- •Біотехнологія у ветеринарній медицині
- •1. Вступ. Визначення терміну «Біотехнологія». Чому ми вивчаємо цю дисципліну, що дають отримані знання лікарю ветеринарної медицини?
- •Задачі вивчення дисципліни :
- •2. Зв'язок з іншими дисциплінами
- •3. Етапи становлення біотехнології
- •3.Третій період - біотехнічний 1933-1972рр.
- •4. Основні розділи біотехнології Біотехнологія як наука поділяється на напрямки:
- •Завдання біотехнології.
- •Біотехнологія у ветеринарній медицині
- •1. Біологічні системи біотехнології
- •1. Система генетичного та фізіологічного управління
- •5. Методи, що застосовуються у біотехнології
- •6. Сировинна база біотехнології
- •7. Продукти біотехнологічного процесу:
- •1. Основи селекції штамів мікроорганізмів
- •2. Будова молекули днк
- •1. Відтворюватися з високою точністю
- •2. Кодувати синтез білкових молекул
- •Лекція №3. Частина 2. Генетична інженерія. Трансляція. Регуляція транскрипції
- •Автор: новіцька о.В., кандидат ветеринарних наук
- •1. Трансляція
- •Лекція № 4. Генетична інженерія. Технології рекомбінантних днк
- •Автор: новіцька о.В., кандидат ветеринарних наук анотація
- •Приблизна схема отримання рекомбінантних днк:
- •Ферменти, які використовують у генній інженерії.
- •Іі. Вектори
- •Вимоги до векторів:
- •Як працює клонуючий вектор?
- •Трансформація та відбір.
- •1. Наявність декількох сайтів для клонування
- •2. Можливість простої ідентифікації клітин з рекомбінантними днк
- •Клонуюча система на основі бактеріофагу
- •Косміди
Лекція № 4. Генетична інженерія. Технології рекомбінантних днк
БІОТЕХНОЛОГІЯ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ
Ветеринарна медицина.
Факультет ветеринарної медицини.
Кафедра мікробіології, вірусології та біотехнології.
ТЕМА ЛЕКЦІЇ: ГЕНЕТИЧНА ІНЖЕНЕРІЯ.
ТЕХНОЛОГІЇ РЕКОМБІНАНТНИХ ДНК
Автор: новіцька о.В., кандидат ветеринарних наук анотація
Викладено інформацію щодо сукупності експериментальних процедур, які дозволяють проводити перенесення генетичного матеріалу (ДНК) з одного організму у другий.
Метою вивчення лекційного матеріалу є засвоєння теоретичних основ методики конструювання рекомбінантних ДНК.
План лекції:
І. Технологія рекомбінантних ДНК
a. схема отримання рекомбінантних днк
b. ферменти, які використовують у генній інженерії
c. утворення липких та тупих кінців
d. картування сайтів рестрикції
ІІ. Вектори
a. вимоги до векторів
b. трансформація та відбір клітин-донорів
c. ідентифікація клітин з рекомбінантною ДНК
ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ
І. ТЕХНОЛОГІЯ РЕКОМБІНАНТНИХ ДНК
Технологія рекомбінантних ДНК (молекулярне клонування, генна інженерія) – сукупність експериментальних процедур, які дозволяють проводити перенесення генетичного матеріалу (ДНК) з одного організму у другий.
Гена інженерія це конструювання in vitro функціонально активних генетичних структур тобто створення штучно генетичних програм.
Основне завдання прикладної генної інженерії – конструювання рекомбінантних ДНК, які можуть надати клітинам-реципієнтам здатність до синтезу таких речовин як гормони, інсулін, соматотропні, інтерферон, урокіназу та ін.
Створенню методики рекомбінантних ДНК передували відкриття у галузях молекулярної біології, ензимології нуклеїнових кислот, молекулярної генетиці вірусів та поза хромосомних елементів бактерій (бактерій).
Формально датою народження генної інженерії можна вважати 1972 рік, коли амеріканці Герберт Бойер, Пол Берг і Стенлі Коен запропонували новаторський підхід об’єднання біохімії з технологіями, вони розробили рекомбінантну ДНК, яка поєднала ДНК людини та бактерії. Вчені винайшли спосіб перетворення бактерій у «фабрики» по виготовленню таких важливих для людини білків як інсулін та гормон росту.
Приблизна схема отримання рекомбінантних днк:
1. З організму донора екстрагують нативну ДНК, з наступним ферментативним гідролізом (розрізають) та з’єднують (лігують) з іншою ДНК (клоную чим вектором), в результаті чого отримують рекомбінантну молекулу (конструкція «вектор-ДНК»).
2. Цю конструкцію вводять у клітину-господаря (реціпієнт), там вона реп лікується та передається нащадкам. Цей процес називається трансформацією.
3. Ідентифікація та відбір клітин, які несуть рекомбінантну ДНК.
4. Синтез клітинами-господарями специфічного білкового продукту, що є підтвердженням клонування необхідного гена .
Конструювання рекомбінантних молекул можливо лише за умов використання великої кількості ферментів, які є обов’язковими та незамінними інструментами у процесі отримання рекомбінантних ДНК.
Ферменти, які використовують у генній інженерії.
Для клонування важливо отримати окремі специфічні ділянки (сайти) донорної та векторної ДНК.
Якщо пропустити хромосомну ДНК через шприц з голкою малого діаметру або обробити ультразвуком, ми можемо отримати фрагменти від 0,3- до 5 т.п.н. Нажаль, розриви під час таких маніпуляцій виникають випадково і не повторюються при наступній обробці.
Отримати специфічні ділянки ДНК стало можливо після виділення ферментів, які впізнають певні послідовності основ у дволанцюговій молекулі ДНК і розщеплюють обидва ланцюги. Ці ферменти називаються рестрикуючи ендонуклеази типа ІІ.
Перша рестриктаза була виділена у 1968 році Мезельсоном і Юанем.
Одна з перших ендонуклеаз рестрикції типа ІІ була виділена з бактерії Escherichia coliта отримала назву EcoRI.
Цей фермент впізнає ділянку ДНК, яка містить специфічну паліндромну послідовність (послідовність-перевертень, яка однаково читається у напрямку 5-3) з 6 пар основ та вносить розрив між залишками гуаніна та аденіна. При цьому розщеплюється зв'язок між атомом кисню при 3-атомі вуглецю цукрового залишку одного нуклеотиду та фосфатною групою, приєднаною до 5-вуглецевого атому цукрового залишку сусіднього нуклеотиду. Розриви у ланцюгу відбуваються таким чином, що утворюються так звані «липки кінці».
«Липкий кінець» - вільний одноланцюговий кінець дволанцюгової ДНК,комплементарний одно ланцюговому кінцю, що належить цій самій або іншій молекулі ДНК.
Є такі ендонуклеази, які розщеплюють ланцюги строго один напроти одного тоді утворюються фрагменти ДНК з «тупими кінцями».
Кожен одноланцюговий хвіст закінчується 5-фосфатною групою, а 3- гідроксильна група протилежного ланцюга ніби втоплена.Отримано біля сотні ендонуклеаз рестрикції типу ІІ. Назви для них складаються з літер роду та виду. Римськи цифри – номер ендонуклеази, яку виділили з мікроорганізму.
Наприклад:
Escherichia coli - EcoRI.
Haemophilus parainfluenzae – HpaI, HpaII
Паліндромні послідовності, які розпізнаються ендонуклеазами рестрикції типа ІІ і в яких виникає розщеплення називаються «сайтами впізнання».
Сайти впізнання можуть складатися з 4, 5, 6, 8 та більше пар нуклеотидів. Від довжини «сайта впізнання» залежить частота його розповсюдження у молекулі ДНК.
ферменти |
Сайт впізнання |
Характер розщеплення |
EcoR I |
G AATTC CTTAA G |
Липкі кінці |
BamH I |
G GATCC CCTAG G |
Липкі кінці |
Pst I |
CTGCA G G ACGTC |
Липкі кінці |
Sau3A I |
GATC CTAG |
Липкі кінці |
Pvu II |
CAG CTG GTC GAC |
Тупі кінці |
Hpa I |
GTT AAC CAA TTG |
Тупі кінці |
Hae III |
GG CC CC GG |
Тупі кінці |
Якщо неодноразово обробляти зразок ДНК певною рестриктазою (при умові, що розщеплення проходить по всім сайтам рестрикції) тоді утворюється один і той самий набір фрагментів. Якщо використовувати декілька ферментів рестрикції окремо, а потім обробити ДНК комбінаціями, можна побудувати фізичну карту рестрикції (послідовність сайтів рестрикції). Визначив розмір отриманих фрагментів за допомогою гель-електрофорезу, можна знайти положення рестрикційних сайтів.
Проте для молекулярного клонування одних ферментів рестрикції недостатньо:
v Водневий зв'язок між чотирма основа, які утворюють липкі кінці слабкий і не може утримати два фрагмента ДНК, які об’єдналися. Тому використовують фермент ДНК –лігазу бактеріофагу Т4. Він каталізує утворення фосфодиефірних зв’язків (відновлює зв'язок між 3-гідроксильною групою одного ланцюга та 5-фосфатною групою другого ланцюга) між кінцями полінуклеотидних ланцюгів, які утримуються між собою завдяки спарюванню липких кінців.
Також ДНК-лігаза Т4 зшиває тупі кінці, які наближаються, коли об’єднані фрагменти зв’язуються з ферментом.
v Об’єднання різних молекул ДНК не має сенсу, якщо утворенні рекомбінантні ДНК не будуть реплікуватися у клітині-господарі.
v Під час рестрикції ДНК утворюється суміш різних фрагментів, які після лігування з векторною ДНК утворюють багато комбінацій. Для їх розпізнання застосовують різні системи скринінгу.
повернутися до змісту