3.3. Військові служителі, похідна та паланкова старшина

Окрім діючої військової старшини та «батьків» до структури управління Запорозької Січі входили також військові «служителі» (начальники або чиновники) - нижча виконавча ланка, а також похідна та паланкова старшина.

До військових чиновників належали такі особи.

Військовий пушкар на Січі очолював артилерійську та фортифікаційну справу. Зберігав порох і свинець, ядра, навчав і командував гармашами. Клопотався постачанням артилерії. У віданні пушкаря була також пушкаря, де утримувалися злочинці, тому часто він використовувався як в'язничний наглядач. У розпорядженні пушкаря перебували підпушкар і декілька гармашів.

Військовий товмач (або драгоман), окрім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, очолював розвідку та контррозвідку Січі. Входив до складу посольств, що відряджалися від Січі до інших держав.

Довбиш завідував військовими литаврами, якими скликав козаків на ради. Крім цього прямого обов'язку, довбиш інколи виконував поліційні (супроводжував злочинців на суд, приковував засуджених до ганебного стовпа посеред січового майдану тощо) та інспекторські (проводив інспекцію виходу козаків із зимівників) функції. Назагал довбиш уважався помічником осавула: направлявся в паланки для з'ясування причин затримки податків, особисто мав бути присутнім при виконанні вироків, стягував на користь війська мито тощо.

Діяльність військових шафарів та кантаржеїв пов'язувалася з дотриманням режимних вимог. Шафарами (яких було чотири чи більше), називали збирачів податків на перевозах: Козацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару), Бугово-Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар і підписарій. Кантаржей на Січі був хоронителем еталонів ваги і міри, стежив за дотриманням правил торгівлі. До функцій кантаржея належало також відання збором відрахувань до січової скарбниці. Він збирав на користь товариства податок із товарів і продуктів, які привозилися на продаж до Запоріжжя.

Військові канцеляристи поділялися на старших і молодших та перебували під командою військового писаря.

До складу військових служителів входили також отамани січової школи. Вони очолювали освіту дітей у січових школах (навчання велося коштом Січі), та обиралися самими школярами (один для школярів старшого, інший - молодшого віку). Військові шкільні отамани піклувалися забезпеченням школярів продовольством і приладдям, зберігали шкільну скарбничку.

Важливим елементом адміністративно-політичної структури була церква. Збереглося надзвичайно мало історичних відомостей, що давали б уявлення про внутрішньоцеркову організацію й структуру запорозької церкви. Через настоятеля церковно-січової церкви (Покрови Богородиці) реалізовувалися розпорядження кошового отамана, військової ради, адресовані й іншим запорозьким церквам (у 1775 р. в Запорозькій Січі діяло 14 парафій). Потреба виконання управлінських, розпорядницьких церковних функцій зумовила згодом (у часи Нової Січі) спеціальну посаду - начальника січових церков.

До військових служителів належали також козаки, що обіймали посади булавничого, хорунжого, бунчужного і перначника. Хоча інколи їх відносили й до вищої кошової старшини.

За січовою (військовою) старшиною йшла територіальна - паланкова. Вона стояла вище військових «служителів», однак діяла за межами Січі, у своїх паланках. Паланкову старшину комплектували за допомоги виборів у Січі. До її складу входили: полковник (його називали ще «сердюком»), осавул, писар, підосавул, підписар, хорунжий. На ці посади щорічно обиралися на раді найзаслуженіші люди.

Полковник на території паланки уособлював кошового. Він так само виконував адміністративно-фінансові та військові функції, відав судочинством. (До паланкового суду входило по три представники від паланкової адміністрації та козацької громади). Влада паланкового полковника поширювалася як на козаків, що мешкали на території певної паланки, так і на осіб, котрі проїжджали через територію паланки. Полковник відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках та своєчасний збір козацького війська у випадку надходження розпорядження з Січі. Крім того, на полковників покладався обов'язок стежити за порубіжжям. У розпорядженні паланкового полковника завжди перебували загони січовиків, що складалися з козаків усіх куренів. Паланкова старшина підпорядковувалася Січі. Відповідно, Січ виступала найвищою апеляційною інстанцією судових та адміністративних рішень, що ухвалювалися в паланках. Ознакою влади полковника був металевий пернач.

Найнижчий ступінь у запорозькому табелі рангів займали громадські отамани. Вони стояли на чолі слободи чи промислу і виконували адміністративно-поліційні функції. Повний штат січової адміністрації коливався від 49 до 149 осіб.

Велике значення для консоліації козацтва мала боротьба запорожців проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ стала своєрідною військовою базою, звідки здійснювалися морські та судоходні походи, а козацтво - могутньою організацією з власними збройними силами. Ядро війська трималося у постійній бойовій готовності в куренях Січі. Його основу складала піхота, а кіннота була нечисленною. У великий похід, суходільний чи морський, завжди брали з собою артилерію. Січовий флот, як відомо, складався з великих човнів - «чайок» (20 метрів завдовжки, 4 завширшки). Першу звістку про морський похід козаків датовано 1492 р.

Тактичною (бойовою) одиницею в Запорозькій Січі були похідні підрозділи, що називалися командами або партіями. Вони формувалися на базі куренів. Уважають, що курінь також був бойовою одиницею, та лише в часи зародження козацтва. Згодом запорозький курінь втратив функцію тактичної військової одиниці, а став тільки базою її формування. Якщо військо вирушало в похід, то разом із формуванням команд (партій) призначалася «наказна» (похідна) військова старшина, яку складали полковник, осавул, писар. Зазвичай, команди під час походу чи бойових дій очолювали «батьки» - представники відставної старшини. Провідна роль в індивідуальній бойовій підготовці козака та безпосередньому керівництві ним у бою належала інституту товаришів - командирів первинних підрозділів

Запорозька Січ мала свої державні символи: печатку-герб із зображенням козака з рушницею на плечі та січовий прапор малинового кольору, на лицевім боці якого білим кольором був зображений св. Архангел Михаїл, а на зворотнім - оточений небесними світилами білий хрест. Усе це свідчило про те, що Запорозька Січ перетворилася у своєрідну демократичну державу, яка увібрала традиції попередніх часів.

70.