16.2. Грунти сезонно-вологих лісів і високотравних саван

Червоні фералітні грунти є зональними грунтами цих зон. Відносяться до групи фералітних слабо диференційованих, зустрічаються в літературі під синонімами: залізисті тропічні, червоні латеритні. Вони формуються при тих же термічних умовах, що й червоно-жовті, при достатній кількості опадів (1300-1800 мм на рік), але при більш вираженому сухому сезоні (до 3-4 місяців).

Рослинний покрив змінюється порівняно з вологими лісами: флористичний склад стає менш різноманітним, у лісах починають панувати певні породи, вони менш зімкнуті, кількість ліан скорочується, під пологом лісу можливий розвиток чагарників і трав. На місці вирубаних і горілих лісів виникають пишні савани з травостоєм, що досягає в період максимального розвитку 4 м висоти, між яким поодиноко або групами ростуть дерева (пальма Канна).

В Африці й Південній Америці ці грунти утворюють дві зони, які розташовані на північ і на південь від зони червоно-жовтих грунтів. Поширені вони також у північних районах Австралії, південних районах Азії, в Центральній Америці, на о. Шрі-Ланка.

Генезис червоних фералітних грунтів близький в загальних рисах до червоно-жовтих, але й має свої особливості: змінюється річний хід водного режиму, грунти глибоко просихають у сухий сезон, верхні горизонти набувають червонуватого відтінку внаслідок термічної дегідратації оксидів заліза, гумусовий горизонт стає темно-сірим за забарвленням, збільшується його потужність до 30-40 см, особливо під саваною, він може містити з поверхні до 4% гумусу, склад якого переважно фульватний. Збільшується можливість випадання гідроксидів Fe в формі конкрецій, прошарків і зцементованих горизонтів (процес латеритизації).

Типова будова профілю червоного фералітного грунту:

Н – гумусний, у верхній частині задернований, темно-сірий, з грудкуватою структурою, легкого гранскладу, потужністю 10-20 см;

Нрт – перехідний, оглинений, сірувато-червоного забарвлення, структура грудкувата нестійка, потужністю 30-40 см;

Phm – нижній перехідний оглинений, важкого гранскладу, грудкувато-горіхуватий, червоний або жовтий з Fe-Mn конкреціями, потужністю 60-70 см;

Р – червоноколірна грунтотворна порода.

Профіль оглинений, оструктурений, часто зустрічаються латеритні прошарки. Грунти містять більше первинних мінералів, солі та карбонати відсутні, ЄП досягає 10 мг-екв, СНО<50%, рН<5.

Основними заходами підвищення родючості як червоно-жовтих, так і червоних фералітних грунтів є комплексне удобрення, вапнування, боротьба з ерозією, специфічна система обробітку з урахуванням близького залягання латеритів.

16.3. Грунти тропічних ксерофітних лісів

Коричнево-червоні грунти формуються в тропічних ксерофіт-но-лісових областях під сухими тропічними рідколіссями та чагарниками при випаданні 1000-1300 мм опадів на рік та сухому сезоні тривалістю 4-5 місяців при постійно високих температурах. Великі масиви коричнево-червоних грунтів поширені в південній частині Африки і на сході Бразилії (Бразильське плоскогір'я). Невеликі масиви цих грунтів є в середній течії р. Парагвай та на Ефіопському нагір'ї (Кенія, Сомалі, Ефіопія).

Рослинність цієї зони представлена різними формаціями листопадних (у сухий зимовий період) порід дерев і чагарників, які утворюють рідколісся з густим трав'янистим покривом (саванні ліси).В Австралії це в основному зарості акації, в басейні р.Сан-Франсиску (Південна Америка) – колючо-чагарниково-кактусові формації "каатинга", в Африці – деревні породи родини баобабових і мімозових. Біомаса органічних залишків майже повністю розкладається протягом року.

Головні процеси такі ж, як і в червоних фералітних грунтів, утворення залізистих конкрецій більш інтенсивне, на поверхні виникають залізисті кірки, гумусоутворення дещо слабше. Будова профілю: Н+НРт+Р, гумусовий горизонт потужністю 25-30 см, містять ~2% гумусу, склад якого гуматно-фульватний; рН =5-6, СНО>50%. В грунтовій масі переважають мінерали каолінітової групи, тому грансклад грунтів глинистий, ЄП невелика (4-6 мг-екв). Грунти відносяться до фералітних недиференційованих. Коричнево-червоні грунти використовують у землеробстві, при цьому виникає небезпека ерозії й дефляції.