План заняття:

1.Стандарти глобальних мереж

2.Організація віртуальних каналів

3.ІР-технологія

4.Адресація napt

Для глобальних мереж були реалізовані технології в мережах x.25, а також Frame Relay, ATM. Ці технології засвоєні на базі віртуальних каналів.

Техніка віртуальних каналів є альтернативою дейтаграмного методу пересуання пакетів, на якому засвоєні мережі Ethernet та IP. До 90-х років ця технологія займала перше місце, бо вона забезпечувала високу ступінь контроля над з’єднаннями між користувачами мережі та шляхами проходження потоків інформації через вузли мережі. У такої технології є недоліки – великі витрати часу та затрат на встановлення кожного віртуального зєднання.

Технологія віртуальних каналів будується на 2 операціях: маршрутизація та комутація пакетів. Перший пакет таких мереж включає адрес абонента, що викликається, та прокладує віртуальний шлях(канал) в мережі та налагоджує проміжні комутатори. Основні ж пакети проходять по віртуальному каналу в режимі комутації на базі номера віртуального каналу. Створення віртуального каналу потребує наявність в комутаторах таблиць маршрутизації та таблиць номерів віртуальних каналів(вхідні та вихідні мітки).

Мережі Х.25 відносяться до старих мереж. Ця технологія добре працює на ненадійних зашумлених лініях, вона корегує помилки та керує потоком даних на канальному та пакетному рівнях.

Мережі Frame Relay працюють на базі постійних віртуальних каналів. Вона створювалася для передачі пульсуючого комп’ютерного трафіку, завдяки попередньому резервуванню пропускної спроможності віртуального каналу.

Мережі ATM  використовують технології Frame Relay. Вони підтримують основні види трафіка: трафік телефонних мереж та мереж передачі зображень, трафік передачі компресованого голосу та зображення. Технологія IP використовує дейтаграмний метод взаємодії вузлів мережі. Цей метод відрізняється простотою зв’язку будь-якого вузла мережі з будь-яким іншим вузлом, але дає оператору обмежений контроль над розподіленими ресурсами між користувачами.

При підключенні в глобальну мережу Інтернет від поставщика послуг отримуються глобальні IP-адреси, за якими виконується передача даних в глобальні мережі. Якщо виконується зв’язок одного домашнього ПК то дається 1 така глобальна адреса. Для підприємств може бути виділено 1 до декількох таких глобальних мереж, але як правило, кількість ПК підприємств перевищує кількість виданих глобальних адрес. В цьому випадку переходять до технології NAPT. При побудові локальної корпоративної мережі(внутришній) виділяється пограничний маршрутизатор, на якому будується технологія NAPT. Кожний абонент внутрішньої мережі отримує унікальну IP-адресу:

• для класу А – 10.0.0.0

• для класу В – від 172.16.0.0 до 172.31.0.0

• для класу С від 192.168.0.0 до 192.168.255.0

Зовнішньому інтерфейсу пограничного маршрутизатора призначається глобальна адреса. І всі вузли внутрішньої мережі можуть взаємодіяти через одну зовнішню глобальну адресу. Щоб однозначно ідентифікувати кожен вузел внутрішньої мережі при передачі/отриманні даних створюється наступна система. При проходженні пакета із внутрішньої мережі в зовнішню, кожній парі (внутр адреса: номер UDP, TCP-порта відправника) ставиться у відповідність пара(глобальна IP-адреса: призначений номер UDP, TCP-порта). Призначений номер порта обирається проізвольно, однак повинна бути виповнена вимога його унікальності в межах усих вузлів, які отримують вихід у зовнішню мережу. Ці вдповідності фіксуються у таблицю.