25 Історія українського друкарства

Львівська друкарня Івана Федорова. Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками. Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських бояр.Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната. Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто. Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов’янська "Азбука" (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов’янською мовами, передрук Львівського букваря і нарешті Сказання чорноризця Храбра "Про письмена". Цей твір — визначна пам’ятка староболгарської літератури — сприймався тоді як апологія слов’янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю. Прославляння у цій пам’ятці просвітителя слов’ян Константина-філософа мало на меті звеличити освітню діяльність іншого його тезки — князя острозького. Проводилася певна аналогія між діяльністю острозького гуртка і просвітництвом доби Константина-філософа. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали "полемічною літературою". Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України. Новий етап в історії українського друкарства починається з 30-х рр. XVII ст. Провідною друкарнею України залишається і далі лаврська, яка з 1633 р. перейшла під контроль митрополита і одночасно архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили. Київський "могилянський" видавничий гурток, як і раніше Острозький, не був однорідним, не була однорідною і його продукція. Важливою подією у русі за зміцнення православної церкви стали підготовка і друкування "Православного ісповіданія віри", чотирьох видань короткого катехизису ("Събраніє короткої науки о артикулах віри"), фундаментального "могилянського" Требника 1646 р. 1633 р. лаврська друкарня купила від Львівського братства матриці латинського шрифту і того ж року видала "Мнемосине" — панегірик Могилі польською мовою від імені "заснованого ним в Києві Парнасу". Серед книг польською мовою підготовлена Сильвестром Косовим переробка Києво-Печерського Патерика, книга Афанасія Кальнофольського — "Тератургима" (з планом Києва і лаврських печер), полемічний трактат Петра Могили і його співробітників "Ліфос", панегіричні вірші Богданові Стеткевичу від імені його сина-студента, написані наставником ("інспектором") останнього Михайлом Голодовичем Остропольським. Всі латиномовні лаврські видання — панегірики, написані, почасти й декламовані, в стінах Києво-Могилянського колегіуму.