Нелюбович-Тукальський. Гедеон Святополк-Четвертинський та підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Іван Мазепа та розквіт української барокової культури. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини : Малоросійські колегії. Кирило Розумовський та спроби збереження національно-культурної ідентичності. Правобережна Україна в складі Речі Посполитої: особливості культурного розвитку. Нові геополітичні умови існування українських територій кінця ХVІІІ ст. та витоки модерної української культури. Формування моделі української культури Нового часу. Процес формування української нації: феномен „п’яти поколінь”. Визвольна війна як детермінанта формування нових культурних вартостей. Метафоричний образ „Матері-Вітчизни, розтерзаної власними дітьми” „Синопсис” та проблема його авторства : Інокентій Гізель, Йоан Армашенко, Петро Кохановський. Зміна історичного стереотипу: Ідея історії „Великої, Малої і Білої Росії як неподільної династичної спадщини московського скіпетра”. Формування нової тотожності слов’янського населення російської держави: алегоричний образ „трьох дів” та його ремінісценції в концепції „трьох братніх народів”. Образ української історії втворчості козацької інтелектуальної еліти. Козацький народ як суб’єкт історії. Ідея легітимності козацької держави (концепція природного права). Ідея Запорізької Січі як

еталону та квінтесенції народовладдя в творах „козацьких канцеляристів. Січ-символ в українському культурному просторі. Розмивання бар’єру між Військом Запорізьким та Запорізькою Січчю в націокультурній свідомості ХІХ століття. Рецепція Січі як

виразника „справедливого ладу”, співзвучного українському національному духові.

Референтна теорія формування української нації : усталення ідеї „козацької вітчизни” та нове сприйняття сусідніх народів. Подвійна рецепція польського народу: мотив „первісного братерства” та пізнішої „зради ляхів” як предтеча українського варіанту панславізму. Офіційний та буденний варіанти інтерпретації московського світу: панегіризм „богохранимої православної держави” та рецепція російського як „чужого”. Полісемантичність терміну „москаль” в часовому та територіальному аспекті. Уявлення про безперервність турецько-руського протистояння: образ турка як абстрактний символ зла. Різноплановість козацько-татарських стосунків.

Вопрос №16. Українська культура у Великому князівстві Литовському і Польщі (Х1У-ХУ1 ст.)

Польско-католическая агрессия на Украину-Русь и сопровождавшие ее изменения социальных взаимоотношений задавали со стороны населения отпор, который вылился в организации т. наз. „братств".В XV в во Львове, а позднее в Киеве возникли среди городских жителей „православные братства", первоначально имевшие целью только оказание материальной помощи своей приходской церкви.В результате наступления реакционной католико-польской культуры, меняется и состав, цели, деятельность братств. В них начинает вступать низшее духовенство и православная шляхта .Братства содействуют книгопечатанию, преимущественно церковных книг и полемических антикатолических изданий, открывают свои школы, типографии, организованно ведут борьбу с наступающим на православие католицизмом. Увидев это и понимая все значение организованной силы, поднявшейся в защиту православия, восточные патриархи начали оказывать братствам всемерную помощь. В 1585 г. патриарх Антиохийский утвердил устав Львовского братства и подчинил ему все остальные братства.Это усиление авторитета братств вызывало недовольство высшего православного духовенства.

Не удивительно поэтому, что весь 15 и 16 век не дали ни одного борца за народные права из среды высшего православного духовенства. Для развития культуры века 15 и 16 для Украины-Руси были исключительно неблагоприятными. Оторванная от Москвы, под непрерывным, все усиливающимся давлением католическо-польского наступления, Украина-Русь не имела возможности нормально развивать свою национальную культуру. Ее правящий класс, терял национальный характер и постепенно полонизировался, отрываясь от народа и воспринимая культуру польскую. Только православная церковь в своей оборонительной борьбе с наступающим католицизмом сохраняла традиции древнерусской культуры, богослужебный язык, сознание своей отчужденности от прививаемой сверху польской культуры. А церковные братства эти традиции всячески оберегали. Появившееся в эту эпоху книгопечатание эту деятельность церкви и братств значительно облегчило, давая населению не только богослужебные книги но и ряд острых церковно-полемических произведений и книг исторического содержания.

Вышедшая в Москве в 16-м веке „Степенная книга",— попытка систематического изложения российской истории, пользовалась огромным успехом на Украине-Руси и немало содействовала сохранению и усилению сознания единства всей Руси. А весьма распространенная в то время церковно-полемическая литература не только полемизировала в вопросах церковных и католических, но и вела борьбу с социально-политическим укладом внедряемым Польшей на Руси.

Широким народным массам, поголовно неграмотным, конечно литература была недоступна. Ее заменяло устное народное творчества: песни, сказания. В этот период зарождаются так называемые „думы", песни-сказания исторического содержания, в которых воспевается борьба Народа с татарско-турецкими и польско-католическими агрессорами. Возникновение известных украинских „дум": „Самийло Кишка", „Байда", ,,Маруся Богуславка", и других, относятся именно к этому периоду. В бедной культурной жизни Украины-Руси того периода (15-16 века) нельзя обойти молчанием одно интересное явление — попытку замены церковнославянского языка богослужебных книг языком более близким к народному. Это так „Пересопницкое Евангелие (1556-61 г.), в котором многие древнеславянские, вышедшие из употребления слова заменены словами из народного языка Заселяясь быстрыми темпами и продвигаясь на восток и юго-восток, Украина-Русь превращалась в богатейшую, но в то же время и в бесправнейшую польскую колонию.

Утверждения шовинистов-сепаратистов что Украина-Русь того периода была „Украинско-Литовской", резко расходится с исторической действительностью. Правами и привилегиями в этой „державе" пользовались только или поляки-католики или, изменившая своему народу, ополяченная и окатоличенная шляхта и магнаты. И чем теснее сливалась Литва с Польшей, тем тяжелее становилось положение народных масс Украины-Руси. Люблинская уния в корне изменила взаимоотношение Литвы и Польши. Слияние это облегчило проникновение польско-католических элементов на Украину-Русь и введение в ней тех порядков, которые в свою очередь пробудили национальное самосознание православного русского (украинского) элемента и нарастание сил для освободительной борбы.