- •Міністерство освіти і науки
- •Житомир 2015 р. Зміст
- •Розділ 1. Стисла характеристика об’єкта проектування.
- •1.2. Природні умови району діяльності
- •Розділ 2. Обрунтування технологій запроектованих робіт та підбір машинно-тракторних агрегатів для їх виконання.
- •2.3. Механізація протипожежних заходів
- •2.4. Механізація лісозахисних робіт
- •Розділ 3. Розрахунок продуктивності машино-тракторних агрегатів
- •Відомість необхідної кількості тракторів і робочих машин
- •Зведена відомість даних машинно-тракторних агрегатів
- •Розділ 4. Охорона праці та основні положення техніки безпеки на механізованих роботах
- •Висновок
- •Список використаної літератури
Розділ 1. Стисла характеристика об’єкта проектування.
. Місце знаходження та структура підприємства
ДП «Овруцький лісгосп» розташований в південній частині Житомирської області на території Овруцького району с. Дубовий Гай. Загальна площа ДП «Овруцький лісгосп» становить 40283 га.
Адміністративно-організаційна структура ДП Овруцький лісгосп наведена у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Адміністративно-організаційна структура ДП Овруцький лісгосп
Лісництва |
Адміністративний район |
Площа,га |
1.Овруцьке |
Овруцький |
7520 |
2.Бережетське |
Овруцький |
8159 |
3.Ігнатпільське |
Овруцький |
5548 |
4.Гладковицьке |
Овруцький |
4651 |
5.Піщаницьке |
Овруцький |
7030 |
6.Прилуцьке |
Овруцький |
7375 |
Всього: |
- |
40283 |
1.2. Природні умови району діяльності
Клімат району розташування ДП Овруцький лісгосппомірно-континентальний. Він характеризується тривалим з достатньою кількістю опадів помірно теплим літом і м’якою з великою кількістю снігу зимою. Середня багаторічна температура 7-7,5°С.
Кліматичні показники району розташування ДП Овруцькийлісгосп наведено у таблиці1.2.
Таблиця 1.2. Кліматичні показники
Найменування показників |
Одиниця виміру |
Значення |
Дата | |
1.Температура повітря: середньорічна абсолютно максимальна абсолютно мінімальна
|
градус |
+ 7,5 + 38 - 36 |
липень січень | |
|
|
| ||
2.Кількість опадів на рік |
мм |
|
| |
3.Тривалість вегетаційного періоду |
днів |
195 |
| |
4.Останні заморозки весною |
|
|
1 декада V | |
5.Перші заморозки восени |
|
|
2 декада вересня | |
6.Середня дата замерзання рік |
|
|
1декада грудня | |
7.Середня дата початку паводку |
|
|
1 декада квітня | |
8.Сніговий покрив: потужність час появи
час сходження у лісі |
см
|
25 |
3 декада листопада 3 декада квітня | |
9.Глибина промерзання грунту |
см |
60 |
| |
10.Відносна вологість повітря |
% |
80 |
| |
11.Напрям переважаючих вітрів по сезонах: зима весна літо осінь |
румб |
Зх ПнСх ПнЗх ПнСх
|
|
Найхолодніший період зими починається приблизно 12-15 грудня і триває звичайно 60 днів. З температурним режимом зими тісно пов'язані строки і тривалість промерзання ґрунту. Стійке промерзання ґрунту пересічно триває 30-100 днів; глибина його у середньому досягає близько 60 см, найбільша - 100-110 см. Глибина промерзання ґрунту дуже мінлива по території, що зумовлюється багатьма факторами, зокрема висотою снігового покриву, вологістю ґрунту. Болота, які живляться підземними водами, промерзають неглибоко, а в м'які зими зовсім не замерзають.
Середня багаторічна кількість атмосферних опадів досягає 600-700 мм. За теплу частину року (квітень-жовтень) випадає у середньому 425-475 мм опадів. Річний хід опадів характеризується чітко виявленим максимумом у липні (80- 95 мм) і мінімумом у січні (40-50 мм). Середня тривалість бездощових періодів становить три дні.
На території господарства у холодний період переважають південно-східні, південні, південно-західні та західні вітри. На весні переважають південно-східні і північно-західні вітри. Влітку панують західні та північно-західні вітри, а восени - південно-східні, південні і західні. Середня річна швидкість вітру - 3,1 м/сек.. Вегетаційний період починається 5-9 квітня і триває до листопада. Середньодобова температура повітря понад 5°С утримується 203 - 206 днів. Безморозний період починається звичайно з дати переходу середньодобових температур через 10°С. Перехід відбувається у середині останньої декади квітня. Останні заморозки спостерігаються в травні. Восени вони інколи бувають у кінці вересня - на початку жовтня; тривалість безморозного періоду - 140-142 дні. Стійка середньодобова температура повітря понад 0°С триває 250 днів, понад 10°С -до 160 днів.
Зима починається 15-17 листопада, коли середньодобова температура повітря опускається нижче 0°С та з'являється перший нестійкий сніговий покрив. Стійкий, постійний сніговий покрив встановлюється в останні дні грудня—перші дні січня. Найбільший сніговий покрив припадає на лютий. Середня з висот снігового покриву становить 20 см, максимальна ж може досягати 60-80 см і більше. Часті відлиги і хуртовини є причиною нерівномірного залягання снігового покриву і промерзання ґрунту. Болота починають замерзати звичайно в середині грудня. Найбільша глибина їх промерзання спостерігається у холодні безсніжні зими і досягає 50 см. Коли ж болота вкриті товстим шаром снігу, то частина їх зовсім не замерзає. Сніготанення розпочинається в останній декаді лютого. Повне танення снігового покриву спостерігається у третій декаді березня. Середня тривалість сніготанення 18 діб. За зиму буває 70—95 днів зі сніговим покривом.
Весна починається в останні дні лютого - перші дні березня. Перехід середньодобової температури через 0°С припадає на 10-17 березня. Плоский низинний рельєф території мисливського господарства, досить значна кількість опадів на початку весни сприяють перезволоженню ґрунту. До 5-6 травня ще спостерігаються заморозки у повітрі та на поверхні ґрунту.
Літо починається в травні. Воно триває до вересня, характеризується найбільшими за рік величинами температури, опадів, сонячної радіації і найдовшим днем. Температура повітря зростає звичайно до липня; у серпні вже починається зниження. Середні добові температури повітря 15-20°С у липні бувають приблизно 16 днів, 20-25°С - 10-11 днів.
Найвищі температури становлять 35°С, а середні добові амплітуди - 9-10°С. Максимальна кількість опадів у липні 80-100 мм. Влітку опади випадають звичайно у вигляді злив різної інтенсівності. Загалом літо тепле і вологе.
Осінь починається з середини вересня і триває до середини листопада. Звичайно, це - середні строки; в окремі роки бувають великі відхилення від них. Середня добова температура повітря протягом осені знижується від 6-7°С у жовтні до 1-2°С у листопаді. Характерною особливістю є часті тумани і затяжні дощі.
Згідно лісорослинного районування територія ДП Овруцький лісгосп відноситься до центрального району зони Полісся, характерною рисою якої є високий відсоток лісистості та заболочення площ. Лісгосп розташований у Овруцькрму районі с. Дубовий Гай.
Велика різноманітність ґрунтоутворюючих порід, складні геоморфологічні умови, різновидність рослинного покриву і різна глибина залягання ґрунтових вод обумовила різноманітність ґрунтів: одні типи ґрунтів, не займаючи великих площ, змінюються іншими. Бідні борові типи ґрунтів, на яких росте сосна звичайна низького бонітету, змінюються багатими суглинками, де росте дуб звичайний 1 і 2 класів бонітету.
Переважаючими ґрунтами на території лісгоспу у є дерново-підзолисті. Їх утворення обумовлено широким розвитком піщаних та глинисто-піщаних безкарбонатних відкладів легкого механічного складу, теплим і вологим кліматом, характером змішаних лісів. Піщані дерново-підзолисті ґрунти характеризуються легким механічним складом, ненасиченістю поглинутого комплексу і малим запасом гумусу (1-1,5%).
1.3. Види основних лісогосподарських робіт та їх характеристика
Об'єкт заліснення - це ділянка землі, виділена для створення лісових культур. Об‘єкт заліснення має бути однорідним за походженням, станом і технологією створення лісових культур.
Площі під об'єкти заліснення поділяють на 2 групи: покриті і не покриті лісом.
Покриті лісом площі поділяються також на 2 категорії:
насадження, призначені в рубку через 1-2 роки;
низькоповнотні насадження та галявини;
Площі не покриті лісом, поділяються на 8 категорій:
зруб;
згарище після суцільної пожежі;
3. поляни і прогалини;
4. рілля;
5. пустирі;
6. осушені і неосушені болота;
7. промислові відвали;
8. площі після торфорозробок.
В Овруцькому держлісгоспі основними об‘єктами заліснення є: зруби, поляни і прогалини та пустирі. Розрізняють наступні методи створення лісових культур: сівба, садіння і комбінований метод.
Сівба лісу — це створення лісових культур шляхом висівання насіння деревних і чагарникових рослин на лісокультурну площу. Цей метод створення лісових культур менш трудомісткий, ніж садіння, однак і менш ефективний. Сіють восени або навесні. Краще сіяти навесні в найбільш ранні строки з тим, щоб сіянці краще використовували наявну в грунті вологу, швидше вкорінювалися і накопичували максимальну кількість фітомаси протягом вегетаційного періоду.
Культури, створені висіванням, у перші роки життя важко переносять несприятливі погодно-кліматичні умови, терплять від конкуренції трав'яної рослинності і природної порослі й тому вимагають довготривалого й ретельного догляду. Добрі результати дає весняна сівба насінням, що вже наклюнулося. Метод сівби відповідає самій природі лісовідновлення: ліс, створений сівбою, більш довговічний, ніж створений садінням. Це пояснюється насамперед відсутністю деформації кореневої системи та інших пошкоджень сіянців, які неминуче виникають при викопуванні, транспортуванні та садінні. Сівбу доцільно також проводити під наметом деревостану (попередні культури), який через два-три роки буде вирубуватися.
Ефективність створення культур сівбою передусім залежить від оптимального поєднання екологічних факторів — тепла, вологи та аерації грунту, від строків, норми висіву, глибини та способів висівання насіння, від ретельності доглядів за грунтом і сходами. Після появи сходів необхідною стає наявність ще двох екологічних факторів — світла й поживних речовин у грунті. Забезпечити в необхідній кількості усі перелічені фактори, що зумовлює обмеженість застосування посіву лісу, здебільшого не вдається.
Глибина сівби залежить від розміру насіння, часу сівби, механічного складу грунту. Дрібне насіння висівають на меншу глибину, ніж крупне, восени насіння висівають більш глибоко, ніж навесні, на глинистих грунтах — мілкіше, ніж на суглинкових або супіщаних. На легких грунтах — піщаних, супіщаних — насіння шпилькових порід висівають на глибину 1,5—2,0 см, на суглинкових — 1,0—1,5 см, жолуді — на глибину 4—8 см, горіхи — 6— 10 см.
При створенні лісових культур використовують п'ять способів сівби насіння. Рядкова сівба передбачає висівання насіння рядами з однаковими шириною міжрядь і глибиною сівби.
Стрічково-лункова сівба передбачає висівання насіння в лунки, розміщені в рядку на однаковій відстані одна від одної, по декілька насінин в одну лунку.
При сівбі біогрупами насіння висівають гніздами-площадками переважно квадратної форми, площею 1 м2, на яких міститься кілька лунок (наприклад, п'ять, у вигляді конверта). Уперше цей спосіб був запропонований В.Д.Огієвським під назвою густої культури дуба місцями.
При стрічковій сівбі два або декілька рядків зближуються між собою в стрічку. Відстань між рядками в стрічці становить ЗО—40 см, а відстань між стрічками значно більша — 3—5 м. При сівбі врозкид насіння висівають на всю лісокультурну площу. Одним з видів цього способу є аеросівба.
Кращий час для садіння — рання весна до початку вегетації рослин, тому що вони швидше оправляються після садіння, швидше заживають пошкодження кори та коріння, відновлюються всмоктуючі корінці. Рідше практикується осіннє садіння у період скидання листя у листяних і здерев'яніння пагонів у шпилькових порід, але не пізніше ніж за два-три тижні до перших заморозків. Садивний матеріал із закритою кореневою системою можна висаджувати протягом усього вегетаційного періоду. При викопуванні, транспортуванні та зберіганні садивного матеріалу слід забезпечити його життєдіяльність, не допускаючи висихання або запрівання підземної і надземної частин.
Існує п'ять способів садіння: рядкове, стрічкове, коридорне, біогрупами, широкосмугове. Лісові культури насаджують лісосадильними машинами, а здебільшого — вручну через нестачу технічних засобів. На землях меліоративного фонду, а також на схилах крутістю понад 12° садіння здійснюють лише вручну.
При садінні вручну сіянці (саджанці) можна висаджувати: 1) з оголеним корінням під звичайні або спеціальні лопати в ямки; 2) із защемленням оголеного коріння в створені щілини під клиноподібну лопату, меч Колесова, коли коренева система защемлюється у вертикальній площині; на важких грунтах це погано впливає на ріст коріння, призводить до його деформації, внаслідок чого погіршуються приживлюваність і ріст культур; 3) У штучні мікропідвищення на утворюються шляхом перекидання дернини на дернину; 4) саджанці з закритою кореневою системою («Бріка», «Брикет») ручним посадковим інструментом «Ліліпут».
Весною лісові культури створюють насамперед на ділянках з легким і добре прогрітим грунтом. На схилах північної експозиції з важкими непрогрітими грунтами культури створюють пізніше. В однакових умовах спочатку створюються культури листя-лих, пізніше — шпилькових порід. Приживлюваність рослин різко знижується при садінні сіянців або саджанців з бруньками, які вже пішли в ріст. Тоді як надземна частина активно випаровує вологу, кількість її не поповнюється корінням, яке тільки починає приживатися, і внаслідок порушення нормального водообміну сіянці гинуть.
Для садіння використовуються сіянці деревних порід: 1—2-річні сосни, модрини, 2—3-річні — ялини, дуба, клена, ясена та інших .листяних, 3—4-річні — кедра та ялиці.
Для вирощування штучних насаджень можна застосовувати різні способи, типи та схеми змішування порід залежно від біологічних і лісівничих властивостей деревних компонентів, їх взаємодії між собою протягом усього періоду лісовирощування, типу лісорослинних умов і типу лісу, густоти культур і агротехніки їх створення. Лісові культури створювалися в напрямі від простого (змішування в рядах) до складного (змішування рядами і в рядах) змішування. Порядок розміщення сіянців або саджанців деревних і чагарникових порід на лісокультурній площі називається схемою змішування.
Спосіб змішування об'єднує схеми та типи змішування. Наприклад, спосіб змішування — чергування в рядах окремих посадкових місць, який використовується при створенні штучних насаджень у західному регіоні України, об'єднує наступні типи змішування: деревно-чагарниковий з почер-говим введенням садивних місць деревної породи та чагарника деревно-тіньовий з введенням супутньої тіневитривалої породи, яка, виростаючи в другому ярусі, є підгоном для головної; деревно-тіньово-чагарниковий з послідовним чергуванням у ряду посадкових місць головної та супутньої порід і чагарника.
Серед інших способів змішування одним з найбільш поширених є кулісний, який використовується при можливості виникнення конкурентних взаємовідносин між породами і загрозі, заглушення або витіснення зі складу насадження головних порід. Кулісний спосіб, поряд з рядовим, є найбільш перспективним також і з точки зору агротехніки створення культур, догляду за ними та проведення лісівничих заходів. Широкими 6—8-рядними кулісами вводиться головна порода (наприклад, дуб звичайний), вузькими 2—3-рядними — супутні підгінні або високопродуктивні швидкорослі, які теж можуть виконувати роль підгону (ялина, дугласія та ін.). Кулісний спосіб включає також комбінований (деревно-тіньово-чагарниковий) та деревний типи змішування порід у лісових культурах.
Успішно застосовуються ланковий або групово-ланковий способи змішування, коли супутні та головні породи чергуються в рядах групами посадкових місць. При цьому краще зберігаються введені породи, забезпечується краща мінералізація опаду та збагачення грунту елементами живлення.
У типах лісу, де спостерігаються напружені взаємовідносини між породами, використовується групово-ланковий спосіб змішування, який за своєю характеристикою ближчий до шахового. Останній за розміщенням посадкових місць більше відповідає природі лісу. Збереженість деревних порід тут висока, але ускладнюється агротехніка створення таких культур, необхідно використовувати ручну працю. Шаховий спосіб змішування дає змогу сформувати змішані насадження з рівномірним розміщенням деревних порід різних видів на лісокультурній площі.
Для змішування в рядах, а також при змішуванні рядами потрібно ретельно добирати деревні породи, які б не відрізнялися значною мірою за темпами росту і розвитку, стимулювали б ріст одна одної. Зокрема, недоцільно вводити в ряди дуба з свіжих типах черешню, ясен, берест. Введення ж липи або клена стимулює ріст головної породи, сприяє більш швидкому зімкненню в рядах і між рядами.
Чисті та змішані лісові культури за розміщенням посадкових місць поділяються на рядові та культури біогрупами. У першому випадку культури висаджують рядами, в другому — окремими групами, в кожній з яких вирощується кілька рослин. Біогрупи створюються переважно на площадках різних розмірів на «вікнах» і прогалинах серед природного відновлення. Культури біогрупами застосовуються при створенні часткових культур на лісокультур-них площах з груповим природним відновленням головних і супутніх порід. Рядковий спосіб використовується при створенні суцільних, а також часткових культур, при рівномірному розміщенні природного відновлення. При цьому існує краща можливість механізувати садіння та інші агротехнічні заходи, ніж у культурах біогрупами, хоча останній спосіб більшою мірою відповідає природі лісу.
Розмір шахівок, площадок, ланок повинен бути таким, щоб введена порода могла утворити стійкі біогрупи, а конкуренція з боку Інших порід була б мінімальною. Добирати й змішувати породи необхідно з таким розрахунком, щоб вони мали достатню площу живлення, а супутні породи були б підгоном, сприяли формуванню стовбурів і підвищенню продуктивості головної породи.
Сіянці є головним видом садивного матеріалу при створенні культур. Висаджують їх на постійне місце звичайно у 1-2-річному віці(обов'язково стандартних розмірів). У Забайкаллі та деяких районах Сибіру сіянці сосни через вкрай повільний ріст нерідко висаджують у трирічному віці. Перерослі сіянці, як правило, погано приживлюються і в перші після садіння роки ростуть повільно.
При підготовці сіянців і саджанців до посадки обрізують занадто довге, пошкоджене або загниваюче коріння, а також частково вилучають і вкорочують бічні гілки.
У районах достатньої зволоженості, враховуючи осідання грунту, сіянці слід висаджувати на глибину 2-3 см нижче кореневої шийки. У посушливих районах кореневу шийку загортають на глибину 3-5 і навіть 8 см. На нижньодніпровських пісках сосну висаджують на глибину до 10 см нижче кореневої шийки. Таке глибоке садіння попереджає опік кореневої шийки та оголювання коріння внаслідок вивітрювання піску. У посушливі весни і осені, а також на легких грунтах сіянці загортають на більшу, ніж на важких грунтах, глибину, або у вологі періоди. Глибоке загортання коріння на важких грунтах знижує енергію росту саджанців у перші роки.
Корчування включає такі операції: підготовку площі, власне корчування, трелювання пнів за межі ділянки, вичісування кореневих решток, збирання та видалення їх за межі ділянки, засипання ям, що утворилися при корчуванні. З усіх цих операцій найбільш трудомісткою є власне корчування пнів (витягання їх з ґрунту). Таку операцію виконують корчувальними машинами, викорчовувачами-збиральниками, універсальними агрегатами з корчувальним пристроєм, викорчовувачами-збиральниками на універсальній рамі, а також вибуховим та комбінованим способами.
Корені вичісують після корчування пнів, зрізання чагарників та дрібнолісся з метою очищення ґрунту від коренів діаметром більше як 1 см, які утруднюють механізовані лісокуль-турні та сільськогосподарські роботи. При вичісуванні коренів робочі органи слід заглиблювати у ґрунт до ЗО см.
Викорчувані пні трелюють кількома способами.
Перший спосіб — кожний пень відразу після видалення його з ґрунту трелюють за межі площі, яку розчищають, на зубах корчувальної машини.
Другий спосіб — до трактора приєднують саморозвантажувальну лижу, на яку навантажують пні, або приєднують сталевий лист розміром 2x4 м, на який корчувальна машина штовхаючим зусиллям навантажує пні. Після навантаження пні вивозять за межі ділянки, що розчищають, і там за допомогою гідросистеми трактора передній кінець лижі піднімають так, щоб кут перекидання її досягав 110°. При цьому пні самороз-вантажуються.
Третій спосіб — викорчувані пні вивозять за межі ділянки машинами, що обладнані захватними пристроями. Викорчувані великі пні або кілька дрібних за допомогою такого пристрою піднімають над поверхнею ґрунту і транспортують до місця розвантаження. Такі машини використовують для навантаження пнів у транспортні засоби при вивезенні на далекі відстані.
Четвертий спосіб. Найбільш ефективне трелювання пнів змінним робочим органом — трелювальником, що встановлюють на універсальній рамі замість корчувального пристрою.