KucherrajvenkoAktual

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

зразка, вимагає дотримання єдності встановлених в них реквізитів тощо. Ніякої ініціативи з вибору конкретних чисел номера або внесення в той чи інший вид реєстру на вибір суб’єкта, або бажання «за власною» формою заповнювати фінансові документи – тут уже бути не може. Другий напрям індивідуалізації суб’єкта фінансового права має більше значення для його конкретизації у фінансових правовідносинах, ніж перший, оскільки тут уже упорядковуються і систематизуються дані про необхідних суб’єктів (постановка на відповідний облік, переоблік, зміна облікових даних, зняття з обліку) для забезпечення уповноважених органів достовірною, повною і своєчасною інформацією. Ідентифікація учасників фінансових правовідносин потребує ведення уповноваженими державними органами відповідних видів реєстрів.

Так, суб’єкти податкового права, зокрема фізичні особи – платники податків з 1 січня 1998 р. отримали кожен окремо свій ідентифікаційнийномер,привласнениййомуДержавноюподатковоюадміністрацією України відповідно до Закону України від 22.12.04 р. «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податку і інших обов’язкових платежів»1. Такий номер містить відомості про платника податків: дату народження,порядковийномерприреєстраціїданоїособиістать.Ідентифікаційнийномердозволяєрозпізнатиконкретнуфізичнуособусаме як суб’єкта податкового права. Наявність тільки імені тут була б недостатньою. Це положення стосується і юридичних осіб. Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. «Простворенняєдиногодержавногореєструпідприємствіорганізацій України»2, закріплює єдину автоматизовану систему обліку, накопичення і обробки даних про підприємства і організації всіх форм власності, а також їх окремих підрозділів (філіалів, відділень, представництв).Дореєструвключаютьсяданіпроюридичнихосіб,розміщених і здійснюючих свою діяльність на території України або за її межами, але створених з участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, до якого ввійшли ідентифікаційні, класифікацій-

1Про державний реєстр фізичних осіб – платників податку та інших обов’язкових платежів: Закон України від 22.12.1994 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1995.

–№ 2. – Ст. 10.

2Про створення єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України: постанова Каб. Міністрів України від 22.01.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України.

–1996. – № 12. – Ст. 56.

211

Актуальні питання науки фінансового права

ні, довідкові, реєстраційні й економічні дані, що дозволяють розпізнати відповідного учасника податкових правовідносин.

Проте індивідуалізація суб’єкта податкового права можлива не тількивиходячизйоговиду–фізичнаабоюридичнаособа,алеізвиду конкретного податку або збору. Так, в Україні відповідно до Наказу ДержавноїподатковоїадміністраціїУкраїнивід27.05.1997р.дієреєстр платників податку на додану вартість. Цей реєстр є автоматизованою системою збору, накопичення і обробки даних про осіб, які згідно із Законом України від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість»1 зобов’язані здійснювати утримання і внесення до бюджету цього податку. При включенні до реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню даним податком, їй привласнюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Такий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігаєтьсязанеюдомоментувиключенняїїзреєструузв’язкузвибуттям із складу платників податку на додану вартість. Використання індивідуальногоподатковогономера,наданогоприреєстрації,єобов’язковим при оформленні всіх видів документів, пов’язаних з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану вартість, оформленні податкового кредиту. До реєстру включаються такі види даних: ідентифікаційні – індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, ідентифікаційний код по ЄГРПОУ, назва – для юридичної особи; ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб і прізвище, ім’я, по батькові – для фізичних осіб; довідкові – адреса, телефон юридичної особи – платника податку на додану вартість, прізвища й ідентифікаційні номери (з Державного реєстру фізичних осіб – платників податку) керівника, головного бухгалтера; реєстраційні – дані про реєстрацію і зняття з реєстрації як платників податку на додану вартість в органах державної податкової служби; класифікаційні – дані про види діяльності.

Отже,ідентифікаційні,довідкові,класифікаційнііреєстраційнідані і розкривають по суті ознаку індивідуалізації особи, яка дозволяє конкретизувати її як суб’єкта податкового права – платника податку на додану вартість, або платника податку – фізичної або юридичної особи, оскільки є способами фіксації суб’єкта податкового права в даних

1 Проподатокнадоданувартість:ЗаконУкраїнивід 03.04.1997р.//Відом.Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.

212

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

статусах. Аналогічно проявляє себе ця ознака і при характеристиці обліку суб’єктів податкового права – платників зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування, на страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на страхування на випадок безробіття і на страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням1.

Облік суб’єктів бюджетного права здійснюється залежно від їх статусу – головні і нижестоящі розпорядники бюджетних коштів. Індивідуалізація таких розпорядників встановлена законом. Стаття 22 БюджетногокодексуУкраїнидаєконкретнийїхперелік2.Сюдивходять: органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність в особі їх керівників, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи і організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичнихнаукУкраїни,АкадеміяпедагогічнихнаукУкраїни,Академія правових наук України, Академія мистецтв України в особі їх керівників – за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України; уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства й інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників – за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетомавтономноїРеспублікиКрим;керівникимісцевихдержавних адміністрацій, виконавчих органів рад і їх секретаріатів, керівники

1 Про заходи щодо поетапного введення в Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: постанова Каб. Міністрів України від 08.06.1998 р.; Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництвітапрофесійногозахворювання,якіспричиниливтратупрацездатності:Закон Українивід 23.09.99р.; Про загальнообов’язкове державнесоціальнестрахування на випадокбезробіття: ЗаконУкраїнивід02.03.2000р.;Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18.01.2001 р.

2 Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / Под общ. ред. Н. П. Кучерявенко. – Изд. 2-е. – Харьков: Одиссей, 2007. – С. 79.

213

Актуальні питання науки фінансового права

головних управлінь та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад – за бюджетними призначеннями, передбаченими місцевими бюджетами. Нижчестоящі розпорядники бюджетних коштів не вказуються законом так детально, як головні, проте встановлено порядок їх визначення. Вони поділяються на розпорядників бюджетних коштів 2-го і 3-го рівнів, а головні розпорядники, у свою чергу, до початку бюджетного року визначають перелік розпорядників коштів нижестоящого рівня й одержувачів за територіями.

Безумовно,щобюджетнівідносини,яківиникаютьміжсуб’єктами бюджетного права з питань безпосереднього розподілу бюджетних коштів (асигнувань), а також звітності про їх використання, опосередковані (оформлені) конкретними видами обліків або реєстрів, тобто такі суб’єкти мають свій код, номер, інший класифікаційний або реєстраційний знак, необхідний для їх індивідуалізації, а у кінцевому підсумку – для участі їх у даних правовідносинах. Без таких відомостей участь у бюджетних правовідносинах узагалі неможлива. В цілому слід мати на увазі, що оскільки публічна фінансова діяльність є плановою, тому вона, як жодна інша державна діяльність, у обов’язковому порядку потребує строгого обліку, реєстрів осіб, що беруть у ній участь. А такий облік або реєстр можливі завдяки тому, що суб’єкти фінансового права володіють ознакою індивідуалізації, яка дозволяє їх конкретно позначити, індивідуально закріпити, юридично розпізнати. Це все є необхідною передумовою для участі таких суб’єктів у фінансових правовідносинах, для можливості здійснення контролю за їх діяльністю.

Таким чином, специфіка індивідуалізації як ознаки суб’єкта фінансового права виражається у тому, що вона (ознака) дозволяє індивідуально конкретизувати, зафіксувати і закріпити суб’єкта фінансового права як відому і юридично розпізнану особу в публічних фінансових правовідносинах. Конкретно це здійснюється через ведення відповідних видів обліку, реєстрів зобов’язаних осіб, привласнення ним реквізитів (коди, номери, класифікаційні, реєстраційні, довідкові знаки), необхідних для ідентифікації таких осіб. Крім того, індивідуалізація дозволяє відособити, відділити один вид суб’єкта фінансового права від іншого, оскільки присвоюване особі ім’я (назва, інші необхідні реквізити) надають можливість визначити, про яку саме особу йде

214

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

мова, яким чином розрізняти суб’єктів у цілому. Інакше кажучи, індивідуалізація є однією з ознак суб’єкта фінансового права, яка визначає його відособленість і самостійність.

Наступною обов’язковою ознакою суб’єкта фінансового права є правовий інтерес. Практично всі суб’єкти фінансового права є носіями інтересу (інтересів) у сфері публічних фінансових правовідносин. Поняття інтересу може бути прив’язане виключно до суб’єкта фінансового права, оскільки ця ознака і сам суб’єкт – нерозривно і неминуче пов’язані один з одним. З одного боку, об’єктивно обумовлений розвитком суспільних відносин інтерес є рушійною силою діяльності суб’єктів фінансового права, а з іншого – здійснення самого інтересу тільки і можливе завдяки реалізації даними суб’єктами конкретних дій

уфінансових правовідносинах. При розгляді питання про інтерес як обов’язкову властивість суб’єкта фінансового права вбачається важливим звернути увагу на джерела його виникнення й основи подальшого існування.

Джерелапублічногоінтересу,якідосліджуютьсяправовоюнаукою,

усвоїй основі спираються на базові потреби людей: «Суспільні інте­ реси відображають базові потреби людей і в багатьох випадках диктуютьсянеобхідністюсоціальногорозвитку»1.«Підпублічнимінтересом розуміють життєво необхідний стан великих соціальних груп (а також суспільство у цілому)»2. У зв’язку з цим правильним буде відзначити, що інтерес суб’єкта фінансового права також базується на необхідних

потребах або неминучих життєвих станах. Основною і центральною при цьому виступає об’єктивно існуюча потреба суб’єкта фінансового права в досягненні відповідного рівня свого матеріального положення, максимальноговикористанняекономічнихблагупродовжсвогожиття. Ця потреба породжує у суб’єкта фінансового права цілком усвідомлюваний ним конкретний інтерес (інтереси), і він спрямовує всю свою діяльність на безпосереднє втілення цього інтересу в життя. Отже, джерелом інтересу суб’єкта фінансового права й основою його подальшогоіснуваннявиступаєконкретнаматеріальнапотреба,узв’язку з чим сам інтерес суб’єкта фінансового права наповнюється відповідним матеріальним (економічним) змістом.

1Тотьев К. Ю. Публичный интерес в правовой доктрине и законодательстве // Государство и право. – 2002. – № 9. – С. 22.

2Там само. – С. 25.

215

Актуальні питання науки фінансового права

Виникла дана потреба не сама по собі, а в ході взаємодії суб’єктів фінансового права один з одним, у процесі участі у різноманітних суспільних, і перш за все, у фінансових правовідносинах. Тому реалізувати свої економічні інтереси, перебуваючи поза соціумом, поза суспільством, такий суб’єкт не може1. Адже матеріальні блага вироб­ ляються, розподіляються і споживаються тільки в рамках суспільства, в процесі взаємодії суб’єктів, і лише в рамках правової регламентації життя суспільства можливо гарантувати їх (благ) досягнення, забезпечити примусом.

У фінансових правовідносинах здійснення матеріального інтересу суб’єктами фінансового права відбувається за допомогою діяльності щодозабезпеченнясистематичного,постійногоібезперебійногофункціонування публічного грошового фонду (фондів), тому що тільки таким чином можливо конкретно задовольнити даний інтерес. Такий централізований грошовий фонд є предметом матеріального інтересу суб’єкта фінансового права. Для забезпечення існування даного фонду (фондів),якийєєдиноюможливістюсуб’єктівфінансовогоправащодо здійснення своїх матеріальних інтересів, вони вимушені брати безпосередню участь (кожен тією чи іншою мірою залежно від свого статусу, компетенції, повноважень) в організованій і цілеспрямованій мобілізації, розподілі і використанні коштів даного фонду, а також здійсненні контролю за такими процесами. Навряд чи щось інше у фінансових правовідносинах може мати настільки важливе значення, щоб згуртувати навколо себе все суспільство, всіх суб’єктів фінансового права в єдине ціле і направити їх зусилля в єдине русло.

Але кожний з таких суб’єктів, у рамках загального правового інте­ ресу, об’єднаного загальною метою – забезпечення економічної безпеки існування централізованого грошового фонду (фондів) – реалізує свій, окремий, самостійний правовий інтерес. Наприклад, платники податків об’єктивно зацікавлені виконати належним чином свої податкові обов’язки; податкові органи зацікавлені в контролі за дотриманням норм податкового (фінансового) законодавства підконтроль-

1 У цьому випадку автор не має на увазі самітників, монахів, йогів і т.і., тому що дані особи, навпаки, відмовляються від усього мирського, відмовляються від своїх потреб, і в першу чергу, матеріальних, і ставлять перед собою зовсім інші цілі. Але ж і такі особи все ж таки пов’язані зі своїм суспільством та організаціями, в які завжди мають можливість повернутися.

216

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

ними суб’єктами – з цією метою вони і створені; держава понад усе зацікавлена в повному, своєчасному і достатньому формуванні централізованих грошових фондів, оскільки це – основа її існування. А в цілому суб’єкти фінансового права (суб’єкти податкового права) на стадії обов’язкової мобілізації грошових коштів чітко усвідомлюють, що саме життя вимагає від них відчуження частини своєї власності в доход держави (сплати обов’язкових платежів), тому що для здійснення їх базових потреб у різних сферах життєдіяльності (що відбувається вже на стадіях розподілу і використання грошових коштів) державі необхідно мати власний централізований грошовий фонд (фонди). Яким би об’ємним за кількістю в окремо взятої особи не був свій власний грошовий фонд (приватні фінанси), вона все одно потребує допомоги держави (потребує її грошових коштів) і не в змозі відособлено від останньої задовольняти свої інтереси.

Суб’єкт фінансового права зацікавлений не просто в здійсненні державою публічної фінансової діяльності у суспільстві, а й у тому, щоб вона реалізовувалася на законних, доцільних, економних і справедливих засадах, що можливе при виконанні функції з фінансового контролю. Це також виступає об’єктивною потребою, яка лежить в основі інтересу даного суб’єкта.

Слід зазначити, що саме матеріальний інтерес виступає основним і первинним для суб’єкта фінансового права, оскільки перш за все такий суб’єкт потребує конкретних економічних благ. Саме реалізація матеріального інтересу, який можливо здійснити у сфері публічних фінансових правовідносин, створює умови для задоволення особою інших своїх інтересів – у політичній, духовній, соціальній, творчій та інших сферах своєї життєдіяльності. Функціонування необхідних фінансовихмеханізмівіважелів(такихякподатки,бюджет,позабюджетний фонд, гроші, банки, валюта, державний кредит та ін.) також обумовлені наявністю у суб’єктів фінансового права конкретних матеріальних інтересів.

Інтерес як ознака суб’єкта фінансового права характеризується специфічною особливістю – він завжди виступає як публічний, тобто базується на об’єктивних потребах усього суспільства або його частини. Дана проблема розглядалася ще в дореволюційній фінансовоправовій науці. Одним з дослідників у цій галузі був Р. Кауфман, що поставив питання про співвідношення понять інтересу держави, про-

217

Актуальні питання науки фінансового права

вінцій і громади. Він відзначав, що «загальний суспільний інтерес є за своєю суттю диференційованим і може виражатися і забезпечуватися не тільки державою, а і безпосередньо громадами»1.

Виходячи з цього положення можна зробити висновок, що вчений також прив’язував поняття інтересу до поняття суб’єкта фінансового права (конкретні публічні утворення – держава, громади, провінції). Це правильно, оскільки власний (приватний) інтерес окремо взятого суб’єкта фінансового права навряд чи збігатиметься з публічним інте­ ресом усього суспільства. І, як вірно писав Л. Д. Ерхард, «приватний інтересможебутивиправднимтількитоді,коливінодночаснослужить інтересам суспільства»2. Саме тут і має місце ситуація, коли потреби особи не тотожні її інтересам, хоча і взаємозв’язані одна з одною. Так, окремий суб’єкт фінансового права зацікавлений у тому, щоб держава здійснювала фінансування його першорядних задач і у зв’язку з цим розподіляла йому грошові кошти з публічних фондів. Проте він не завжди­ бажає за рахунок саме своїх особистих коштів поповнювати такі фонди, мобілізувати їх прибуткову частину, хоча вимушений бративцьомубезпосереднюучасть.Томупідпублічнимінтересомсуб’єкта фінансового права правильно розуміти об’єктивні матеріальні потреби всього суспільства (суспільні матеріальні потреби) зі здійснення організованої і цілеспрямованої мобілізації, розподілу і використання публічних фінансових ресурсів, а також здійснення контролю за даними процесами з метою забезпечення свого функціонування.

Таким чином, специфіка інтересу як ознаки суб’єкта фінансового права виражається в його матеріальному і публічному змісті, оскільки вйого«надрах»коренятьсяоб’єктивнообумовленісоціальнимрозвит­ ком економічні потреби суспільства. Предметом матеріального інтере­ су суб’єкта фінансового права виступає централізований грошовий фонд. Його існування об’єднує все суспільство навколо себе. Для забезпечення існування даного фонду, який є єдиною можливістю суб’єктів фінансового права здійснити свої матеріальні інтереси, вони вимушені брати безпосередню участь в організованій і цілеспрямованій мобілізації (формуванні, акумуляції), розподілі і використанні коштів даного фонду. Але при цьому кожний з таких суб’єктів реалізує

1Кауфман Р. Государственные и местные расходы европейских стран по их назначениям: Пер. с нем. – СПб.: Изд. А. Гурьева, 1895. – С. 28.

2Эрхард Л. Д. Благосостояние для всех.– М., 1991. – С. 13.

218

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

свій окремий, самостійний, правовий інтерес, об’єднаний загальною метою – забезпечення економічної і фінансової безпеки централізованого публічного грошового фонду. У зв’язку з цим можна також зазначити, що правовий інтерес виступає однією з ознак, на підставі яких можнаділитисуб’єктівфінансовогоправанацілісніівідособленівиди. Суб’єкти фінансового права поділяються на види залежно від конкретного правового інтересу, носіями якого вони виступають. Тому правовий інтерес є однією з ознак, що становить зміст відособленості.

Наступною обов’язковою ознакою суб’єкта фінансового права виступає правосуб’єктність. Як відзначала Л. Н. Древаль, «фінансова правосуб’єктність як особлива юридична якість дає можливість суб’єктам брати участь у різних фінансових правовідносинах. Завдяки тому, що суб’єкти фінансового права володіють фінансовою правосуб’єктністю, вони можуть брати участь у конкретних правовідносинах,матисуб’єктивніправатавиконуватиюридичніобов’язки»1. Таким чином, зміст фінансової правосуб’єктності полягає у тому, що суб’єкти мають можливість бути носіями юридичних обов’язків і прав у правовідносинах, що складаються у сфері мобілізації, розподілу і використання публічних грошових фондів і можливістю їх виконувати

зметою досягнення необхідних цілей.

Узв’язку з тим, що правосуб’єктність у цілому надається людям і організаціям законом відповідно до потреб розвитку суспільних відносин, то і виникнення фінансової правосуб’єктності також обумовлене об’єктивною необхідністю, тобто потребами суспільного розвитку публічних фінансових правовідносин. Закон може тільки визнавати її існування за суб’єктом фінансового права і закріплювати в юридичних нормах. Тому фінансова правосуб’єктність є невід’ємною властивістю особи. Фінансову правосуб’єктність можна охарактеризувати як самостійний галузевий вид загальної правосуб’єктності, оскільки вона визначається межами встановленої законодавцем публічної сфери – сфери фінансової діяльності, тобто має, таким чином, свій конкретний предмет.

Особливість правосуб’єктності у фінансовому праві виражається також у тому, що вона надає особі дві можливості: першу – здатність виступати тільки носієм юридичних обов’язків і прав у фінансових правовідносинах, і другу – здатність практично їх здійснювати, вже

1 Древаль Л. Н. Субъекты российского финансового права. – 2008. – С. 75.

219

Актуальні питання науки фінансового права

безпосередньоберучиучастьуфінансовихправовідносинах.Упершо- мувипадкуйтиметьсяпросуб’єктівфінансовогоправа,вдругому–про суб’єктів фінансових правовідносин. Реалізація другої можливості неможливабезнастанняпершої.Суб’єктфінансовогоправатількитоді безпосередньо зможе реалізувати свою фінансову правосуб’єктність – конкретні юридичні обов’язки і права (бюджетні, податкові, державнокредитні), коли, перш за все, виступатиме їх носієм. Крім того, суб’єкт фінансового права як потенційний одночасний носій різноманітних фінансових обов’язків і прав не має нагоди брати участь в один і той же час у різних фінансових правовідносинах. Більше того, суб’єкт фінансового права, будучи носієм юридичних обов’язків і прав у фінансових правовідносинах, може взагалі не мати можливості брати в них участь через різні причини – недієздатність, некомпетентність, заборону з боку закону. Таким чином, фінансова правосуб’єктність охоплює як потенційні правові можливості суб’єкта, так і їх можливості щодо їх безпосереднього здійснення. Перші є інститутом фінан- совоїправоздатності,другі–фінансовоїдієздатності,іскладаютьзміст фінансової правосуб’єктності. Фінансова правосуб’єктність включає ще і деліктоздатність, яку вірно включати у фінансову дієздатність як один з її складників.

Фінансова правоздатність – це можливість суб’єкта володіти юридичними обов’язками і правами у сфері публічних фінансових правовідносин.Змістправоздатностісуб’єктафінансовогоправавключає як саму здатність мати фінансові обов’язки і права, так і саму сукупність таких обов’язків і прав. При цьому важливими і необхідними є обидва елементи. Немає сенсу суб’єкту фінансового права володіти даною можливістю, не маючи при цьому відповідний комплекс юридичних обов’язків і прав.

Цінність здатності мати фінансові обов’язки і права виражається в передумові для їх конкретного володіння, а цінність сукупності фінансових обов’язків і прав – у їх практичній наявності для того, щоб надалі їх здійснити. Фінансова правоздатність охоплює всі потенційні юридичніможливостісуб’єктафінансовогоправа.Такийсуб’єктздатний володіти досить широким спектром фінансових обов’язків і прав – бюджетними, податковими, державно-кредитними тощо. Інше питання, що не всі з них він може безпосередньо здійснити, тобто реалізувати свою фінансову дієздатність. Наприклад, фізичні особи як суб’єкти

220