44. Класицизм в архітектурі і мистецтві

Архітектура

Протягом першої половини XIX ст. архітектурний стиль бароко витіснявся класицизмом. На зміну пишності, перевантаженості декоративними елементами прийшов стриманий, скупий на прикраси стиль класицизму. Ознаками нової архітектури були імпозантність та офіційна сухість. Зовнішня стриманість поєднувалася з внутрішньою зручністю, високими стелями, гарною вентиляцією, багатим освітленням.Класицизм поширився й на культові споруди. Серед них можна назвати 89-метрову дзвіницю Успенського собору в Харкові, збудовану в 1821-1841 pp. на честь перемоги над Наполеоном. Преображенський собор у Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенську церкву в с. Великий Бурлук на Харківщині.Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали.

Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом, з дотриманням масштабу будівель їхніх форм і стилю. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі. Один із них — ансамбль Круглої площі — сформувався в Полтаві. Окрасою Одеси став ансамбль Приморського бульвару, з якого ведуть гігантські сходи до моря.

Архітектура все більше набувала таких рис тодішнього світогляду, як історизм, романтичне захоплення минулим. Намагаючись зберегти архітектурну спадщину і не знаючи при цьому історії архітектури, зодчі часто домислювали образи стародавніх споруд. Так, наприклад, сталося з Десятинною церквою в Києві, яку збудували на древньому фундаменті в 1828-1842 pp., але вона була дуже далекою від давнього оригіналу.Середина XIX ст. — час стилізованих реставрацій. Архітектурні пам'ятки ретельно вивчали, брали до уваги аналогічні споруди й відновлювали чи добудовували їх, дотримуючись визначеного стилю. Так у Києві в 1851-1852 pp. добудували дзвіницю Софійського собору. Перлинами високого європейського мистецтва на теренах України є садово-паркові ансамблі, побудовані наприкінці XVIII — у XIX ст., які описані в 10-томному виданні «Матеріали до історії садиб» Р. Афтанази. їхні художні образи полишив нам відомий художник Н. Орда. Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру.

Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.Живопис розвивався в побутовому, історичному, пейзажному, портретному напрямах. Вирішальний вплив на український живопис цього періоду мала Петербурзька академія мистецтв. На початку XIX ст. українське образотворче мистецтво вступило в нову фазу розвитку, його головними рисами стали реалізм і демократизація. Провідне місце в цьому процесі посів портретний жанр. Визначальними рисами тогочасного портрета стало виявлення індивідуальних рис характеру, зовнішності, емоційного стану. У жанрі портрета в перші десятиліття XIX ст. працювали Д. Левицький, В. Боровиковський, М. Іванов, В. Тропінін, зберігаючи риси, притаманні українській портретній школі. Дмитро Левицький не забував про свої корені. Проживши в Петербурзі півстоліття, митець на картинах і офіційних документах підписувався: «Вільний малоросіянин Левицький». Зберігав національний характер у своїй творчості також В. Боровиковський. Творчість Т.Шевченка вважають значним досягненням українського мистецтва ХІХ ст. Він є автором понад 1 тис. творів, виконаних у різних жанрах образотворчого мистецтва. Визнання серед викладачів Академії та друзів здобули його картини «Циганка-ворожея», «Катерина», «Хлопець-жебрак дає хліб собаці». Одночасно з майстерним виконанням кожен із цих творів мав соціальну спрямованість, розкривав неприховану життєву правду народного життя. У ті роки з’явилися також «Портрет невідомого», «Портрет дівчини з собакою», «Портрет невідомої у намисті» та ін. Усього протягом життя Шевченко створив понад 130 портретів.