Література

1. Новиков Ю.В., Кондратенко С.В. – Локальные сети: архитектура, алгоритмы, проектирование. М.: Изд-во ЭКОМ

2. Олифер В.Г., Олифер Н.А. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы: учебник для вузов. 3-е изд.-СПб: Питер.

3. Лозікова Г.М. Комп’ютерні мережі: Навчально-методичний посібник – К. Центр навчальної літератури

Тема: Модель OSI. Протоколи мереж та методи доступу.

План заняття:

1. Семирівнева модель osi

2. Взаємодія рівнів OSI

При зв'язку комп'ютерів по мережі проводиться безліч операцій, що забезпечують передачу даних від комп'ютера до комп'ютера.

Упорядкувати всі виконувані процедури, розділити їх на рівні і підрівні, що взаємодіють між собою, якраз і покликані моделі мереж.

Процес передачі даних в мережі – складний процес, який складається з багатьох процедур. Еталонна модель OSI (Open System Interchange) дає детальний опис виконання процедур передачі та приймання даних через мережу. Цю універсальну модель запропонувала Міжнародна організація стандартів ISO (International Standards Organization). Модель містить сім рівнів, які обов’язково проходить інформація на абоненті, що передає дані, та абоненті, що приймає дані. Нижче продемонстровано шлях слідування інформації від вузла-передавача до вузла-приймача.

Якщо необхідно здійснити передачу даних між вузлами, то вони повинні працювати за однаковими правилами. Протокол – набір правил та процедур, які регулюють порядок здійснення зв’язку. На кожному рівні моделі OSI можуть працювати один або декілька протоколів, причому деякі з них утворюють стек протоколів. В різних мережних операційних системах та мережах використовується різні набори протоколів. Стек протоколів – ієрархічно організований набір протоколів, який є достатнім для організації передачі даних по мережі.

Крім моделі OSI, існує також модель IEEE Project 802, прийнята в лютому 1980 року (звідси і число 802 в назві), яку можна розглядати як модифікацію, розвиток, уточнення моделі OSI. Стандарти, визначувані цією моделлю (так звані 802-спецификации), діляться на дванадцять категорій, кожною з яких привласнений свій номер.

Питання для самоперевірки

1. Яка організація займається стандартизацією єдиного представлення даних в мережах

2. Для чого використовується модель OSI

3. Побудуйте модель OSI

Література

1. Новиков Ю.В., Кондратенко С.В. – Локальные сети: архитектура, алгоритмы, проектирование. М.: Изд-во ЭКОМ

2. Олифер В.Г., Олифер Н.А. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы: учебник для вузов. 3-е изд.-СПб: Питер.

3. Лозікова Г.М. Комп’ютерні мережі: Навчально-методичний посібник – К. Центр навчальної літератури

Тема: Прикладний та представницький рівні моделі OSI. Протоколи

План заняття:

1. Протоколи високих рівнів

2. Протоколи представницького та прикладного рівнів

До протоколів високих рівнів відносяться прикладний та представницький рівні, які виконують керування усими останніми рівнями та користуються їх послугами (становленням зв”язку, обираннмя маршруту слідування пакетів, трансортуванням даних та іншими послугами).

Прикладний рівень (application layer) – рівень додатків. Цей рівень забезпечує послуги підтримки користувацьких додатків. Він складається з різноманітних протоколів, за допомогою яких користувач мережі отримує доступ до програмних засобів передачі даних, доступ до мережних баз даних, до мережних принтерів, до web-сторінок, до електронної пошти та інш. Одиницею вимірювання інформації на цьому рівні є повідомлення.

Представницький рівень (presentation layer) – рівень представницьких даних. Цей рівень виконує перетворення формату даних, що передаються, у спеціальну форму для мережі, при цьому суть інформації не змінюється. На цьому ж рівні може виконуватися стиснення даних, а також для збільшення секретності інформації може здійснюватися шифрування даних на вузлі-передавачі, або дешифрування на вузлі-приймачі. Прикладом протокола, який забезпечує секретний обмін повідомленнями для протоколів прикладного рівня стека TCP/IP є протокол SSL (Secure Socket Layer) – рівень захищених сокетів.

Протокол Telnet забезпечує емуляцію алфавітно-цифрового термінала та використовує командний рядок. Ця служба дозволяє будь-якому терміналу підключитися в мережі до будь-якого ПК. Протокол Telnet був реалізований під UNIX, але ця служба здатна працювати з великою кількість операційних систем. Тому перед всатновленням з’єднання з віддаленим вузлом Telnet виконує синхронізацію з віддаленим вузлом, при цьому дві станції здійснюють обмін опціями. При встановленні з’єднання вузол клієнт Telnet відправляє повідомлення (код символа, набраного в командному рядку) віддаленому вузлу –серверу Telnet, його операйційна система розглядає сеанс Telnet, як сеанс локального користувача на вузлі-сервері. В локальних мережах Telnet знайшов своє використання у керуванні не ПК, а маршрутизаторами, концентраторами, комутаторами, хабами. Telnet використовує протокол TCP в якості транспортної служби. Telnet – альтернатива протокола SNMP.

Протокол FTP.

FTP (File Transfer Protocol) – протокол передачі файлів. Протокол FTP є ще одним засобом, який забезпечує користувачу мережні послуги без підключення до сервера. FTP гарантує надійну передачу файлів по мережі при повному управлінні користувачем (використовує протокол TCP в якості транспортної служби). Протокол передачі файлів використовує порти 20 та 21. Порт 20 використовується для встановлення попереднього керуючого з’єднання. Через 21 порт передаються користувацькі дані – файли. FTP також працює з командним рядком або графічним користувацьким інтерфейсом.

Протокол TFTP.

Протокол TFTP (Trivial File Transfer Protocol) – простий протокол передачі файлів. Цей протокол дуже часто використовується для початкового завантаження бездискових мережних робочих станцій. Ця служба записується в мікросхему BootROM мережної картки бездискового ПК. Інколи файл TFTP записується в мережні картки комутаторів, мостів, маршрутизаторів.

Протокол SNMP.

SNMP (Simple Network Management Protocol) - простий протокол управління мережею. В мережі обирається ПК в якості сервера управління, який здійснює моніторинг та управління клієнтами.

Протоколи SMTP та POP.

SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) – простий протокол передачі пошти. Дозволяє виконувати обмін поштою між вузлами. Можливість відсилати та отримувати пошту можуть забезпечувати декілька протоколів (SMTP, POP, DNS). Пошту можна відсилати тільки завдяки протоколу SMTP, але використання POP та DNS робить мережну поштову систему більш ефективною. SMTP використовується для транспортування пошти між двома об’єктами (поштовими серверами). SMTP-відправник створює повідомлення, адресує його певним образом. Тобто, для отримання пошти вузол-приймач повинен бути постійно включеним, щоб вузол був здатний приймати пошту. Для виходу з цієї ситуації використовується інший поштовий протокол POP. Він дозволяє отримати пошту з місця її накопичення. SMTP накопичує повідомлення на сервері, а POP отримує їх для вузла-париймача. РОР дозволяє окремим користувачам накопичувати свою пошту на сервері.

Протокол DHCP.

Протокол динамічного конфігурування хостів DHCP (Dynamic Host Configuration Protocol) автоматизує процес конфігурування абонентів. DHCP-сервер може працювати в декількох режимах (ручне призначення статичних адрес, автоматичне призначення статичних адрес, автоматичне призначення динамічних адрес). При підключенні до мережі DHCP-клієнти повинні отримати персональну конфігурацію від DHCP-сервера, тому для його пошуку клієнти надсилають в мережу широкооповісний запит пошуку сервера. Якщо серверів в мережі декілька, то клієнт отримує декілька відповідей з відповідними назначеними ІР-адресами та конфігураційними параметрами. Клієнтом обирається перша отримана пропозиція про конфігурування, після чого клієнт переходить в робочий стан.

Протокол DNS.

В локальних мережах для адресації вузлів застосовують фізичні та ІР-адреси. Але в глобальних мережах, де з’єднуються велика кількість абонентів використання цих адрес неефективне. Служба доменних імен DNS (Domain Name System) значно спрощує режим адресації в глобальних мережах. Служба DNS виконує перетворення DNS-імені вузла в ІР-адресу та навпаки. DNS складається з трьох компонентів (сервери імен, бази даних, визначник імен). Сервери зберігають бази даних. В базах даних вміщується інформація про простір доменних імен певної зони, або декількох зон. Програма визначник імен, які розташовано на вузлах-клієнтах, відсилають запити по мережі серверам в інтересах клієнтів.

DNS має деревовидну структуру імен вузлів. На нижніх вузлах структури імена вузлів призначаються адміністраторами мереж (зон). DNS-імена вузлів складаються з двох частин (коротке та відносне ім’я). Коротке ім’я – кінцеве ім’я вузла в мережі. Відносне ім’я – складне ім’я, в яке входять назви зон та доменів, до яких відноситься цей вузол. Всі складові частини імені розділяються крапками. Наприклад, www.mail.zp.ua.