3. Принципи класифікації релігій.

З давніх часів релігійний світогляд був значною складовою духовної культури людства. Одночасно з розвитком культури відбуваються зміни у релігійному баченні світу.

Нині у світі існує кілька десятків великих релігій. При їх класифікації доцільно ураховувати як історичний розвиток релігійних вірувань у межах становлення та духовної визначенності певних спільнот і, перш за все етносів, а також змістовну складову віровчення: сутнісні ознаки Божества.

За загальним визначенням сучасного релігієзнавства релігії поділяються на:

Племінні культи ( первісні форми релігії), які передували будь-яким іншим віруванням та збереглися зараз у деяких народів і племен , які за рівнем свого соціально-економічного розвитку стоять на порозі сучасної цивілізації. Першими формами релігійного відображення світу стають анімізм, тотемізм, фетишизм, культ предків, магія та численні землеробські культи, які по суті стали початковою спробою пояснення результатів свідомого виходу людини у зовнішній світ та розуміння взаємозв’язку природного і людського життя.

2. Національно-державні релігії з’являються у процесі соціального та етнічного розшарування суспільства та формування державної організації. У цих ранніх релігіях образ Божества наближається до людини, стає антропоморфним, тобто схожим за виглядом на людину. Національно – державні релігії формуються у процесі становлення перших класових суспільств у Стародавніх Єгипті, Месопотамії, Греції, Римі, Персії. У процесі появи пізніх національних релігій в них починають переважати елементи визначення божества як трансцендентного абсолюта. З певними трансформаціями деякі національні релігії зберегли своїх віруючих і у сучасному світі. Це іудаїзм, конфуціанство, синтоїзм, індуїзм та ін.

3. Світові релігії з’являються на грунті національно-державних і відрізняються від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремим етносом. Наприклад, у Святому Письмі християн Св. апостол Павло у Посланні до римлян зазначає:” Ибо все, водимые Духом Божиим, суть сыны Божии” (Рим. 8:14) і далі він продовжує:” Ибо все мы одним Духом крестились в одно тело. Иудеи или Еллины, рабы или свободные…” (1-е Коринфянам.12:13).

Прозелетизм світових релігій проявляється у прагненні залучити якнайбільше прихильників у результаті активної пропаганди свого віровчення. У наш час існує три світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

Залежно від того, скільки богів є об’єктом поклоніння, релігії поділяються на політеїстичні ( багатобожжя) та монотеїстичні (однобожжя).

У сучасному світі внаслідок зрощення та злиття елементів різних національних і світових релігій утворюються нові синтетичні та нетрадиційні форми релігій.

4. Теологічні та наукові концепції релігії.

Спроби вивчити та зрозуміти релігію робилися з давніх часів. Але до XIX століття питання історії та теорії релігії розглядалися в основному священнослужителями ( за їх професійним фахом) та філософами, які намагалися дати обґрунтоване пояснення надприродного, потойбічного, ідеально-умоглядного (Платон, Ф.Аквінський, І.Кант), або ж категорично заперечували богів і вважали релігію заблудженням ( Демокріт, Тіт Лукрецій Кар).

У XIX столітті складається науковий підхід вивчення процесу виникнення та розвитку релігії, який ураховує численні пізнавальні, соціальні, психологічні та інші компоненти формування релігійної свідомості як феномена духовного життя людини з давніх часів й до сьогодення.

У загальному вигляді можна визначити такі основні доктрини тлумачення сутності та природи релігії: об’єктивно-ідеалістичну ( теологічну), суб’єктивно-ідеалістичну та натуралістичну.

Історично першою формою релігієзнавства стає теологія– учення про Бога у християнській традиції католицизму ( у християнстві православного зразку прославлення Бога – богослов’я). Така об’єктивно-ідеалістична доктрина виходить з реального існування Бога, Абсолюта, ”трансцендентного ” ( тобто того, що знаходиться за межами людського та природного існування, яке безпосередньо відчувається людиною), ”світової душі” й будь-чого іншого у такому роді, що стає об’єктом релігійних поклонінь. Це може бути ”зустріч” людини зі святим, трансцендентним, що породжує у психіці особливі почуття і переживання. Теологи пояснюють релігійну віру ”божественним чудом”, яке стає результатом звернення Бога до людини й народженням діалогу між ними.

У XIII столітті теоретик католицизму Фома Аквінський розробив п’ять раціональних доказів існування Бога, які передбачають посилання на методику наукового дослідження. Перший доказ: якщо у світі все рухається, змінюється, то має існувати першоджерело руху взагалі, яким і є Бог. Другий доказ: якщо у світі існує загальна причинна обумовленість явищ і процесів, то мусить існувати першопричина, себто Бог. Третій доказ: у світі існують випадкові явища, які стають результатом певної невідповідності закладеному у світі порядку, змінити який може тільки Бог. Четвертий доказ: якщо речі відмінні за ступенем досконалості, то для порівняння має існувати зразок досконалості, абсолютна досконалість, якою є Бог. П’ятий доказ: якщо у світі існує доцільність в усьому, то Бог ототожнює своєрідний алгоритм розвитку всесвіту.

І надалі усі концепції теїзму виходять з беззастережного визнання Бога, але деякі з них звертають особливу увагу на розумову, пізнавальну діяльність людини. За Рене Декартом ( французький філософ і математикXVIIстоліття) саме наявність думки про Бога приводить до висновку про його існування. У такому разі діяльність людського розуму розгортається у напрямку усвідомлення та осмислення ідеї Бога.

У підсумку концепції теїзму при визначенні проблем походження релігії спирається на єдність двож джерел релігійного досвіду: 1) об’єктивного, що полягає у існуванні визначальної сутності Бога та його впливу на дух людини, і 2) суб’єктивного засвоєння людиною цього впливу.

Суб’єктивно-ідеалістична доктринагрунтується на визначенні релігії як індивідуального психологічного феномена, який є результатом певного стану людської свідомості, її переживань. Теологи звертають увагу на те, що цінність людської релігії визначається усвідомленням людиною божества в почуттях, а не байдужим выдображенням релігії у поняттях, які не завжди зрозумілі навіть науковцям від релігії. Відзначається, що почуття складають суттєву особливість усіх релігій, а філософські та богословські вчення – то лише вторинна надбудова. Релігія істинна для індивіда, оскільки вона є ”корисною” для нього, знімає психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції в позитивні, своєрідно тішить людину.

Натуралістична концепція сутності релігії визначає її породженням психофізіологічних процесів людського організму, які є наслідком активності свідомості у процесі відображення взаємовідносин людей і природи, але відображення перекрученного, фантастичного. Античні мислителі Vст. до н.е. Анаксагор, Ксенофан уявляли, що люди самі створили собі богів за своїм образом та подобою. Крітій та Полібій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. Демокріт в основу релігії поклав страх перед грізними явищами природи. За Епікуром, богів створили страх і нікчемність. За середньовіччя з’явилася своєрідна концепція ”трьох ошуканців”, буцімто іудаїзм, християнство та іслам виникли внаслідок обману народу пропагандою вчення Мойсея , Христа і Мухаммеда. Цю думку підтримали французькі просвітникиXVIIIстоліття Ж.Мельє, Ф.Вольтер та інші, які розуміли релігію як певний обман народу корисливими правителями та жерцями. П.Гольбах, не заперечуючи, що релігія пов’язана з обманом, причини її все ж таки вбачав у стражданнях і страху, що гнітить людину.

Натуралістичну доктрину розвиває психологічна теорія релігії. Ця теорія характеризує релігію як невід’ємний атрибут біологічної природи людини. На думку психоаналітика З.Фрейда, релігійні уявлення – це ілюзії, що випливають із стресових ситуацій, які викликані незадоволенням найсильніших, нав’язливих природних бажань людини. Переживання власних поразок людини на шляху пошуку задоволення її природних бажань приводять до ”нав’язливого неврозу” і релігія стає своєрідними ліками для подолання хвороби незадоволення. Представник соціофрейдизму Е.Фром пояснює потребу людини в релігії насамперед конфліктом між душею і тілом. За допомогою релігії людина намагається подолати розкол між душею і тілом та домогтися їх гармонії.

Ряд мислителів визначали релігію виключно як соціальне явище. На думку французького соціолога Е.Дюркгейма, релігія відіграє певну роль у суспільстві. Будучи соціальним інститутом, релігія виконує такі функції. По-перше, вона створює та підтримує усвідомлення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. Нарешті, Е. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об’єднують в одну моральну громаду-церкву всіх, хто їх наслідує.

Марксизм також визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених матеріалізації суспільних відносин на засадах формування інституту власності, а не випадковий витвір мислителів, жерців чи правителів;

по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні організації;

по-третє, релігія – це форма відчуження людської сутності, за якою продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій;

по-четверте, виходячи з гносеологічних коренів релігії, Ф.Енгельс дає таке її визначення: ”релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, відображенням в якому земні сили набирають форму неземних” (”Анти-Дюринг”).

У XIXстолітті кола інтелектуалів захлеснула хвиля теорії еволюції. Нова ера наукових досліджень викликала у багатьох людей сумніви щодо усталених систем, у тому числі й релігійних. Критики релігії пішли у рішучій наступ і висунули твердження: ” Бог – це ніщо інше, як продукт людської уяви”, ”Релігія – це опіум для народу”. За допомогою психології, соціології, антропології, археології та інших наук вчені намагалися з’ясувати, як і чому виникла релігія. Серед багатьох теорій найбільш відомою стала концепція анімізму, яку висунув англійський антрополог Едвард Тейлор. За словами Тейлора, релігія почалася з припущення, що душа продовжує жити після смерті і зрештою люди почали обожнювати померлих та предмети, в які, на їхню думку, переходили душі.

Шотландський дослідник давнього фольклору Джеймс Фрезер доводив, що релігія починалася зі спроб керувати своїм власним життям і довкіллям, наслідуючи природні явища та намагаючись вплинути на них за допомогою магії. Фрезер стверджував, що релігія – це ”задобрювання вищих від людини сил або примирення з ними”.

У сучасному світі через популярність атеїзму багато людей вважає доведеним те, що Бога немає. На основі цього вони роблять висновок, що пояснення існування релігії слід шукати в самій людині, тобто в її мисленні, в потребах, в побоюваннях та в її ”комплексах”.