76. Український мистецький авангард та його доля в 30-ті роки.

У 1929 р. багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й.Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30-х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами.У 1932 р. з'явився термін "соціалістичний реалізм", який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві.

77. Львів - центр культурного життя Західної України в міжвоєнний період. Стрілецький епос

Розквіт Львова і апогей його культури припадає на останні декади ХІХ ст. і початок ХХ ст.. У львівському малярстві були присутні практично усі тогочасні течії европейського мистецтва. Найбільш видатним і найбільш живим мистецьким гуртом була утворена у 1929 р. група «Артес», до якої належали Отто Ган, Єжи Яніш, Алєксандер Кшивоблоцкі і Тадеуш Войцеховскі.Львівську, міцно закорінену у реалізмі, скульптуру репрезентували Йозеф Стажиньскі, Яніна Райхертувна і Мар’ян Внук, графіку – Людвік Тировіч, Марія Обрембска, Марія Ружицка, Анєля Взорек-Рафаловска. У 1920 р. організували Мистецьку раду Східної Малопольщі, що була покликана опікуватися пам’ятками архітектури на усій території південно-східних земель. Львівські музеї – Любомірскіх, Яна ІІІ Собєского, Історичний міста Львова, Дзєдушицкіх, Національна галерея включалися у виховний процес, щонеділі відкриваючи безкоштовно свої зали для усіх відвідувачів. У 30-х роках ХХ ст., коли Львів почав поволі підніматися після великої світової кризи, влада міста приступила до реалізації великого плану відкривання найбільш цінних пам’яток міської архітектури. Музичне життя Львова концентрувалося довкола заснованого ще 1858 року Галицького музичного товариства. У міжвоєнний період Товариство переживало період розквіту під керівництвом Мєчислава і Адама Солтисів. Від 1902 року у Львові діяла також філармонія з величною Діяли також Консерваторія Польського музичного товариства і Спілка музикантів Львова. Літературний пейзаж Львова мінявся як і все інше у місті. Війна змела або розпорошила по світу чимало видатних письменників, чия присутність у Львові перед 1914 роком робила місто, поруч з Краковом, другою столицею Молодої Польщі. Власне тут Ян Каспровіч і Леопольд Стафф, брати Станіслав і Вінцент Кораб-Бжозовскі, Мариля Вольска і Броніслава Островска стали першими поетами свого часу. Тут мешкали і творили у різні періоди Ґабріеля Запольска, Єжи Жулавскі, Здіслав Дембіцкі і Корнель Макушиньскі. Тут друкував свої твори Станіслав Бжозовскі і тут діяли визнані критики своєї епохи – Остап Ортвін і Кароль Іжиковскі. Війна і перші повоєнні роки цілковито змінили цей краєвид.

У той же час поволі пробивалося і постмодерністське покоління, що назавше вписалося у міжвоєнну історію польської поезії: Анна Людвіка Черни.Новелісти і повістярі: Йозеф Бєняш, подружжя Анна і Єжи Ковальскі,драматурги: Казімєж Броньчик, автор популярних театральних постановок, і Єжи Темпа, що запроваджував новий на той час жанр драматургічного репортажу і фактомонтажу. Окремим характером визначається стрілецька пісня і поезія стрілецького життя. На полі стрілецької пісенної творчости здобули собі славу особливо Р.Купчинський і Л.Лепкий. Поруч них належали до стрілецького Парнасу: М.Угрин-Безгрішний, Ю.Шкрумеляк, М,Голубець, В.Бобинський, А.Лотоцький, А.Баландюк, Л.Луців. З-помід стрілецьких пісень здобули широкий розголос головно оці: "Ой упав стрілець у край зруба" Гайворонського, "Ой у лузі червона калина похилилася" Ст.Чарнецького, "Ой видно село, широке село", "Льоня" Лепкого, "Питається вітер смерти" Ю.Шкрумеляка та деякі інші. В усіх стрілецьких піснях знайшла вираз збірна психіка нашого стрілецтва, виявляються його почування і надії, його розчарування і невдачі, відбивалися переживання поодиноких стрільців. Стрілецькі пісні перейшли швидко в уста народу і стали його власністю. стрілецька тема в літературі Галичини переросла у своєрідну епопею, ставши не тільки фактом літературного життя, а й фактором пробудження національної свідомості широких верств народу.