Взаємовідносини з державою

Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; — це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.

Можна виділити дві сфери державного регулювання:

• тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення;

• нетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.

Тарифне регулювання спрямовано на створення економічних механізмів, які застосовують переважно як реакцію на зовнішні фактори, що впливають на ринкову ситуацію. Ці механізми є засобом «інтернаціоналізації» пов'язаних з ними витрат, ураховуваних під час прийняття рішень із проблем виробництва і споживання. Метою тарифного регулювання є створення економічного механізму, що впливає на поведінку ринку за допомогою зміни співвідношення цін на продукцію. Тарифне регулювання реалізується через системи оподаткування і ціноутворення, через митні збори. Наприклад, воно може реалізовуватись через безпосереднє встановлення цін чи тарифів, максимальних і/або мінімальних цін.

Нетарифне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом нетарифного регулювання є також контрольні та наглядові функції. У сфері технічного нормування нетарифне регулювання охоплює як аспекти встановлення обов'язкових вимог до продукції та процесів, так і правила здійснення, перевірок і вживання заходів у разі факту порушення.

Податковий кодекс України передбачає необхідність сплати підприємством наступних податків:

1. Податок на прибуток

Податку на прибуток присвячений розділ III Податкового кодексу і підрозділ 4 Перехідних положень Кодексу (набули чинності з 01.04.2011 р). Об’єктом оподаткування вважається прибуток підприємства, отриманий в Україні та за її межами. Прибуток визначається шляхом зменшення доходів на суму собівартості товарів, робіт, послуг і на суму інших витрат.

Ставка податку на прибуток:

- у 2011р.: 23%;

- у 2012р.: 21%;

- у 2013р.: 19%;

- у 2014р.: 16%.

Звітність — декларація з податку на прибуток — подається підприємством до податкової щоквартально протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу.

Сплата податку на прибуток здійснюється протягом 10 днів після закінчення граничного строку подання декларації.

Більш докладно про податок на прибуток ви можете прочитати в розділі III Податкового кодексу.

2. Податок на додану вартість (ПДВ)

ПДВ є непрямим податком, тобто він включається продавцем до ціни товарів, робіт, послуг при їх продажу. Сума, яку підприємство перераховує до бюджету, визначається за формулою: сума ПДВ до сплати дорівнює податкове зобов’язання мінус податковий кредит. Податкове зобов’язання — це та сума податку, яку підприємство включило до ціни своїх товарів (робіт, послуг) при їх продажу і отримало (або отримає) від покупця або замовника. Податковий кредит — це ПДВ, який був сплачений підприємством постачальникам в складі ціни товарів (робіт, послуг).

Наприклад, підприємством був придбаний товар вартістю 1200 грн. (1000 + 200 ПДВ). Цей товар був проданий за 1800 грн. (1500 + 300 ПДВ). Сума ПДВ до сплати в бюджет складає: 300 грн. (податкове зобов’язання) мінус 200 грн. (податковий кредит) дорівнює 100 грн.

Ставка ПДВ:

- у 2011-2013 роках: 20%;

- з 01.01.2014г.: 17%

Звітність — декларація з ПДВ — надається більшістю підприємств у податкову щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Сплата ПДВ здійснюється протягом 10 днів з дня закінчення терміну подання декларації.

Важливий момент. Платником ПДВ в обов’язковому порядку підприємство стає в тому випадку, якщо обсяг його продажів за останні 12 календарних місяців перевищив 300 000 грн.

Детальніше про ПДВ можна прочитати в розділі V Податкового кодексу України та підрозділі 2 його перехідних положень.

3. Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО)

Формально платниками цього податку є фізичні особи: працівники, яким підприємство виплачує зарплату, одержувачі подарунків, пільг, благодійної допомоги, на яку не поширюється пільга з ПДФО та інші фізособи.

За фактом обов’язок утримувати та сплачувати цей податок до бюджету покладено на підприємство. Тобто, якщо підприємство виплачує працівникові зарплату, бухгалтерія зобов’язана зменшити нараховану суму на суму ПДФО і виплатити зарплату за мінусом цього податку, а ПДФО заплатити до бюджету.

Основна ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15%. Якщо дохід фізособи більше 10 мінімальних зарплат, то із суми перевищення утримується 17%.

Сплачується ПДФО до бюджету, як правило, при виплаті доходу його одержувачу.

Звітність з ПДФО — форма 1 ДФ — надається підприємством щоквартально до податкової протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу.

Про податок на доходи фізичних осіб читайте в розділі IV Податкового кодексу і підрозділі 1 перехідних положень.

4. Єдиний соціальний внесок (ЄСВ)

Єдиний соціальний внесок (ЄСВ), суворо кажучи, не є податком, його сплата не регулюється Податковим кодексом України. У той же час, в контексті розгляду «зарплатних поборів», а також зважаючи на чимале фінансове навантаження на підприємство, яку створює сплата ЄСВ, зупинитися на ньому буде незайвим.

Базовим для ЄСВ є Закон про єдиний соціальний внесок («Про збір та облік єдиного внеску …» від 08.07.2010 № 2464-VI).

ЄСВ нараховується на суму зарплати працівників підприємства та винагороди фізособам за цивільно-правовими договорами (тобто непрацівникам, які виконали для підприємства якусь роботу, надали послуги). Ставка ЄСВ, який сплачується за рахунок підприємства, коливається від 36,76 до 49,7% залежно від так званого класу професійного ризику. Останній, у свою чергу, залежить від виду діяльності підприємства. Клас ризику присвоюється при реєстрації в Пенсійному фонді і вказується в довідці про взяття на облік.При виплаті зарплати підприємство також утримує з кожного працівника ЄСВ за рахунок його зарплати. Розмір утримуваного внеску — 3,6% від суми заробітної плати і 2,6% — за цивільно-правовими договорами. Для окремих категорій працівників Законом передбачені пільги.

Підприємство сплачує ЄСВ в момент виплати зарплати, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Звіт з ЄСВ надається до Пенсійного фонду також до 20 числа наступного місяця.

Таким чином, нарахувавши працівникові зарплату в розмірі 3000 грн., підприємство:

а) нараховує і сплачує за свій рахунок ЄСВ в сумі від 1102,80 до 1221,00 грн. (від 36,76 до 49,7%) залежно від класу професійного ризику;

б) утримує із зарплати працівника ЄСВ в сумі 108 грн. (3,6%);

в) утримує із зарплати працівника ПДФО в сумі (3000-108) х0,15 = 433,80 грн.;

г) видає на руки працівникові 2458,20 грн. (3000-108-433,80).

Ось, загалом, і всі основні податки та внески, які зобов’язане платити підприємство в Україні, якщо воно знаходиться на загальній системі оподаткування.

Крім перерахованих вище податків, підприємство також сплачує наступні:

5. Плата за землю

Платниками є власники земельних ділянок та орендарі землі, що знаходиться в державній та комунальній власності.

Про ставки, терміни і порядок сплати, пільги по платі за землю — читайте Податковий кодекс України, розділ ХIII.

6. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу

Сплачується перед першою реєстрацією транспортного засобу (Податковий кодекс України, розділ VII).

7. Місцеві податки

До них розділ ХІІ Податкового кодексу відносить:

7.1. Податок на нерухомість (почне стягуватися з 01.07.2012г.)

7.2. Збір за місця для паркування транспортних засобів

7.3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

7.4. Туристичний збір

Розмір зборів, зазначених в п. 7.1-7.4, є несуттєвим.

8. Екологічний податок

Цей податок сплачують підприємства, які торгують паливом, а також різні юрособи, що забруднюють навколишнє середовище (розділ VIII Податкового кодексу України).

9. Рентна плата за транспортування нафти і газу - рентна плата нафту і газ, плата за користування надрами, збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів

Ці податки і збори сплачують спеціалізовані підприємства.