Білокриницький С. М. Геодезія

291

Рис. 113. Пряма графічна засічка

Рис. 114. Зворотна графічна засічка

До зворотної засічки звертаються, якщо тверді точки недоступні або коли мензула знаходиться в точці, якої немає на планшеті, але її необхідно нанести. Пояснимо це на прикладі. Скажімо на планшеті є точки а і b, що відповідають точкам А і В на місцевості (рис. 114). Для визначення положення точки с мензулу встановлюють на місцевості в точці С і орієнтують планшет за допомогою бусолі. При-

292

клавши лінійку кіпрегеля у напрямі точки А на місцевості, прокреслюють лінію ат «на себе». Аналогічно прокреслюють лінію bn. Точка с перетину цих напрямів буде відображати точку С місцевості.

Положення точки, одержане прямою або зворотною засічкою з двох точок, безконтрольне. Для контролю засічки необхідно проводити як мінімум із трьох точок. Положення точки на планшеті визначене надійно, якщо три напрямки, прокреслені на планшеті, перетинаються в одній точці.

Спосіб знаходження четвертої точки за трьома відомими описано в спеціальній літературі як задача Снеліуса – Потенота. Задача має багато аналітичних і графічних розв’язків. При мензульній зйомці її розв’язують графічно. Надійні результати одержують у тому разі, якщо точка, положення якої визначають, розташовуватиметься відносно твердих точок, наприклад у місцях D1 чи D2.

Для графічного розв’язання задачі Снеліуса – Потенота запропоновано кілька способів. Розглянемо найпростіший з них – спосіб Болотова. При цьому способі мензулу встановлюють у точці D місцевості. На планшет попередньо наносять точки а, b і с, відповідні точкам А,

В і С місцевості. Накладають на планшет аркуш прозорого паперу (калька, восківка),

закріплюють його і позначують на ньому довільну точку d, розташовану приблизно над точкою D місцевості, візують кіпрегелем послідовно на точки А, В і С місцевості і прокреслюють на аркуші через точку d лінії АА′, ВВ′ і СС′ (рис. 116, а). Відкріпивши аркуш паперу, переміщують його на планшеті доти, поки лінії АА′, ВВ′ і СС′ не пройдуть через точки а, b і с на планшеті. Після цього переколюють точку

293

d на планшет (рис. 116, б). Положення точки d перевіряють, орієнтуючи планшет мензули по найдовшій із трьох прокреслених ліній, і уточнюють орієнтування за двома лініями.

Рис. 116. Спосіб Болотова

Рис. 117. Визначення положення точок геометричної сітки

Знімальна основа мензульної зйомки може також створюватися одним із графічних способів – побудовою геометричної сітки.

Геометрична сітка – сукупність закріплених на місцевості знімальних точок, положення яких на мензульному планшеті визначене за допомогою графічних прийомів

294

(мензульних засічок). З’єднані між собою лініями візування, ці точки утворюють систему трикутників або багатокутників.

Створення геометричної сітки спирається на пункти, координати яких обчислені заздалегідь і які нанесені до початку робіт на знімальний планшет (це так звані тверді точки). Довжини сторін трикутників геометричної сітки дорівнюють приблизно одній десятій знаменника числового масштабу зйомки, вираженого в метрах. Наприклад, у масштабі 1: 5 000 довжина сторони трикутників геометричної сітки становить приблизно 500 м, для масштабу 1: 2 000 – 200 м. Кількість точок геометричної сітки залежить від масштабу зйомки і характеру рельєфу місцевості.

Висоти точок геометричної сітки одержують тригонометричним нівелюванням.

Графічне визначення планового положення точок геометричної сітки та визначення їх висот виконують одночасно.

Для зйомки невеликої ділянки місцевості (вміщується на одному планшеті) при відсутності в районі робіт пунктів або точок, знайдених аналітично, геометричну сітку будують на основі одного базису. Базис вибирають у центрі знімальної території на рівному місці, яке дає змогу проводити виміри стрічкою або рулеткою (рис. 118). Довжину базису встановлюють залежно від масштабу, вона повинна бути не меншою ніж ¼ довжини ділянки, що знімається (або не менш як 5 – 10 см у масштабі створюваної карти чи плану).

На великі ділянки процес створення геометричної сітки складається з трьох етапів: 1) вибір точок (рекогностування) і закріплення їх на місцевості; 2) побудова сітки на планшеті; 3) визначення висот точок сітки.

295

Рис. 118. Визначення положення точок геометричної сітки на основі базису

Під час рекогностування точки геометричної сітки позначають на підвищеннях рельєфу і позначають їх тичками. Точки закріплюють кілками, вбитими врівень із землею.

Для визначення планових і висотних положень точок геометричної сітки встановлюють мензулу на одному з її пунктів (наприклад, у пункті а, рис. 117), і орієнтують планшет по найвіддаленішій точці. Орієнтування планшета перевіряють за іншими видимими точками. Кіпрегелем візують і проводять напрямки з усіх точок геометричної сітки, видимих із цього пункту. Прокреслені напрями продовжують за рамку планшета, де вказують, з якого і на який пункт іде даний напрям. Після цього перевіряють орієнтування планшета і переходять на другий пункт (наприклад, b). Дії повторюють. Точки перетину (1 – 10) напрямків на тички з різних пунктів визначають положення точок геометричної сітки.

Одночасно з визначенням планового положення точок сітки визначають їхні висоти. Під час роботи на кожній із точок геометричної сітки контролюють визначені раніше висоти відповідних точок. Розбіжність між ними не повинна бути більшою 4 см на кожні 100 м горизонтального прокладення.

296

У закритій місцевості (лісовій, забудованій тощо) знімальну основу можна створювати також прокладанням мензульних ходів. Хід прокладається між двома пунктами, положення яких уже визначено. Один з них вважається початковим, другий – кінцевим. Кількість точок ходу та його довжину встановлюють з урахуванням складності рельєфу

(табл.20).

Залежно від способу орієнтування планшета розрізняють мензульні ходи з орієнтуванням за прокресленими лініями і за допомогою бусолі (так звані бусольні мензульні ходи).

На початковому пункті А мензулу центрують, горизонтують, орієнтують за вихідною лінією АМ та всіма видимими пунктами геодезичної основи. Потім прикладають кіпрегель до точки а на планшеті і наводять трубу на першу точку ходу на місцевості В, прокреслюють уздовж укісного ребра лінійки лінію аb, продовжуючи її за рамкою знімального планшета (рис. 119). Вимірюють відстань АВ за допомогою ниткового віддалеміра кіпрегеля і перевищення hаb. Далі мензулу переносять у точку В, орієнтують планшет по лінії bа. Вдруге вимірюють ту саму відстань ВА і перевищення hbа. Якщо різниця відстані між точками мензульного ходу, виміряними у прямому і зворотному напрямках, не перевищує 1/200 довжини сторони ходу, а перевищення – 10 см при довжині лінії до 250 м, обчис-

297

люють середню відстань і середнє перевищення. Одержану відстань відкладають у масштабі на планшеті від точки а вздовж прокресленої лінії аb і наколюють точку b. У такій послідовності визначають положення інших точок ходу. Якщо зйомку проводять у масштабі 1: 500, то відстані вимірюють землемірною стрічкою. Після визначення на планшеті положення останньої точки виявляють нев’язку в периметрі ходу, тобто графічну величину, яка відображає різницю між положеннями кінцевої точки ходу і кінцевого пункту. Якщо відносна нев’язка в мензульному ході менша від 1/300 загальної довжини ходу, а графічна нев’язка не перевищує 0,8 мм на плані, то її розподіляють способом паралельних ліній.

Рис. 119. Прокладання мензульного ходу

Перевищення точок мензульного ходу визначають кіпрегелем або теодолітом двічі, виводячи середнє значення. У роботі з номограмним кіпрегелем для цього змінюють висоту візування. Під час роботи з теодолітом перевищен-

298

ня визначають при двох положеннях вертикального круга. Висоту нев’язки в мензульному ході обчислюють за формулою

fh hвим (Нкін Нпоч ),

де ∑hвим – алгебраїчна сума виміряних перевищень у ході; Нкін і Нпоч – відомі висоти кінцевого і початкового пунктів ходу.

Допустима висотна нев’язка в мензульному ході не по-

винна перевищувати fh(доп) 0,04 S ,

n

де Ѕ – кількість сотень метрів у мензульному ході; п – кількість сторін ходу.

Якщо нев’язка допустима, її розподіляють на всі перевищення з оберненим знаком пропорційно довжинам сторін, а потім з урахуванням виправлених перевищень обчислюють висоти точок мензульного ходу.

6. Перехідні точки

Перехідними називають допоміжні точки, які використовують для зйомки місцевості, що не може бути знятою з інших точок геодезичної основи. Місце для перехідних точок вибирають так, щоб із кожної можна було зняти навколишню місцевість у радіусі до 300 м. Перехідні точки мензульних ходів знаходять прямими, зворотними і комбінованими засічками, а також промірами вздовж лінії створу між пунктами геодезичної основи.

Висоти перехідних точок мензульних ходів знімальних пікетів у процесі зйомок рельєфу з перерізом 0,25; 0,5 та 1 м визначають геометричним нівелюванням, а з перерізом 2,5 м – тригонометричним нівелюванням.

З кожної перехідної точки дозволяється визначати ще одну перехідну точку.

299

7. Зйомка ситуації та рельєфу

Зйомку ситуації та рельєфу проводять з усіх точок геодезичної основи, а також з усіх пунктів тріангуляції та полігонометрії, розташованих на планшеті. Положення характерних точок рельєфу, контурів та елементів ситуації визначають, як правило, полярним способом при положенні вертикального круга КЛ. Для проведення зйомки приводять планшет у робоче положення. Після цього послідовно візують зорову трубу кіпрегеля на шукані точки і прокреслюють напрямки до них. Відстань до шуканих точок визначають за допомогою ниткового віддалеміра кіпрегеля і відкладають її на планшеті вздовж прокреслених напрямів від точки розташування планшета до шуканих точок. Перевищення визначають за номограмними кривими.

Залежно від прийнятого перерізу рельєфу відстані між пікетами та відстані від приладу до рейки не повинні бути більшими за вказані в таблиці 21.

Таблиця 21 Максимальні віддалі між пікетами та від приладу до рейки

При перерізі рельєфу 1 м і більше значення висоти пікетів обчислюють до 0.01 м, а на планшет виписують із закругленням до 0.1 м. При перерізі рельєфу менш як 1 м

300

висоти пікетів визначають і виписують на планшет, округлюючи до 0,01 м.

На кожній знімальній точці знімають і наносять на планшет тільки ту частину рельєфу та ситуації, яку безпосередньо видно з цієї точки (не більше як 250-300 м у радіусі).

За нанесеними на планшет висотними відмітками проводять горизонталі. Зображення рельєфу горизонталями порівнюють із рельєфом місцевості. Якщо основні форми рельєфу суцільними горизонталями не відображено, проводять половинні та допоміжні горизонталі на довільній висоті.

По закінченні польових робіт усі предмети ситуації та рельєфу на планшеті викреслюють тушшю відповідними умовними знаками. Починають роботу з дрібних контурів і позамасштабних умовних знаків, далі переходять до населених пунктів і підписів їхніх назв, викреслення доріг, річок, інших об’єктів, а потім елементів рельєфу. Завершує знімальний оригінал рамка. Над північною її стороною вказують номенклатуру аркуша плану (карти), рік зйомки, а під південною – числовий, іменований та лінійний масштаби, висоту перерізу рельєфу.

У тих випадках, коли оригінали топографічної зйомки не викреслюються тушшю в польових умовах, складається калька висот і калька контурів. У випадках малої контуристості і нескладного рельєфу дозволяється суміщати обидві кальки. Кальки складаються щоденно. Допускається розрив від зйомки до складання кальки не більше трьох днів. На кальку контурів наносять усю ситуацію й окремі предмети місцевості. Замість зображення угідь умовними знаками допускається підписувати їх назви. На кальку висот повинні бути нанесені всі пікети, визначені в полі, опорні точки з підписами їх номерів і висот. Для планів у масштабах 1 : 1 000 та 1 : 500 складання кальок необов’язкове.