IV. Неологізми в сучасному медіа-тексті

Однією із головних ознак прогресивності суспільства є рівень розвиненості його мови. Розвиток мови найповніше та найяскравіше виявляється у її словниковому складі, який постійно змінюється, збагачується новими словами. Їх вивчення перебуває у колі найважливіших питань сучасного мовознавства.

Поява значної кількості неологізмів, широке розповсюдження їх у сучасному медіа-тексті викликано об’єктивними причинами, зокрема, розвитком суспільства та змінами, що відбуваються в ньому.

Питання про місце нових слів у системі мови, про принципи їх творення, класифікації, функціонування завжди привертали увагу мовознавців. Дослідженням появи нових слів у лексикологічному, словотворчому, стилістичному, соціолінгвістичному аспектах займались Ковалик І. І., Клименко Н. Ф., Плющ М. Я., Москаленко Н. А., Медушевський А. П., Матвіяс І. Г. Серед вітчизняних науковців, що досліджували проблеми вживання неологізмів у сучасному медіа-тексті доцільно виокремити Стишова О. А., Сербенську О. А., Мітчук О. А., Андрусяк І. В., Вокальчук В. М. та ін. Проблеми, які вони порушували у своїх працях, пов’язані із тлумаченням самого терміна «неологізм», аспектом його історичного розвитку та класифікацією. Водночас, в українському мовознавстві питання про лексичні інновації, їх класифікацію, словотворення, функціонування в різних стилях мови досліджено поверхово. Особливої уваги в сучасних умовах потребує дослідження необхідності використання неологізмів у медіа-тексті.

4.1. Суть поняття «неологізм»

Словниковий склад української мови безпосередньо пов'язаний із дійсністю, він завжди чутливий до тих змін, що відбуваються в житті народу. Тому всілякі інновації, які мають місце в соціумі, найбільш виразно віддзеркалюються у лексичній системі мови.

Розвиток словникового складу мови характеризується постійною взаємодією двох процесів: появою нових слів (для називання нових понять, що з'являються в житті суспільства або заміни назв) і виходом з ужитку слів, що означали старі явища й реалії. Перший процес випереджає другий, завдяки чому лексичний склад мови весь час збагачується й удосконалюється. Поповнюється він ще й тому, що не всі слова зникають назавжди, часом вони повертаються до активного вжитку, набувши нового значення.

Які ж слова можна вважати новими? Це питання розглядає неологія – наука про нові слова. Мовознавці висувають різні ознаки, що виділяють неологізм у лексичній системі мови. Одні головним критерієм вважають причини появи, інші – належність до активного чи пасивного шару лексики, деякі значну увагу приділяють особливостям творення нових слів [10, c. 264].

Характерною особливістю неологізмів є їх новизна, що й стало підґрунтям для більшості визначень поняття неологізму. Під новизною слова розуміють відсутність його раніше в лексичній системі і сприйняття носіями мови як нового. Суб'єктивні відчуття новизни слова підтримуються такими показниками, як невідомість або мала відомість, пасивність або зростаюча активність використання його в певному мовному середовищі.

Нові слова – це лексичні одиниці, які не є загальновідомими, які з’явилися у мові в певний період, не існували раніше, сприймаються у свідомості носіїв мови як нові. Причини появи неологізму можуть бути різні. В українській, як і в інших мовах, нові слова творяться для задоволення різних потреб:

1. позначення тільки що винайденого знаряддя виробництва, створеного матеріалу;

2. однослівного вираження поняття, для якого досі вживався багатослівний вислів;

3. образної назви в художньому творі певного предмета або явища, для якого існують інші загальновживані слова тощо.

Появі неологізмів також сприяють:

- потреба в лексичних інноваціях для перенайменування уже відомих понять;

- "мовна економія", яка виявляється в тому, що у процесі вживання мови користувачі здійснюють відбір найбільш раціональних для спілкування мовних засобів;

- прагнення до узагальнення, потреба дати спільну родову назву однотипним явищам, поняттям;

- тенденція до диференціації щодо роду / виду;

- прагнення дати окрему назву кожному виду того чи іншого роду.

Іноді поява нових слів передує виникненню нових предметів і явищ, що не існують у реальній дійсності, але прогнозуються в технічних проектах чи творах науково-фантастичної літератури. Перебування слова "в неологізмах" нетривале. Кожне нове слово, що з'явилося в літературній мові, є неологізмом доти, поки воно не стає загальновживаним, загальнолітературним і перестає сприйматись як нове.

Є в мові й такі неологізми, які ніколи не переходять до активного складу. До них належать всі назви установ, організацій, які існують дуже нетривалий проміжок часу, взагалі назви короткострокових явищ, як робземліс (профспілка робітників землі й лісу), повітвиконком (повітовий виконавчий комітет), робфак (робітничий факультет) тощо. Здебільшого не входять до активного лексичного вжитку й індивідуальні неологізми, створені окремими письменниками.

Заслуговує на увагу трактування самого терміна "неологізм".

У мовознавчій науці немає усталеного погляду на це поняття. Так, Д. Е. Розенталь і М. А. Теленкова визначають неологізм як слово чи зворот мови, котрі утворені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття [13, c.213]. Д. І Ганич та І. С. Олійник трактують поняття неологізму ширше, розглядаючи в межах цього терміна й авторські оказіональні утворення [3, c.151]. Е. В. Кротевич та Н. С. Родзевич дещо розширюють поняття неологізму: '"Неологізм – це слово, словосполучення або вираз, що з'являється у мові у зв'язку з виникненням нових понять, у зв'язку з ростом культури, техніки, з розвитком або зміною суспільних відносин" [8, c.360]. Натомість М. А. Жовтобрюх зазначає, що неологізми – це нові слова, що з'являються в мові в усі періоди її розвитку [4, c.60]. О. С. Ахманова додає, що це слова, які ще не отримали прав громадянства в загальнонародній мові.

Подібні визначення неологізмів, лише з деякими уточненнями, знаходимо у працях О. Л. Волоха, М. Г. Чемерисова, Є. І. Чернова. Вони зазначають, що неологізмами виступають ще й словосполучення [2, c.105]. Ю. В. Лисенко неологізмами вважає "нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з'являються у мові" [9, c.62]. В. П. Ковальов до неологізмів зараховує і запозичення з близькоспоріднених мов [6, c.16].

Французький дослідник Ж. Марузо неологізмом вважає нову форму чи вислів, які утворені або зовсім заново, або морфологічним шляхом.

Таким чином, на думку одних мовознавців, головною ознакою неологізму слід вважати причини появи; інші критерієм віднесення слова до неологізму висувають належність його до активного чи пасивного шару лексики; ще інші акцентують свою увагу на особливостях словотвору нових слів; ряд мовознавців виникнення неологізмів пов'язує з розвитком суспільних відносин.

Проте всі науковці сходяться на тому, що нове слово є доти неологізмом, доки воно не стає загальновживаним, загальнолітературним і перестає сприйматися як нове. На нашу думку, найбільш повним буде визначення:

Неологізми (від гр. neo – новий, logos – слово) – це слова, словосполучення, фразеологізми чи вислови, що з'являються як факти мови чи мовлення у зв'язку зі змінами в суспільному житті, з розвитком науки, техніки, культури внаслідок потреби називати нові поняття та явища, замінити наявне або надати емоційно-експресивного звучання поняттю, що вже має словесне позначення в мові шляхом словотвору, переосмислення, запозичення та реанімації застарілих назв, і належать до пасивного шару лексики.

4.2. Класифікація неологізмів та особливості їх використання у сучасному медіа-тексті

Нове слово є неологізмом до того часу, поки воно має відтінок свіжості, поки мовець усвідомлює його предметно-логічну новизну або стилістичну своєрідність. Неологізми можуть виникати:

- як назва певних предметів, явищ, що з'являються у мові;

- як нова назва того, що вже має назву в мові.

Виникнення неологізмів першого типу надзвичайно необхідне для мови, оскільки в життя її носіїв входять нові речі, предмети, явища тощо. Неологізми другого типу можливі, але не обов'язкові. Вони виникають черз необхідність дати нову, свіжу назву тому, що вже має своє ім’я.

Залежно від того, чи є назва новонародженого поняття новим, невідомим виразом чи для його найменування використано вже наявну, але зв'язану з певним поняттям мовну оболонку, неологізми поділяються на лексичні й семантичні. Серед лексичних неологізмів виділяють стилістичні та термінологічні новотвори [2, c. 105]. Зауважимо, що такий поділ неологізмів нині видається дещо нечітким. Стилістично новими словами користуються письменники, публіцисти. Ці слова здебільшого є індивідуальними та не входять до активного словникового складу. Термінологічні (суспільно-політичні, науково-теоретичні, технічні тощо) неологізми – це нові слова, які точно виражають необхідні поняття з різних галузей науки, поширюються і входять до активного мовного складу (антиснаряд, деморос). Семантичні неологізми П. І. Горецький називає змістовими, смисловими.

Як уже згадувалося вище, семантичні неологізми виникають унаслідок переосмислення застарілого слова в процесі розвитку суспільства. Переосмислення може бути частковим і повним [20, c. 23]. У випадку часткового переосмислення слова в ньому поряд з відомим значенням починає функціонувати нове. Виникнення в словах нових значень і функціонування їх поряд зі старими дуже тісно пов'язане з активними у наш час, спільними для багатьох мов процесами термінологізації загальновживаних слів і детермінологізації слів спеціальних (фронт, наступ, командир). При повному переосмисленні слова його застаріле значення цілком поступається місцем новому. Процеси неологізації лексикону стають виразнішими на тлі лексики, яка втрачає в ньому свою активність або взагалі відходить на його периферію.

У сучасній лінгвістиці спостерігаються не тільки різні погляди вчених на неологізми, але й нетрадиційні класифікації цих лексико-семантичних одиниць. Враховуючи те, що новизна може стосуватися або лише семантики слова (новація за змістом), або тільки його матеріальної форми, або одночасно і змісту лексеми, і її форми, розрізняємо такі типи неологізмів (неолексем):

1. Власне неологізми – слова, що характеризуються абсолютною новизною як щодо форми, так і щодо змісту. Це дослідження засвідчує, що в українській мові початку XXІ ст. значну групу становлять одиниці, які лінгвісти називають ще матеріальними неологізмами. Насамперед це пов'язано зі зростанням необхідності для суспільства дати найменування новим реаліям і поняттям, що виникли у зв'язку з динамічним розвитком соціально-політичного, економічного, науково-технічного, культурного життя, побуту як у світовому масштабі, так і в межах України. До таких слів-"свідків" аналізованої доби можна, зокрема, віднести лексичні одиниці на зразок: дефолт – "1) невиконання законних вимог або взятих на себе зобов'язань; 2) припинення чи відмова держави юридичної або фізичної особи в односторонньому порядку виплачувати борги (переважно з відсотками) кредиторам", іміджмейкер – "фахівець, який професійно працює над створенням іміджу (політичному або громадському діячеві, акторові, спортсменові та ін.)", політикум – "1) політична сфера, сукупність усіх політичних інституцій держави; 2) сукупність політиків", сайт, сингл тощо.

2. Новоутворення – слова, що відзначаються новизною форми. У них відомі морфеми виступають у незвичних поєднаннях, утворюючи слова із зовсім новими значеннями. Ілюстрацією можуть бути лексичні утворення: громадянотворення – "процес формування свідомого громадянина держави", україноментальний – "характерний для ментальності українців", україновиховання – "процесс систематичного і цілеспрямованого формування особи патріота-українця", европейськість – "європейський спосіб життя, ментальність", вуглехолдинг – “вугільна компанія, яка сама не має виробничих підприємств, зате володіє частиною або контрольними пакетами акцій яких-небудь інших компаній з метою контролю та керівництва їхньою діяльністю" тощо.

3. Трансформації – слова, у яких нова форма поєднується зі значенням, що передавалося раніше іншими лексичними засобами. Власне, це синонімічні неологізми, які в сучасній українській мові становлять кількісно обмежену групу. Вони з'являються в мові здебільшого з метою надання більшої емоційності найменуванням предметів чи осіб, які мали до цього стилістично нейтральну назву. Такі одиниці відображають тенденцію до активізації вживання експресивніших форм, до необхідності вдосконалення мовного механізму. Так, у XXI ст. у мові ЗМІ (та й в загальнонародній лінгвальній практиці) досить активно вживаються лексеми: кравчучка, кучмовоз (замість «візочок»), презентація (замість «представлення»), стрижений (замість «рекетир») тощо.

4. Семантичні неологізми – слова, у яких нове значення передається формою, наявною в мові. Серед таких одиниць доцільно виділити два різновиди:

а) слова, що повністю змінюють своє значення, втрачаючи властиве їм раніше; б) слова, у семантичній структурі яких виникає ще один лексико-семантичний варіант при збереженні всіх попередніх. Можна стверджувати, що серед семантичних інновацій досліджуваного періоду переважають одиниці другого типу: гуральня – "підпільне виробництво, як правило неякісних, спиртних напоїв", гонконг – "один із вірусів грипу, штам якого виділено вченими під час останніх епідемій", канікули – "перерва в роботі когось/чогось".

Деталізуючи класифікацію неологізмів сучасного медіа-тексту доцільно зауважити, що в мові новітньої публіцистики істотно домінують загальномовні інновації. З-поміж таких неологізмів виокремлено кілька груп. Досить численну становлять одиниці на позначення нових понять, явищ чи предметів, тобто позасинонімічні неологізми: консюмеризм/консьюмеризм – "боротьба споживачів за якість товарів і послуг", полтергейст – "містичні явища та процеси, які неможливо пояснити (стукотіння, пересування предметів тощо)", прайс-лист – "список цін на всі товари (а також на акції, цінні папери) та послуги, що надається якоюсь організацією, фірмою, підприємством тощо".

Розрізняють також синонімічні неологізми, що по-новому передають ставлення мовця до вже відомих понять, явищ, предметів, виділяючи в них своєрідну, досі не відому чи непомічену особливість, рису. До них можна віднести такі слова, як: бутік – "невелика крамниця з модними дорогими товарами", кілер – "професійний найманий убивця", людомор –"штучно створений голод; голодомор", поморівок – "голод", електорат – "виборці".

Серед нових слів, що активно поповнюють лексико-семантичну підсистему будь-якої мови, помітне місце займають словотвірні неологізми. Кожна лінгвальна система використовує закладені в ній можливості морфемного поєднання, а також постійно залучає іншомовні морфеми: необільшовик, політбомонд, спікерство, працетерапія, червонохрестівець, снідоносний, безкредитний та ін.

Досить інтенсивно продукуються в українській мові й індивідуально-авторські неологізми, чи, як ще їх називають, оказіоналізми. Їх варто розглядати як складне явище системного (реалізація словотвірних можливостей, закладених у системі певної мови) і асистемного (ненормативність, функціональна й експресивна зумовленість, створення для ситуативних потреб) характеру. Як правило, це позанормативні периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою – увиразнення якоїсь ситуації, образу, фрагменту дійсності, на що вказує контекст. Основна сфера функціонування таких одиниць – художній та розмовний стилі, рідше –публіцистичний стиль. Початок XXI століття характеризується збільшенням кількості індивідуально-авторських оказіоналізмів у мові підстилю засобів масової інформації. Це зумовлено взаємодією позамовних і внутрішньомовних чинників. Функціонуючи в мові сучасної публіцистики, оказіоналізми виконують номінативну, когнітивну, експресивно-оцінну функції.

Поряд із терміном індивідуальний новотвір, або оказіоналізм, у мовознавчій літературі паралельно використовують такі назви цього поняття, як: індивідуальні слова, авторські, індивідуально-авторські неологізми, стилістичні, індивідуально-стилістичні неологізми, неологізми контексту, одноразові неологізми, літературні неологізми, слова-саморобки, слова-експромти, слова-метеори, неологізми поета, поетичні неологізми, егологізми. На позначення незвичних слів, створених відповідно до ситуації, випадку чи контексту з переважною настановою не на номінацію, а на експресію, стилістичну маркованість тощо, у сучасній україністиці закріпився термін оказіональне слово, або оказіоналізм. Серед диференційних ознак оказіоналізмів дослідники називають такі:

1) регулярна відтворюваність (невідтворюваність);

2) словотвірна похідність;

3) некодифікованість;

4) функціональна одноразовість;

5) експресивність;

6) номінативна факультативність;

7) синхронно-діахронна дифузність;

8) індивідуальна належність.

О. А. Стишов, наприклад, виокремлює такі групи неологізмів у мові українських засобів масової інформації, як:

1. Новотвори. Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний період, позначається на мові ЗМІ. Із одного боку, творяться ситуативні лексеми-оказіоналізми, на зразок кравчукізм, кучмізм, кучмісти, кучмономіка, а з другого – оказіональні словосполучення у функції номенів: протестний електорат. Сюди ж можна віднести й неологізми, що їх створюють журналісти, рекламісти: депутати тузляться [16, с.2].

2. Запозичення. На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв’язків України із західними країнами українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: арт-салон, брифінг, ваучер, відеокліп, діджей, екстрадиція, імідж, імейлик, креативний [16, c.4].

3. Моментальні входження нових явищ дійсності – предметів, процесів, абстрактних понять [16, c.9]. Одним із найважливіших джерел розвитку словникового складу мови є номінативна діяльність її носіїв, яку розуміють як створення слів для позначення нових явищ дійсності – предметів, процесів, абстрактних понять. Важливе значення має також походження інновацій – чи це неологізми-запозичення, чи неологізми на основі питомої лексики. Щодо першої групи відомо, що вони входять до мови-реципієнта разом із реалією або поняттям і відразу ж засвоюються. Інтенсивність процесу освоєння неолексем названої вище другої групи має різні етапи, які визначаються окресленими чинниками.

4. Порівняно новим явищем у лексичному розвитку мови є абревіатури [16, c. 5]. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації. Наприклад, замість «Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин» замінюємо на Укрсільгосптехніка, КУІн (Конгрес української інтелігенції), МВФ (Міжнародний валютний фонд), нардеп (народний депутат) та похідні від них деривати – змопівець, унсовець, компартноменклатурник тощо.

Проте абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Перевантаження тексту абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а то й незрозумілим.

Водночас зауважимо, що в межах кожної групи існують свої класифікації.

Згідно з класифікацією О. Сербенської, неологізми сучасної української мови можна поділити на такі групи [14, c.108]:

1. Новотвори. З одного боку, створюються ситуативні лексеми-оказіоналізми на зразок ЗМІшники, ющенківці, а з іншого – оказіональні словосполучення у функції номенів: ліві розтягнуть голоси свого електорату; визначити прохідного кандидата (“Вечірній Київ”).

У сучасному суспільстві стрімко розвивається рекламна індустрія, а це, у свою чергу, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство – рекламні гасла й заклики, репліки героїв рекламних роликів широко цитуються. Реклама сприяє ознайомленню широкого кола українців із новими реаліями, наприклад: адаптер, аудіокарта, жалюзі, ролети. Молодь часто спілкується рекламними слоганами: «Не гальмуй – снікерсуй»; «Шейканемо, бейбі». Усі ці неологізми творяться за допомогою різних словотвірних афіксів і змінюються за граматичними законами української мови.

2. Запозичення. На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв’язків України із західними країнами українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: мас-медіа, піца, попса, рімейк, топ-модель, фанта, хіт, шоу-бізнес.

Англомовні інтелектуальні “збагачення” часто викликають огиду й несприйняття. Кількість англіцизмів в одній фразі часом сягає такої межі, що глядач (слухач) уже не здатен сприймати інформацію: “Генеральний директор холдингової, консалтингової чи трастової компанії організовує тренінгові курси, надає бізнес-плани, складає лістинг котирувань відповідно до маржі, встановленої Нацбанком, укладає ф’ючерсні контракти, які набувають сили при в’їзді до офшорних зон”. Чи не зрозуміліше й простіше було б сказати: “Генеральний директор розпорядчого, дорадчого чи довірчого товариства організовує навчання, складає список вартісності відповідно до допуску, встановленого Нацбанком, укладає майбутні угоди, які набувають чинності при виїзді до непідлеглих зон”? Іноді здається, що неможливо дібрати українських відповідників, проте це далеко не так. Скажімо, популярне слово консалтинг має в українській мові сім відповідників (деякі з них – синоніми): порадництво, дорадець, порадник, радний, дорадчий, порадний, порадчий [12, с.4].

Завдяки ЗМІ частина запозиченої лексики досить швидко освоюється, збагачується похідними утвореннями: національний хіт-парад, хітова пісня, хітова програма, хітова дівчина, офшорна гра (телевізія), фостерна сім’я.

3. Перерозподіл значень у жанрах і видах мовлення. Оновлення й поповнення лексичного складу української мови відбувається і в результаті лексико-семантичної деривації слів. У нових умовах функціонування слова набувають і нових семантичних навантажень. Це дає можливість розширювати семантику похідної основи й функціональне поле: крутий, крутизна, круто, крутіше, крутіший (багатий), тінь, тіньовик, тіньова економіка, більшовики (більшість у парламенті). Реальність породжує для мови нові й нові об’єкти називання (предмети, поняття, ознаки, явища, відношення) й формує потребу в новотвореннях та запозиченнях лексем. Кожна мова більш стала, традиційна з боку номінативно-комунікативних одиниць. В. Чапленко пропонував “пучковий підхід” до розуміння природи мовного знака. Він вважав, що природа мовного знака характеризується переплетінням кількох ознак, що формують пучок асоціацій за суміжністю. Поява нового значення – це ще одна ниточка в семантичному пучку лексеми [11, с.19].

Такі лексичні новації поповнюють загальний жаргон сучасної української мови: засвітитися (виявити себе), загнутися (зазнати поразки), зависнути на чомусь (звернути увагу), наварювати (одержувати швидко прибутки), наїжджати (мати претензії), прокручувати (одержувати прибутки), прикид (одяг), бабки (гроші), прикол (щось особливе), шлангувати (прикидатися) та ін.

4. Відродження слів і висловів з минулого. Важливою лексикологічною проблемою є поповнення термінології сучасної української літературної мови, зокрема, профільних терміносистем, бо при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи.

У період утвердження державності країни й мови природним є прагнення до термінотворення на основі власної мови. Ця орієнтація виконує позитивну роль, консолідуючи членів мовної спільноти.

Повернена, реабілітована лексика поповнила собою терміносистеми багатьох сфер гуманітарних наук, особливо суспільних, культури, освіти, виробництва.

Так, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі колись традиційні форми навчання й, відповідно, слова, похідні від них утворення й словосполучення: гімназія, гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцейний, ліцеїст, ліцеїстка, ліцейна (програма); бакалавр, магістр.

Якщо подивитися на профільні підтерміносистеми сучасної української мови як на реабілітацію слів, то найбільш реабілітованою є підсистема “фінанси”: акція, акціонер, акціонерний, аукціон, гривня, комерція, комерсант, комерційний, комерціоналізація, оренда, орендний, орендатор.

Поповнення української мови реабілітованими лексемами, новотворами, запозиченнями, елементами розмовного, професійного мовлення певною мірою порушує вже усталену кодифікацію української літературної мови, актуалізує питання про функціонування літературної норми та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол – кошиківка, бачення – візія, виставочний – виставковий, відпочиваючий – відпочивальник, винятковий – ексклюзивний, гімнастика – рухавка, зноска – посилання, журнал – часопис, казначейство – скарбниця, сучасний – модерний, фотографія – знімок – світлина та інші.

Проаналізувавши основні підходи щодо класифікації неологізмів у сучасному медіа-тексті О. А. Стишова та О. А. Сербенської, робимо висновок про те, що в цілому вони є досить схожими. Тому, на нашу думку, доцільно узагальнити цей поділ та виокремити такі групи неологізмів:

1. Новотвори.

2. Запозичення.

3. Моментальні входження нових явищ дійсності.

4. Абревіатури.

5. Перерозподіл значень у жанрах і видах мовлення.

6. Відродження слів і висловів з минулого.