6. Націстотніші ознаки літературної мови

До найважливіших ознак літературної мови належать: 1)нормативність; 2)багатий лексичний фонд; 3)розгалужена система стилів; 4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації); 5)наявність усної і писемної форм. Основною її ознакою є наявність норм, обув’язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від професіальної, соціальної, територіальної належності

 Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормова-ності може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма, словосполука й будь-яке речення. Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється разом із розвитком і зміною суспільства. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара до певної міри ще продовжує існувати. Таким чином з усталених нових правил нагромаджуються винятки. Як би ми не розглядали питання культури мови — у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і психологічними чинниками,— усі вони неминуче пов'язані з поняттям норми... Мовній нормі притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови. Сукупність загальноприйнятих,-усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Отже літературна мова – це внормована мова суспільного спілкування.

7.Комунікативні лзнаки культ мови. Типологія мовних норм

Основною комунікативною якістю мови є її правильність — дотримання норм

сучасної літературної мови. Насамперед правильністю забезпечується

висока культура мови, її єдність, зумовлюються усі інші комунікативні

якості.У понятті точність мови закладений двоякий зміст: "по-перше,

це вживання слів (їх значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних)

для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге,

це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності,

тобто несуперечність реального предмета і його назви.

Логічність характеризує структуру тексту, його організацію. Слід

враховувати взаємодію "трьох логік": логіки дійсності, логіки думки і

логіки мовного вираження. Логічність, як і точність, буває предметна і

понятійна. Предметна логічність полягає у відповідності смислових

зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відношенням

предметів і явищ у реальній дійсності. Чистота — ознака мови, пов'язана

з правильною літературнонормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементiв — діалектизмiв,вульгаризмiв, плеоназмiв, макаронізмiв, а також штампiв, канцеляризмiв,слiв-паразитiв, таких мовно-виражальних засобiв, що заперечуютьсянормами моралі.

Образність — комунікативна якість мови, орiєнтована на виникнення

додаткових асоцiативних зв'язкiв, тобто вживання слiв i словосполучень у

їх незвичному оточеннi, зокрема, їх переосмислення в порiвняннях,

метафорах тощо.Виразність — те, що привертає увагу слухача, читача своєю формою,логiчним або емоцiйним пiдкресленням, пор.: "це всі ті способи і

прийоми, за допомогою яких у читача виникає особливий інтерес і

підвищена увага до змісту і форми мови. Показником багатства мови служить великий обсяг активного словника,семантично і стилістично відмінні одиниці, оперування синонiмiчними можливостями мови, не лише лексичними, а й словотвiрними, граматичними.Різноманітність — це використання різних засобів і способів для вираження того самого змісту, звертання до системних i контекстуальних синонiмiв, до джерел стилiстичного урiзноманiтнення мови.

Доречність — добір, організація мовних засобів, що роблять мову

відповідною меті, умовам, ситуацiї спілкування. Доречна мова відповідає

спілкування. Доречна мова відповідає темі повідомлення, його логічному й емоційному змістові, складові слухачів і читачів, інформаційним, виховним, естетичним й іншим завданням писемного й усного виступу.

Доступність (дохідливість) — здатність даної форми мови бути зрозумілою

комунiкантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації, тобто

доступнiсть насамперед пов'язана iз вiдповiднiстю повiдомлення

комунiкативнiй сприйнятливостi.Достатність — це комунікативна якість, яка виражає поняття кількості мовної iнформацiї i вiдповiдає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логiчнiй завершеностi думки.

Стислість мови — прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію

мінімальною кількістю усiх мовних засобiв. Змістовність мови визначається iнформацiйним наповненням висловлюваного, вiдповiднiстю його темi повiдомлення. Змiстовнiсть мови передбачає повне розкриття предмета розмови... Важливими чинниками є лаконізм..., відсутність пустих фраз, невиправданих повторень і дублювань.Емоційність — комунікативна якість мови, що виражає iндивiдуальний лад почуттiв, переживань, настроїв, суб'єктивного ставлення особистості до висловлюваного.Естетичність виявляється перш за все в оптимальному відборі й організації відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, в оптимальному при цьому мовному оформленні змісту, в гармонії та цілісності тексту, в якісності його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній.

Дієвість (ефективність) — ознака такої мови, яка спонукає адресата до

зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок,

поглядів, настроїв).Ясність передбачає співзвучність вираженої мовою думки динаміці мислення мовної особистості і звідси — зрозумілість її адресатові, недвозначність у формулюванні думки.

Типологія мовних норм.Норми літературної мови регулюють функціональне варіювання, вибір парадигматичних і синтагматичних варіантів на різних рівнях мовної структури. Широко розповсюджена класифікація норм за співвіднесеністю їх з різними рівнями мовної ієрархії Вiдповiдно розрiзняємо такі структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова); 2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів); 9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків). Кожен із названих структурно-мовних типів норм знайшов відображення у правилах, зафіксованих у правописних кодексах літературної мови, словниках. Звичайно, правила літературної мови вужчі за її норми. При ототожненні норми з правилами значною мірою втрачається об'єктивний характер норми

Запропонована класифікація стосовно норми є не внутрішньою, а зовнішньою. Типологія, яка є для норм внутрішньою, ґрунтується на суттєвій для норм ознаці — "міцності" норм, "ступені обов'язковості і широті дії" Інша класифікація співвідносить різні норми з різноманітними формами існування мови Iснують інші типології мовної норми. В.Кодухов називає типами мовної норми узус, літературну мову і стиль. Узус визначається як елементарна форма існування й функціонування мови, що її можна спостерігати при будь-якому спілкуванні. Літературна мова — це оброблена і зразкова форма мови етнічного колективу, якій належить центральне місце серед усіх форм існування й функціонування мови, її називають головною нормою. Стиль мови — це комунікативний і функціональний різновид мовної норми. У лінгвістичній літературі розрізняють ще імперативні та диспозитивні норми. Імперативні (тобто строго обов'язкові) норми — це такі, порушення яких розцінюється як слабке володіння мовою . Такі норми не допускають варіантів, а будь-які інші реалізації розцінюються як неправильні. Норми диспозитивні допускають варіанти — стилістично марковані або цілком нейтральні .