64. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання.

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом

використання наступних принципів:

— використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом

переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

— скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

— віддалення робочого місця від джерела іонізуючого

випромінювання; * '

— екранування джерела іонізуючого випромінюванн.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для

поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами

можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів,

стінки сейфів для їх зберігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька

сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак,

працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись

і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються

матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують

комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал

з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-

частинок, а за ним — з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання

застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою

щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують

матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій,

графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-

випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді

шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування,

маніпуляторів, роботизованих комплексів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби

індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини^захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання

(респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

65.Основні вимоги чинного законодавства до розміщення виробництва.

Створення здорових та безпечних умов праці починається

з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та|

раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших

будівель і споруд

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба

враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості', умови

туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не

можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на

ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцю

Можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця

розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел

викидів та створюваного ними тла забруднення. Як правило]

виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобне^

та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчик*

таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системам!

вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовиі

у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочу

зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін свУ

необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природногі

освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільше

висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна однуПри цьому їх слід групувати з урахування;

спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванні

споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків. Розмір санітарно-захисної зони визначають

безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі

житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані

(зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через

ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та

підвали, місця завантаження, місця для збереження

промислових відходів

Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери

промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення

технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих

виділень тощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон

відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас —

500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.

До І, II та НІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та

металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди,

виробництву будівельних матеріалів.

До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної

промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної

промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим

(в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву

будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств

текстильної, легкої, харчової промисловості.

До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної

промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної

промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі

друкарні, меблеві фабрики.

66. Вимоги до розташування промислового майданчика. Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до

яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики

висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб

вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі

значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні

необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за

умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва—на верхніх

поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі

цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо),

а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні

вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.

Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для

приміщень енергетичного та складського господарства — Зм. Відстань

від підлоги до конструктивних елементів перекриття — 2,6 м. Галереї,

містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м

і загороджені поруччями висотою 1 м і внизу повинні мати бортики

висотою 0,2 м.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ДОПОМІЖНИХ ПРИМІЩЕНЬ

До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинн

входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:

— санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні

кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.),

— медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);

— громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати дл!

ПРИЙНЯТТЯ ЇЖІ);

— культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань

спортзали);

— адміністративні (заводоуправління, цехові контори) т<

конструкторські бюро.

Допоміжні приміщення різного призначення, як правило

розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливон

шуму, вібрації та інших шкідливих факторів.