Рисові зрошувальні системи
Сучасна інженерна рисова зрошувальна система складається із зрошувальних і дренажно-скидних каналів, поливних карт, розділених валиками на чеки, споруд на мережі, доріг, засобів зв’язку, лісосмуг, будівель для служби експлуатації.
Рис. 2.1. Рисова карта
2.1. Умови застосування рисових зрошувальних систем
Рисові системи розташовують в районах, що мають сприятливі кліматичні умови і достатні водні ресурси, на землях з похилами меншими 0,005, краще 0,0025.
В першу чергу рисову систему рекомендується розташовувати на землях з несприятливими для вирощування інших культур грунтово-меліоративних умовах. Рис вирощують в сівозміні з іншими культурами (люцерна, ячмінь, пшениця озима, кукурудза, соя).
Для отримання максимального економічно оправданої кількості продукції при найменших затратах зрошувальної води необхідні:
висока ступінь водозабезпеченості рисових полів;
планове водокористування;
ефективне використання водних і земельних ресурсів;
горизонтальність поверхні чеків;
добрий меліоративних стан рисових полів.
Щоб створити умови для високої продуктивності праці при поливі, необхідно:
раціоналізувати конструкцію рисових систем, в першу чергу рисових карт;
впроваджувати автоматизацію водорозподілу;
забезпечувати безвідмовну роботу зв’язку.
Для зберігання навколишнього середовища необхідно:
попереджувати процеси засолення і заболочування;
зберігати родючий шар ґрунту;
очищати скидні води, передбачати повторне її використання.
2.2. Рисові зрошувальні системи в Україні
У 60-70-ті роки ХХ століття рисові зрошувальні системи в Україні побудовані на площі 62,2 тис. га (Автономна Республіка Крим – 31,4, Херсонська область – 17,8 і Одеська область – 13,0 тис. га).
Розміщені рисові зрошувальні системи в зоні дії Краснознам’янського та Північно-Кримського магістральних зрошувальних каналів, а також у заплаві р. Дунай. Всього в Україні виділено 6 регіонів рисосіяння в системі природного районування (рис. 2.2):
1 – Придунайський;
2 – Краснознам’янський;
3 – Каланчацький;
4 – Західно-Присивашський;
5 – Центрально-Присивашський;
6 – Східно-Присивашський.
Рис. 2.2. Регіони рисосіяння в системі природного районування (за Ю.М. Грищенко, 1996)
Відсутність в Україні достатнього досвіду вирощування рису не дала можливість при проектуванні рисових систем в 60-70-ті роки ХХ століття зробити вірні прогнози можливого впливу рисосіяння на навколишнє середовище. Вважалось, що досить вимити солі і родючість ґрунту підвищиться, але вплив рисових зрошувальних систем на стан агроландшафту Причорноморської зони виявився значно складнішим.
В умовах України більшість зрошувальних рисових каналів були побудовані у земляному руслі, частина їх покрита бетонними плитами або виконана у бетонних лотках. Дренажно-скидна система побудована у земляному руслі. Карти, в основному, краснодарського типу, складаються із чеків прямокутної форми.
Існуючі рисові зрошувальні системи мають значні втрати води, які обумовлені технічною недосконалістю їх конструкції, відсутністю належного водообміну, недостатнім повторним використанням дренажно-скидних вод, наявністю необґрунтованих технологічних і непродуктивних скидів води. Це призводить до збільшення зрошувальної норми до 25-30 і більше тис. м3/га, тоді як для основних масивів рисосіяння півдня України з важкими і середніми за механічним складом ґрунтами з глибиною рівня ґрунтових вод 1-3 м зрошувальна норма нетто змінюється від 14 до 20 тис. м3/га.
В середньому по країні урожайність рису змінюється від 45 до 55 ц/га. Кращі господарства одержували з кожного гектару посів 60-65 ц/га зерна, а окремі бригади – 70-80 ц/га. Це дозволило підвищити валовий збір зерна до 170-180 тис. тонн, а в окремі роки і більше.
Фінансово-економічна криза, яка розпочалась в сільському господарстві України на початку 90-х років, спричинила суттєве зменшення виробництва рису. Посівні площі скоротились до 22-23 тис. га, що складає всього 35-37 % від наявності рисових систем. При цьому значна частина господарств взагалі припинила вирощувати рис, одержуючи в кращому випадку на рисових системах невисокі врожаї зернових або інших культур, в гіршому випадку – рисові системи в сільськогосподарському виробництві не використовуються взагалі.
Для підвищення економічної ефективності виробництва рису важливе значення має освоєння більш високопродуктивних ресурсозберігаючих технологій вирощування рису, реконструкція існуючих систем на більш екологічно безпечні, ресурсозберігаючі системи, впровадження рисових систем з повторним використанням дренажно-скидних вод для запобігання скиду їх за межі рисових систем.
Дослідною станцією рису УААН та Херсонським державним аграрним університетом розроблена, запроектована, впроваджена у виробництво і досліджується нова рисова зрошувальна система площею 432 га нетто з повністю закритою зрошувальною і скидною мережею, автоматизованим замкнутим циклом водорозподілу, поворотним використанням дренажно-скидних вод (автор системи – к.т.н., доцент Маковський В.Й.)