KucherrajvenkoAktual

Окремі актуальні питання валютного права

використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями,татакі,щошироконевикористовуютьсядляздійсненняплатежівза міжнародними операціями, а також неконвертовані валюти.

Самрежимміжнародногообігунаціональноївалютибезпосередньо продиктований економічним розвитком держави, що у свою чергу

ізумовлює обраний нею курс національної валютної політики, а отже,

іформи та методи здійснення валютного контролю. Якщо валютна політика держави направлена на застосування системи валютних обмежень, коли національна грошова одиниця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок, – національна валюта цих країн є частково конвертованою (наприклад Україна, Білорусь тощо). При застосуванні валютної політики, направленої на встановлення режиму валютної монополії – національна грошова одиниця є замкнутою валютою – неконвертованою (прикладом можуть слугувати рублі, за часів існування СРСР).

До переліку валютних цінностей також належать платіжні документи та інші цінні папери, які виражені в національній валюті та платіжні документи та інші цінні папери, що виражені в іноземній валюті або банківських металах (надалі цінні папери, виражені в іноземній валюті). При цьому слід зазначити, що перелік видових форм цінних паперів та інших платіжних документів, виражених у валюті України, ідентичний переліку видових форм цінних паперів та інших платіжних документів, виражених у іноземній валюті або банківських металах1. Іншими словами, факт віднесення платіжних документів та цінних паперів, виражених у валюті Україні, іноземній валюті, банківських металах, до категорії валютних цінностей не пов’язано з юридичним статусом їх емітента та виду валюти, в якій їх виражено. Отже, до валютних цінностей можуть належати цінні папери, випущені резидентами України та виражені як у валюті України, так і в іноземній валюті (наприклад облігації)2 чи в банківських металах, а також цінні папери, випущені нерезидентами. Відносячи до валютних цінностей платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті Україні, іно-

земній валюті та банківських металах, чинним українським законодавством надається їх перелік, проте критеріїв віднесення саме таких предметів матеріального світу до цієї категорії валютних цінностей не встановлено.

1Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Каб. Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. –

№17. – Ст. 184.

2Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України № 3480-IV від 23.02.2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. – № 31. – Ст. 268.

441

Актуальні питання науки фінансового права

Під цінними паперами розуміють документи встановленої форми звідповіднимиреквізитами,щоможутьпосвідчуватигрошовіабоінші майнові права. Відтак цінні папери можуть поділятися на ті, що посвідчують грошові права, та на ті, що посвідчують права майнові. На нашудумку,цінніпапери,щопосвідчуютьмайновіправа,єлишеособливим видом майна, що мають специфічний режим обігу. Так, акція є іменним цінним папером, що посвідчує майнові права його власника (акціонера),якістосуютьсяакціонерноготовариства.Цевключаєтакож право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства. Не маючи матеріальної цінності, дані цінні папери гарантують собою право на отримання фактичних цінностей. Цінні папери, щопосвідчуютьмайновіправа,засвоєюправовоюприродоюнемають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права,

утому числі грошові зобов’язання. Отже, відповідно до їх правової природи призначення таких цінних паперів не обумовлено їх використанням у розрахунках (у тому числі й міжнародних розрахунках).

Об’єктами валютних відносин, як зазначав Є. О. Алісов, можуть виступати предмети матеріального світу, які відповідають таким трьом ознакам: 1) економічній, що виражається в цільовому соціальноекономічному призначенні валютних цінностей; 2) фізичній, що означає фактичну придатність таких цінностей до їх використання в міжнародних розрахунках; 3) юридичній ознаці, що полягає в закріпленні на нормативному рівні певного порядку обігу таких цінностей, що виражається в особливому режиму валютного регулювання та валютного контролю1. При цьому ми маємо зауважити, що в цілому валютні цінності відіграють роль грошей2, а цінні папери, що посвідчують майнові права, і зокрема акції, за своєю правовою природою не мають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права,

утому числі грошові зобов’язання. Їх призначення не обумовлено використанням у розрахунках, у тому числі в міжнародних, тому цілком логічно, що обіг цінних паперів, які посвідчують майнові права, слід розглядати виключно лише як об’єкт регулювання цивільно-правових та господарсько-правових правовідносин, а самі цінні папери цього типу до кола валютних цінностей не відносити. На нашу думку, до

1Алисов Е. О. Правовое регулирование валютных отношений в Украине. – Харьков: Консум, 1998. – С. 98.

2Близнюк О. Проблеми правового регулювання відносин валютного управління в Україні // Юрид. Україна. – 2006. – № 1. – С. 35.

442

Окремі актуальні питання валютного права

переліку валютних цінностей слід відносити лише ті цінні папери, що посвідчують грошові права (облігації, векселя, депозитний сертифікат тощо).

Законодавством України до переліку валютних цінностей віднесено банківські метали, зокрема золото, срібло, платину, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів. При цьому зазначено, що банківські метали можуть перебувати у формі злитків, порошків, а також у формі монет, вироблених з дорогоцінних металів. Разом із тим однією з умов віднесення банківських металів до валютних цінностей, незалежно від фізичної форми, є наявність сертифіката якості1. Показовим також є той факт,щонезважаючиназначнепоширенняобігумонетіздорогоцінних металів, емітованих Національним банком України, правовий статус подібних монет на науковому рівні належним чином не досліджено. Виходячи із положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про системувалютногорегулюванняівалютногоконтролю»монети,вироблені з дорогоцінних металів, належать до банківських металів, а відповідно є валютними цінностями та їх обіг підпадає під сферу валютного регулювання та контролю.

При визначенні правового статусу подібних монет певні теоретичніпроблемивиникаютьстосовноможливостіїхвіднесеннядозаконних засобів платежу. Так, вони всі емітовані монетним двором Національного банку України та мають номінальну вартість, виражену в національній валюті, що, у свою чергу, теоретично надає можливість відносити їх до національної валюти, тобто вони можуть виступати законними засобами платежу. За Національним банком України закріплено виключне право введення в обіг (емісію) гривні і розмінної монети, здійснення організації їх обігу та вилучення з обігу. Саме Національний банк України здійснює виготовлення та зберігання банкнот і монет; встановлює номінали, системи захисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків. Однак монети номіналом у 2, 5, 10, 20, 100 та 250 грн, який зазначений на монетах із дорогоцінних металів, не визнаються Правилами встановлення платіжності гривні та монет як засобу платежу2.

1Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Каб. Міністрів України № 15–93 від 19.02.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17.

–Ст. 184.

2Про валютное регулирование: Закон Республики Азербайджан. – 1994. – № 910.

443

Актуальні питання науки фінансового права

Крім того, проводячи емісію подібних монет, Національний банк України не покладав на них виконання функції грошей, тому що в обіг вони випускаються шляхом продажу1, а не, наприклад, обміну вже перебуваючих вобігу грошових знаків. Крім того, роздрібна вартість цих монет, яку встановлює Національний банк України та за якою проводиться реалізація, значно перевищує номінальну.

Варто ще зазначити, що карбування монет з дорогоцінних металів (виготовлення повноцінних грошей), призначених для виконання функції грошей, призвело б до певного встановленого державою співвідношення ваги монети, проби дорогоцінного металу, з якої вона виготовлена,таномінальноївартостімонети,аце,безумовно,булобпрямим порушенням чинного національного законодавства, оскільки офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється2. Крім того, якщо проаналізувати вагу та пробу дорогоцінного металу, з якого було виготовлено відповідну монету та номінал монети, то вже на перший погляд стане зрозумілим, що вартість металу, не враховуючи вартості виготовлення, будеістотновищоюзаноміналмонети.Інакшекажучи,емісіяподібних монет,якбивонипризначалисядлявиконанняфункціїгрошей,длядержави попросту ще була б і невигідною.

Проаналізувавши вищенаведені аргументи, можемо дійти висновку, що монети, виготовлені із дорогоцінних металів, виступають товаром, тобто ці монети не є засобом платежу. Валютні правовідносини за своєю природою є грошовими відносинами і розглядаються як родові та видові3. Оскільки монети, виготовлені із дорогоцінних металів, не виконують функцію грошей, то і суспільні відносини, що виникають у результаті їх обігу за своєю природою не є валютними. Відтак, на нашу думку, вважаємо недоцільним віднесення до валютних цінностей монет, що виготовлені із дорогоцінних металів.

Юридичним опосередкуванням реалізації валютної політики виступають валютне регулювання та валютний контроль, що забезпечують виконання завдань, які в цілому ставляться перед валютною

1Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Нац. банку України № 65 від 24.02.1998 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 11. – Ст. 418.

2Про валютное регулирование: Закон Республики Азербайджан. – 1994. – № 910.

3Лукашев О. А. Правове регулювання грошової системи України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 152 с.

444

Окремі актуальні питання валютного права

політикою держави як одного з найважливіших напрямків діяльності держави1. Слід зазначити, що актуальним залишається також питання щодо з’ясування місця валютного контролю в системі державного контролю. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність перш за все аналізу сутності державного контролю та фінансового контролю. Цілями державного контролю є охорона конституційного строю, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, підвищення ефективності державного управління, підтримка стабільності державного устрою, введення в режим законності дій посадових осіб, а також забезпечення законності та правопорядку в цілому2. Аналізуючи контроль у державному управлінні України, О. П. Полінець зазначає: «Контроль у державному управлінні – сукупність дій, які керуючі суб’єкти здійснюють відповідно підконтрольних об’єктів для досягнення цілей контролю, щоб попередити стагнацію та знищення системи державного управління під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів»3.

Фінансовий контроль, як справедливо зазначав професор М. П. Кучерявенко, є не тільки видом державного контролю, але фактично виступає обов’язковою умовою функціонування фінансової системи. Являючи собою елемент єдиного механізму державного контролю, фінансовий контроль є однією з форм управлінського процесу, що забезпечують функціонування всіх складових фінансової системи. Контроль є невід’ємною частиною регулюючого механізму, однією з форм зворотнихзв’язків,коликеруючийсуб’єкт,одержуючиінформаціюпро стан фінансової системи, оцінює його і ухвалює рішення щодо вжиття необхідних заходів4. Фінансова система, її елементи, маючи складну структуру,обов’язковоприпускаютьвикористанняефективного,дієвого контролю. Управління фінансовими процесами, які опосредковують розподіл сукупного суспільного продукту, безпосередньо впливає й на виробництво сукупного суспільного продукту, за рахунок якого й задовольняються потреби суспільства, фінансується реалізація функцій

1Валютная политика капиталистических стран / Г. Н. Анулова, С. В, Горбунов, И. Г. Доронин и др.; Отв. ред. И. С. Королев. – М.: Наука, 1990. – С. 15.

2Беляев В. П. Контроль как форма юридической деятельности и гарантия законности // Право и политика. – 2004. – № 2. – С. 15.

3Полінець О. П. Контроль в державному управлінні України: теоретико-

організаційні питання. – К.:[б.в.], 2003. – С. 4.

4 Кульчицький М. В. Проблеми бюджетного реформування в Україні // Фінанси

України. – № 7. – 2002. – С. 25–29; Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. – М.: Юриспруденция, 2000. – 192 с.

445

Актуальні питання науки фінансового права

держави1. Сутність фінансового контролю знаходить своє відображення в його задачах, однією з яких є контроль за станом фінансових ресурсів, що передбачає перевірку своєчасності та повноти виконання обов’язків перед державним бюджетом, і в цьому випадку призначенням фінансового контролю є забезпечення виконання чинного законодавства в галузі валютних операцій, регулювання зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ми погоджуємося з позицією, що фінансовий контроль є багатоплановимпоняттям,доякоговключаютьсятакіаспекти,якфінансовий контроль – юридичний інститут та процесуальна форма правової діяльності держави; фінансовий контроль – елемент у механізмі управління економікою; фінансовий контроль – засіб охорони норм фінансового права; фінансовий контроль – діяльність компетентних органів та недержавних установ2. Фінансовий контроль, на думку О. Ю. Грачової, полягає в контролі за фінансовою та господарською діяльністю господарюючих суб’єктів, що передбачає необхідність інших видів контролюзагосподарськоюдіяльністю,атакожурегламентуваннінормами права діяльності державних, муніципальних, громадських та інших господарюючих суб’єктів із перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості та повноти надходження доходів до відповідних фондів грошових коштів, правильності та ефективності їх використання. При цьому фінансовий контроль виступає як найважливіший засіб забезпечення законності у фінансовій та господарській діяльності3. М. М. Артьомов вважає фінансовий контроль різновидом фінансової діяльності держави, яка здійснюється всією системою органів державної влади та управління, а також спеціальними контролюючими органами і полягає у перевірці законності та доцільності дій у галузі утворення, розподілу та використання грошових фондів держави, а також суб’єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм та методів організації й впливу4. Фінансовий контроль, як зазначає Л. А. Савченко, полягає в «…діяльності державних органів і недержавних організацій, наділених відпо-

1Кульчицький М. В. Проблеми бюджетного реформування в Україні // Фінанси України. – 2002. – № 7.– С. 25–29.

2Устинова І. П. Правовий статус органів фінансового контролю в системі органів державної виконавчої влади в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – К., 1997.

–С. 7.

3Грачева Е. Ю. Финансовое право: Учеб. пособие . – М.:[б.и.], 1998. – С. 33

4 Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. [2-е изд., перераб. и доп.] – М.: Юристъ, 2003. – 420 с.

446

Окремі актуальні питання валютного права

відними повноваженнями, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, раціональності в ході мобілізації, розподілу

івикористання фінансових ресурсів держави»1. Причому відмічається специфіка проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності, зокрема, у бюджетній сфері, у сфері податкових, валютних правовідносин тощо. у різних сферах фінансової діяльності фінансовий контроль проявляється через притаманні йому специфічні цілі, завдання, суб’єкти, об’єкти, методи та форми проведення.

Маємо зазначити, що фінансові процеси опосередковуються у сфері бюджетних, податкових та валютних правовідносинах. При цьому фінансовийконтрольєневід’ємноючастиноювсіхфінансово-правових інститутів.

Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільствувалютнихфондів.Основоюправогорегулюваннявалютних відносин є валютно-правові норми, що включені до складу вищезазначеного інституту системи фінансового права України2. При цьому валютні правовідносини, будучи різновидом фінансових правовідносин, характеризуються особливим складом суб’єктів, їх правами

іобов’язками, а також об’єктом – валютними цінностями. Сфера дії фінансового контролю поширюється на всю сукупність фінансових правовідносин, що виникають у фінансовій сфері з приводу формування, розподілу та використання публічних грошових фондів, у тому числі валютних.

Відокремленість та певна специфічність об’єкта фінансового контролю (суспільних відносин щодо формування, розподілу та використання публічних валютних фондів), особливість суб’єктного складу контрольних правовідносин у сфері обігу валютних цінностей та змісту даного контролю дозволяють виділити специфічний вид фінансо- вогоконтролюусферіобігувалютнихцінностей–валютнийконтроль­ . Тому ми доходимо висновку, що валютний контроль є самостійним видом фінансового контролю, який спрямований на забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій і тим самим є засобом підтримання правопорядку у цій сфері.

1Савченко Л. А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Ірпінь, 2002. – С. 8.

2ЯхменкоТ.М.Фінансовеправо:галузьправа,навчальнадисциплінаінаука:Дис.

... канд. юрид. наук: 12.00.07. – К., 2003 . – С. 28.

447

Актуальні питання науки фінансового права

На думку Л. М. Кравченко, визначення мети валютного контролю якзабезпеченнярежимузаконностіусферівалютнихвідносинєбільш доцільним, адже на відміну від валютних обмежень, метою контрольних заходів не є вплив на економічну поведінку суб’єктів підприємницької діяльності. Валютний контроль повинен забезпечувати належну поведінку суб’єктів відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою. Наприклад, уповноважений банк як агент валютного контролю не може заборонити своїм клієнтам інвестувати кошти за кордон, але він зобов’язаний слідкувати за тим, щоб такі операції виконувалися лише за умови наявності ліцензії Національного банку України1. При цьому валютний контроль є складовим елементом державної валютної політики, нерозривно пов’язаним з державним регулюванням валютних операцій. На відміну від цілей валютного регулювання, мета валютного контролю – забезпечити дотримання валютного законодавства в ході валютних операцій.

Що стосується завдань, які необхідно вирішувати для досягнення загальної мети валютного контролю, то до них, на нашу думку, повинні належати: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій. Система валютного конт-ролю факультативно забезпечує реалізацію й інших завдань, наприклад, контроль за легалізацією доходів, набутих злочинним шляхом, а саме тих, що отримані від незаконного обігу наркотичних засобів та інших видів злочинної діяльності, оскільки значна частина доходів від цієї діяльності легалізується за допомогою обміну національної валюти на іноземну і переказу за кордон.

Об’єктом валютного контролю є вся сукупність валютних правовідносин. Об’єкти валютних правовідносин, а відтак і об’єкти валютного контролю, на думку Д. Войкіна, доречно поділяти на три види:

1.Загальний об’єкт, до якого слід відносити всю сукупність суспільних відносин у сфері здійснення валютних операцій.

2.Родовий об’єкт – групу однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин.

1 Кравченко Л. М. Правові засади валютного регулювання та валютного контролю в Україні. – К.: Нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – 152 с.

448

Окремі актуальні питання валютного права

3. Безпосередній об’єкт (предмет) – валюту та валютні цінності. При цьому, поділяючи точку зору Д. Войкіна, вважаємо, що в галузі валютних правовідносин валюта та валютні цінності виступають саме предметом валютних правовідносин. Однак, на нашу думку, до родового об’єкта валютних правовідносин доречно відносини всю сукупність суспільних відносин з приводу обігу валюти й валютних цінностей та здійснення валютних операцій. Саме наявність як родового об’єкта суспільних відносин, зумовлених рухом валюти та валютних цінностей, обумовлює визначення місця інституту валютного права в системі галузі фінансового права. Дана позиція обґрунтовується ще

ітим, що термін «рід» у логіці означає категорію, що виражає певний рівень процесу узагальнення1. При цьому категорія «рід» знаходиться

упоєднанні з категорією «вид». Вид становить підклас роду як ширшого класу визнання загального, має одиничні різновиди, що розкривають багатоманітність змісту роду, до якого він входить. З погляду діалектичної логіки, відношення виду і роду є специфічним випадком відображення діалектики одиничного, особливого, загального: рід включає всю багатоманітність різновидів, а видові особливості живляться родовими характеристиками всезагального. Зв’язки між родом

івидом становлять родовидові відношення, які виступають принципом упорядкування класифікаційних систем та основою ряду логічних процедур2.

Сама валюта та валютні цінності, про що йшлося вище, на нашу думку, виступають як предмет валютних правовідносин. При цьому слід зазначити, що обіг валюти та валютних цінностей, як правило, набуває форми проведення тієї чи іншої валютної операції. Тобто проведення валютної операції обумовлює рух безпосередньо предмета валютних правовідносин – валютних цінностей. Тому, на нашу думку, валютні цінності та валюту слід визначати як безпосередній предмет валютних правовідносин, а суспільні відносини, що виникають у кожному конкретному випадку, обумовленому обігом валютних цінностей – як безпосередній об’єкт валютних правовідносин. Валютні операції як якісно однорідні суспільні відносини, що виникають у процесі проведення конкретного виду валютних операцій, на нашу думку, доречно визначити як опосередкований об’єкт валют-

1Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.): словник [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 132.

2Філософський енциклопедичний словник: словник [уклад. і голов. ред.

В. І. Шинкарук]. – К.: Абрис, 2002. – 201 с.

449

Актуальні питання науки фінансового права

них правовідносин. При цьому суспільні відносини, що пов’язані з проведенням валютних операцій, входять до складу загального (родового) поняття – валютні правовідносини1.

Отже, у сфері валютного контролю, на нашу думку, слід виділяти:

1.Родовий об’єкт, під яким розуміємо всю сукупність суспільних відносин,обумовленихзприводуобігувалютитавалютнихцінностей, що у свою чергу обумовлюють здійснення валютних операцій.

2.Опосередкований об’єкт – суспільні відносини з приводу проведення окремих видів валютних операцій.

3.Безпосередній предмет – валюту та валютні цінності.

Суб’єкти валютного контролю логічно поділяти на підконтрольні та контролюючі суб’єкти. Підконтрольні суб’єкти – це реальні учасники валютних правовідносин, діяльність яких виступає об’єктом валютного контролю. Підконтрольними суб’єктами в галузі валютного контролю виступають юридичні та фізичні особи – як резиденти, так і нерезиденти та агенти валютного контролю. До кола контролюючих суб’єктів у галузі валютного контролю належать органи валютного контролю, агенти валютного контролю. Агентами валютного контролюєуповноваженібанкитаіншіфінансовіустанови,національний оператор поштового зв’язку, що отримали ліцензію на проведення валютних операцій та в рамках ліцензійних зобов’язань отримали відповідний статус. До кола органів валютного контролю належать Національний банк України; Державна податкова адміністрація України; Державний митний комітет України.

Агенти валютного контролю фактично виступають учасниками (суб’єктами) валютних правовідносин, оскільки вони виступають стороною конкретної угоди, направленої на проведення валютної операції. При цьому агенти валютного контролю, будучи учасником валютних правовідносин, повинні чітко дотримуватися норм чинного валютного законодавства при проведенні валютної операції та ліцензійних умов дозволу на проведення валютних операцій, наданого Національним банком України. Слід зазначити, що відповідно до ліцензійних умов, дозволів на проведення валютних операцій уповноважені банки та фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку набувають статусу агента валютного контролю та зобов’язані проводити контроль за законністю операцій, що здійснюються через

1 Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.): словник [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 132.

450