Лекція № 5.Тема 7. Конституційно правові основи забезпечення свободи совісті в Україні.

Тема 8. Релігійна свідомість і проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі.

Питання лекції.

1. Наукове розуміння свободи совісті. Соціальне, юридичне, економічне забезпечення свободи совісті в Україні.

2. Причини виникнення нетрадиційних релігій і синкретичних культів.Неорелігії.

3. Характеристика діяльності міжнародних нетрадиційних релігійних організацій.

1. Наукове розуміння свободи совісті. Соціальне, юридичне, економічне забезпечення свободи совісті в Україні.

Суспільна свідомость людства у сфері предметно-практичної діяльності на початку XXI ст. формується на основі наукового світогляду, який виражає загальну тенденцію розвитку країн сучасної цивілізації.

Ця тенденція проявляється в неухильному процесі секуляризації усіх сфер суспільного життя. Даний процес охоплює звільнення від панівного впливу релігії на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, науку, освіту, культуру. Якщо за часів СРСР релігія притіснялася, то це здебільшого підсилювало віруючих, які ставали мучениками за віру. Як зазначав у 20-і роки народний комісар освіти в Радянському уряді А.В. Луначарський: “... релігія як гвіздок. Чим більше по ньому бити, тим глибше вона входить у свідомість людини”.

У сучасному світі переважаючим принципом взаємовідносин церкви і суспільства стає принцип свободи совісті. Свобода совісті – це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися атеїстичного світогляду, вільно поширювати свої релігійні або нерелігійні погляди та переконання. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх заміняють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Поняття “свобода совісті” в наукову і юридичну практику ввійшло як категорія права, що гарантує недоторканість совісті людини в питаннях ставлення до релігії. Її сутність розкривається через поняття свобода релігії, свобода віросповідання, свобода в релігії, толерантність. Здійснення свободи совісті можливе при дотриманні важливих принципів:

- відокремлення церкви від держави і школи від церкви;

- визнання рівності всіх релігій, церков і організацій перед законом і проголошення рівності прав і обов’язків релігійних і нерелігійних людей перед законом;

- заборона встановлення обов’язкових переконань і світогляду;

- дотримання міжнародних правових норм щодо релігії та переконань.

В Україні право свободи совісті гарантується Конституцією (статті 24, 34, 35) і Законом «Про свободу совісті та релігійні організації» 1991 року.

У демократичних державах, де конфесійна політика грунтується на Загальній декларації прав людини, закон забороняє розпалювати ворожнечу і ненависть у зв’язку із релігійними віруваннями.

Слід зазначити, що свобода совісті не означає вседозволеності. Наприклад, законодавство України передбачає можливість припинення діяльності релігійних організацій у судовому порядку лише у випадках:

1) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

2) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

3) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Суспільство, яке формується, нестиме в собі досвід попередніх епох і поколінь. Демократична, правова, освічена спільнота не може допустити тоталітаризму в сфері духу – чи це буде засилля релігії, чи засилля атеїзму, бо найвищою цінністю суспільства стає людська особистість з широким спектром прав та обов’язків, у тому числі з вільним і свідомим вибором свого ставлення до релігії та атеїзму.

Сучасний демократичний світ надає людині свободу вибору. Щоб цей вибір було зроблено на користь релігії, вона повинна також змінюватись, пристосовуватись до життя, наповнюватися новим конкретно-історичним змістом. Одними міфами й чудесами церква не може приваблювати людей.

Нині релігійність проявляється не стільки на світоглядному рівні у поясненні картини світу, скільки на рівні задоволення духовних та моральних потреб людини, у дотриманні сімейно-побутових традицій, релігійному спілкуванні, відході від негативних проявів суспільно-економічного життя. Релігійна спільнота формує систему взаєморозуміння та взаємоповаги у стосунках між віруючими, які мають спільні уявлення про сенс та цінності життя. Совість людини через релігійну віру набуває цілісності й відкидає духовні компроміси, певні вигоди у пристосуванні до вимог пануючої у суспільстві системи соціально-економічних відносин.

Місіонерська діяльність релігійних організацій зумовлює відкритість віруючих до інших людей, намагання зрозуміти та підтримати людину в кризовому стані.

Визнання надприродного Абсолюту, трансцендентного творця та упорядника світу є спільним для більшості релігій. Певна загальна політична стабільність та об’єднання людства на єдиних засадах соціально-орієнтованої ринкової економіки сучасної цивілізації створює умови і для спільної діяльності релігійних організацій.

Там, де політика намагається використовувати релігійний ресурс, маємо міжконфесійні війни й етноконфесійні конфлікти. В історії людства багато людей вбивало й гинуло в ім.’я релігії: хрестові походи, інквізиція, конфлікти у Північній Ірландії та на Близькому Сході, в Югославії, кривава війна між Іраком та Іраном ( 1980-1988 роки), сутички між індуїстами й сикхами в Індії; суперечки між християнами різних конфесій в Україні тощо. Американський дослідник Роджер Шінн звертає увагу на те, що релігійні війни відзначаються особливою лютістю. Коли люди воюють за територію заради економічної користі, в певний момент війна вже не виправдовує себе, і тоді сторони намагаються укласти мирну угоду. Але якщо причиною є релігія, то компроміс і примирення вважаються неприпустимими. Інший американський вчений Чарлз Колтон підкреслює: там де правдива релігія відвертає один злочин, фальшиві релігії знаходять привід для тисячі.

Але поруч з конфліктами та розколом процес об’єднання сучасного світу народжує необхідність зближення церков. Це так званий екуменістичний рух у християнському світі (від грец. oikumene – заселена земля), тобто рух за об’єднання християнських конфесій.

Він був започаткований у 1910 р. на Всесвітній місіонерській конференції в Единбурзі (Шотландія). З 1948 року його очолює Всесвітня рада церков. У ній об’єднались, перш за все, різні протестантські течії, які, власне, і виступили ініціаторами цього руху (лютерани, методисти, баптисти та ін.). Протестанти утворили також кілька національних і регіональних екуменічних організацій.

Слід підкреслити, що у витоків екуменізму були й православні релігійні філософи – М.Бердяєв, С.Булгаков, В.Зеньковський. Ще в 20-30-ті роки у Парижі зусиллями редакції часопису “Путь”, очолюваного Бердяєвим, і Релігійно-філософської академії відбувались зустрічі провідних богословів католицького і протестантського напрямків із представниками російської релігійно-філософської думки.

Поступово екуменічний рух підтримали й увійшли до ВРЦ деякі православні церкви (Руська, Грузинська), Вірмено-григоріанська церква. Щодо католицької церкви, то вона, будучи консервативно закритою релігійною організацією, певний час відносилась до екуменізму з недовірою. Лише після II Ватиканського собору й прийняття “Декрету про екуменізм”у 60-і роки Ватикан включився в цю діяльність, щоправда, залишаючись лише наглядачем.

Згодом екуменічний рух стає позитивним фактором світової політики, висловлюючись за підтримку миру, міжнародної безпеки, за вирішення екологічних та інших глобальних проблем. Але екуменізм не передбачає уніфікації церковного життя і обрядовості, тому що реальне міжконфесійне єднання можливе лише на грунті спільного розуміння головних догматів віровчення. Тут у християнських конфесій є багато розходжень, існує також різне розуміння принципів церковної організації.

У свою чергу християнський екуменізм зазнає впливу процесів інтеграції, які відбуваються в нехристиянському світі. Мається на увазі діяльність Всесвітнього братства буддистів (створене в 1950 р.), Всесвітнього ісламського конгресу (з 1926 р.) тощо. Сьогодні про якісь міжконфесійні об’єднуючі процеси мова не йде, тут можна казати лише про деякі приклади співробітництва чи співіснування на політичному рівні.

Релігійний синкретизм ( від грец. sinkretismos – з’єднання) – це змішування, поєднання різнорідних віронавчальних та культових положень як наслідок взаємовпливу релігій у їхньому історичному розвитку. Про синкретизм можна казати, маючи на увазі стан релігійного життя в певних країнах, де співіснують декілька різних конфесій.

Серед синкретичних доктрин останнім часом набули поширення теософія, вчення живої етики, бахаїзм та ін.

Теософія ( з грец.- “богопізнання”) як вчення про можливість безпосереднього осягнення Бога за допомогою містичної інтуїції базується на філософських ідеях та містичній практиці брахманізму, буддизму, кабали, деяких християнських єресей. Теософське товариство О.П.Блаватської було створене в 1875 р. у Нью-Йорку, потім розташувалось в Мадрасі (Індія). Теософи визнають перевтілення душ; проповідують ідеї загальнолюдського братства, терпимість до всіх релігій, мають на меті розвивати надчуттєві сили людини для безпосереднього виходу на Абсолютне Божество.

Видатним російським художником і мислителем М.К.Реріхом( 1874 – 1947) та його дружиною О.І.Реріх (1879 – 1955), які жили в Індії, було створене синкретичне вчення Агні Йога (Жива етика). Воно викладене в цілій низці книг, що побачили світ у 20-30-ті роки. В основі вчення лежить містична практика та релігійно-філософські концепції індійських та взагалі східних релігій ( вчення про реінкарнацію, про великих вчителів – Махатм, про космічність психічної енергії людини тощо), які поєднуються з позитивним моральним досвідом різних релігій, в тому числі й християнства. Синкретизм Агні Йоги підкреслюється її безпосереднім зв’язком з ідеями спільності релігій індуїстського реформатора Рамакрішни, який сам був послідовно індуїстом, мусульманином, християнином. Він, як і Реріхи, виходив з того, що релігії внутрішньо абсолютно єдині і розрізняє їх лише атрибутика.