4. Бар’єри виходу на ринок.

Той факт, що норма прибутку фірм на одних галузевих ринках стійко вище, ніж на інших, наводить на думку про наявність певних економічних та іншого характеру перешкод для входу нових фірм. Ці перешкоди, отримали найменування «вхідних бар'єрів», дозволяють функціонуючим на даних ринках фірмам одержувати більш високий прибуток, не побоюючись появи нових конкурентів. Пізніше було запропоновано визначити ці бар'єри виходячи з асиметрії в поведінці діючих на галузевих ринках і входять на них фірм, а конкретніше - як витрати виробництва, які повинні нести вхідні і несуть функціонуючі, укорінені фірми.  З урахуванням же того, що і догляд фірм з галузевого ринку передбачає здійснення деяких витрат (пов'язаних із станом ліквідності активів, потенціалом диверсифікації або перепрофілюванням виробництва, і т.д.), під бар'єрами «входу-виходу» слід розуміти сукупність факторів (об'єктивного і суб'єктивного порядку), які або перешкоджають входить фірмі організувати прибуткове виробництво на галузевому ринку, або протидіють виходу з нього вкоріненою фірмі без істотних втрат.  Можна відзначити суперечливість феномену бар'єрів, про які йде мова: вони можуть, з одного боку, вести з спотворення міжгалузевого та внутрішньогалузевого розподілу ресурсів у порівнянні з оптимальним з точки зору суспільства, з іншого боку, - мотивувати зусилля як функціонують на ринку, так і прагнуть на нього фірм до модернізації виробництва і підвищення продуктивності праці.  ^

2. Види бар'єрів

Відповідно до класифікації, запропонованої Д.Бейном, розрізняються галузеві ринки з входами: 

1. легким; 

2. слабозатрудненним (надаються); 

3. сильно утрудненим (стримуваним); 

4. блокованим. 

Перший з перерахованих типів ринків характеризується конкуренцією, близькою до досконалої (функціонуючі на ньому фірми фактично індиферентні до можливості появи нових конкурентів), високою мобільністю капіталу, свободою придбання ресурсів, а також ціною, яка прагне до рівноважної. На таких ринках відсутні фірми, що мають істотні і стійкі переваги щодо витрат (витрат виробництва).  На ринках другого типу окремі функціонуючі фірми можуть мати відчутні переваги щодо витрат, що реалізуються, як правило, посередництвом мінімального підвищення цін порівняно з витратами. Однак з точки зору довгострокової перспективи цим фірмам вигідніше допускати входження на ринок новачків, ніж нести витрати по зведенню нових вхідних бар'єрів; тому в кожен даний довгостроковий період має місце відрив відповідних цін від граничних витрат.  На противагу цьому на ринках третього типу вкорінені фірми прагнуть максимально утруднити вхід новачків; тут функціонують явно домінуючі фірми (фірма).  Що стосується ринків четвертого типу, то на кожному з них зазвичай функціонує фірма - природний монополіст; число учасників ринку стабільно.  І автор даної класифікації, і інші дослідники прийшли до висновку про те, що ринки і першого і четвертого типів «в чистому вигляді» зустрічаються вкрай рідко і існують головним чином як теоретична абстракція, у зв'язку з чим, головним об'єктом аналізу галузевих ринків - ринки зі стримуваним і наданих входами.  Вхідні і вихідні бар'єри часто роблять помітний вплив на бізнес. Перші дозволяють деяким компаніям захиститися від конкурентів (або заважають вийти на новий ринок), а другі іноді служать справжньою перешкодою, яка змушує компанію залишатися на невигідному для себе ринку (або просто продовжуючи її перебування на ньому).  Існує величезна кількість вхідних бар'єрів. При бажанні можна придумувати їх практично до безкінечності, адже все залежить від кожного конкретного бізнесу. Розглянемо загальні проблеми.  1) Ефект масштабу  Даний ефект охоплює відразу ж досить багато моментів. По-перше, це витрати, які у чинної компанії з солідною часткою ринку будуть помітно менше, ніж у новачка. По-друге, це обсяг інвестицій, який доведеться вкласти нової компанії, щоб закріпитися на ринку. Чим більше інвестицій знадобиться, тим менше ймовірність появи компанії.  2) Клієнтська база  У деяких видах бізнесу все взаємодія з клієнтами здійснюється за допомогою бази клієнтів. Відмінність від звичайного бізнесу полягає в тому, що тут в якості споживача або клієнта виступає інший бізнес, а не звичайний споживач). Природно, у новачка такої бази, швидше за все, немає. І це накладає на нього певні проблеми при старті.  3) Відомий бренд  Наявність на ринку відомого бренду, природно, підриває бажання компанії виходити на нього. Змагатися за рекламними можливостями з ним буде дуже складно, та й знадобиться чимало часу на це. Так що наявність бренду у компанії (або ситуації, коли сама компанія є брендом) є серйозною конкурентною перевагою.  4) Висока вартість зміни постачальника  Цілком нормальна ситуація, коли на ринку з'являється більш вигідну пропозицію, але клієнт існуючої компанії не збирається змінювати їй з тієї простої причини, що витрати на зміну постачальнику виявляться занадто великими. Наприклад, авіакомпанії нараховують своїм клієнтам безкоштовні милі, коли ті літають на їх літаках. Це один із прикладів високої вартості зміни постачальника, адже тоді всі безкоштовні милі будуть загублені. У світі CRM-систем це можуть бути серйозні витрати на впровадження нової системи.  5) Проблеми з розподілом товару  Можлива ситуація, в якій компанія, що діє на ринку, зробить все, щоб новачки не отримали доступ до дистриб'юторів. Домогтися цього можна абсолютно різними способами, починаючи від укладення ексклюзивної угоди з дистриб'юторами і закінчуючи їх поглинанням.  6) Компоненти та сировина  Тут справа йде приблизно таким же чином, як і в попередньому випадку.  7) Патенти  Наявність патентів може серйозно допомогти компанії, що знаходиться на ринку. Нові конкуренти цілком можуть попастися на тому, що будуть використовувати запатентовану технологію. Багато галузей бізнесу, звичайно, навряд чи можуть похвалитися важливістю для них патентів. Але ось в інших ситуація зовсім інша. Аж до того, що конкуренти не можуть через патенту з'явитися в принципі. Найвідомішою галуззю в цьому плані є фармацевтика.  8) Можливість зниження цін  Якщо витрати дозволяють, то компанія цілком може знизити ціни, щоб розчавити новачка. Такий підхід часто застосовується в бізнесі. Правда, треба розуміти, що він не обов'язково особливо обрадує саму компанію, так як підняти ціни до попереднього рівня буде досить проблематично.  9) Вигідне місце продажів  У деяких сферах бізнесу успішність продажів визначає місце. У такому випадку, якщо існуюча компанія вже зайняла вдале місце, не залишивши новачкам нічого хорошого в залишку, говорити про появу конкурентів стає безглуздо.  Ділення бар'єрів на природні та штучні.  Вхідні бар'єри служать для підтримки монопольної влади, для збереження її в довгостроковому періоді. Але їх можна розглядати і як причини виникнення монополії. Існує 2 види вхідних бар'єрів:  природні, які виникли з економічних причин;  штучні, які створюються інституційним шляхом.  Основні види природних бар'єрів:  економія від масштабів виробництва. Цей бар'єр означає перевагу у витратах виробництва у дуже великих фірм, що дає при необхідності можливість знижувати ціну до рівня, який і буде бар'єром для входу в галузь інших фірм з більш високими середніми витратами. Таким чином виникає природна монополія. Природна монополія - це фірма, здатна забезпечити ринковий попит на який-небудь товар з мінімальними середніми витратами в довгостроковому періоді.  розмір ринку. Іноді умови попиту такі, що дозволяють утриматися в галузі лише одній фірмі. Наприклад, ресторан у невеликому населеному пункті.  контроль над ключовими ресурсами виробництва на основі володіння або користування. Наприклад, одна свердловина, в якій видобувається нафта. Унікальні здібності або знання також можуть створювати монополію.  Штучні бар'єри:  патенти і авторські права забезпечують монопольні позиції на певний час. Сенс патенту або авторських прав - стимулювання творчої активності.  ліцензії уряду на право займатися яким-небудь видом діяльності.  нечесні цілеспрямовані дії самих фірм-монополістів (загроза, шантаж і т.д.).  Також прийнято розрізняти ще два типи вхідних бар'єрів: 

• стратегічні, що формуються як наслідок поведінки фірм; 

• нестратегічні (або структурні), що виступають для будь-яких господарюючих об'єктів, як зовнішня даність. У свою чергу, тут розрізняють три основних різновиди: адміністративні («урядові»); цивільні; соціально-економічні. 

^

5. Державне регулювання природних монополій.

Регулювання діяльності суб´єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання при­родних монополій, які утворюються і функціонують відпо­відно до Закону про природні монополії.

У випадках, встановлених законом, регулювання діяль­ності суб´єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади і органами місцевого самовря­дування. Прикладом може слугувати діяльність тепломе­реж по наданню послуг централізованого постачання теп­лової енергії або водоканалів по централізованому водопос­тачанню і водовідведенню, яка регулюється нормативними актами облдержадміністрацій, міських рад і їх виконкомів, райдержадміністраціями.

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства в сферах природних монополій здійснюєть­ся АМКУ відповідно до його компетенції.

Громадський контроль за діяльністю суб´єктів природ­них монополій здійснюють об´єднання споживачів у поряд­ку, встановленому законодавством. Органи, що регулюють діяльність суб´єктів природних монополій, сприяють здійсненню об´єднаннями споживачів громадського конт­ролю за діяльністю суб´єктів природних монополій.

Діяльність суб´єктів природних монополій, а також діяльність суб´єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

Предметом регулювання діяльності суб´єктів природних монополій є:

—ціни (тарифи) на товари, які виробляються суб´єкта­ми природних монополій;

—доступ споживачів до товарів, які виробляються (реа­лізуються) суб´єктами природних монополій;

—інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Регулювання діяльності суб´єктів природних монополій здійснюється на основі принципів гласності і відвертості процедур регулювання, адресності регулювання, його спря­мованості на конкретний суб´єкт природної монополії, са­моокупності суб´єктів природних монополій, стимулюван­ня підвищення якості товарів і задоволення попиту на них, забезпечення захисту прав споживачів.

При регулюванні цін (тарифів) на товари суб´єктів при­родних монополій відповідними органами враховуються витрати, які згідно з законами про оподаткування відно­сяться на валові витрати виробництва і обігу; податки і збори (обов´язкові платежі) до бюджетів і до державних цільо­вих фондів; вартість основних виробничих фондів, аморти­заційні відрахування; потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними ціна­ми (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, які виробляються (реалізуються), потребам споживачів та інші чинники.

Суб´єкти природних монополій у своїй діяльності зобо­в´язані керуватися наступним:

1.Дотримуватися встановленого порядку ціноутворен­ня, стандартів і показників безпеки і якості товару, а також інших умов і правил здійснення підприємницької діяль­ності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємниць­кої діяльності в сферах природних монополій і на суміж­них ринках.

2.Вести окремий бухгалтерський облік по кожному виду діяльності, який підлягає ліцензуванню.

3.Забезпечувати на недискримінаційних умовах реалі­зацію вироблених ними товарів споживачам, а також не створювати перешкод для реалізації угод між виробника­ми, які здійснюють діяльність на суміжних ринках, і спо­живачами.

4.Надавати органам, які регулюють їх діяльність, до­кументи і інформацію, необхідні для виконання цими орга­нами своїх повноважень, в обсягах і в терміни, встановлені відповідними органами.

5.Забезпечувати посадовцям органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів і інформації, що необхідні для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об´єктів, устаткування і земельних ділянок, які знахо­дяться в їх власності або в користуванні.

6.Суб´єкти природних монополій не можуть чинити дії, які призводять або можуть призвести до неможливості ви­робництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється ре­гулювання, або до заміни їх іншими товарами, не однако­вими за споживчими характеристиками.

Останнє пояснюється відсутністю конкуренції на відпо­відному товарному ринку.