2.3.4. Складення грунту

Складення – це зовнішнє вираження щільності та пористості грунту. Воно залежить від гранулометричного складу, структури, а також діяльності грунтової фауни, розвитку кореневих систем рослин і т. ін.

За ступенем щільності грунти поділяються на злиті (дуже щільні), щільні, пухкі та розсипчасті. Злитий стан характеризується дуже щільним приляганням часток, які утворюють здебільшого зцементовану масу; ніж у неї входить важко, його можна тільки увігнати. Характерний для ілювіальних горизонтів солонців і зцементованих озалізнених горизонтів підзолистих грунтів. Щільний стан (консистенція) потребує значних зусиль для вдавлювання ножа в грунт. Вона типова для ілювіальних горизонтів суглинкових і глинистих грунтів. Пухка консистенція спостерігається в добре оструктуре-них гумусових горизонтах, а також в орних, якщо грунт обробляли в стиглому стані. Розсипчаста консистенція характерна для орних горизонтів, піщаних і супіщаних грунтів, у яких частинки грунту не зв'язані між собою.

Пористість (шпаруватість) характеризується формою та величиною пор усередині структурних відмін та між ними. За розташуванням пор усередині структурних відмін розрізняють такий стан грунту:

1) тонкопористий – грунт пронизаний порами діаметром менше 1 мм;

2) пористий – грунт містить пори діаметром 1-3 мм;

3) губчастий – зустрічаються пустоти розміром від 3 до 4 мм;

4) ніздрюватий – є пустоти діаметром 5-10 мм;

5) комірчастий – пустоти перевищують 10 мм;

6) трубчастий – пустоти у вигляді каналів, проритих землерийками.

Залежно від геометрії порового простору одні й ті ж типи грунтів можуть мати дещо неоднакові водно-повітряні властивості. Це пов'язано з тим, що в більш крупних за розміром порах зосереджується повітря, а в дрібних, які ще називаються капілярами – вода. Оптимальні умови складаються, коли в едафотопі поровий простір гармонійно розподілений за розміром: і крупних, і дрібних пустот удосталь.

Складення – важливий показник при агрономічній оцінці грунту, від якого залежить можливість обробітку сільськогосподарськими знаряддями, а також проникнення води й коренів рослин на потрібну глибину.

2.3.5. Новоутворення і включення

Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми й хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах грунту в процесі грунтоутворення.

Хімічні новоутворення за формою поділяються на такі групи:

1) вицвіти та нальоти – хімічні речовини виступають на поверхні грунту або на стінці розрізу в вигляді тонесенької плівки;

2) кірки, примазки, патьоки – виступають на поверхні грунту або по стінках тріщин і утворюють шар невеликої товщини;

3) прожилки та трубочки – речовини займають ходи черв'яків або коренів, пори та тріщини грунту;

4) конкреції та стягнення – скупчення різних речовин більш-менш округлої форми;

5) прошарки – речовини накопичуються у великих кількостях, насичуючи окремі шари грунту.

За складом хімічні новоутворення бувають:

1) легкорозчинні солі (NaCl, CaCl₂, Na₂SО₄ та інші). Вони трапляються в засолених грунтах в умовах степу, пустелі. Найбільш характерні їх форми – нальоти, вицвіти, білі кірки та примазки, крупинки та окремі кристалики солей;

2) гіпс (СаSО₄·2Н₂О). Також зустрічається в засолених грунтах. Білого й жовтуватого кольору, у вигляді окремих прожилок, псевдоміцелію (густої сітки дуже тоненьких прожилків), конкрецій, іноді – шкоринки або вицвіту на поверхні грунту. Характерний для каштанових, бурих напівпустельних, засолених грунтів, сіроземів;

3) вапно (СаСО₃) – білого кольору, зустрічається в дуже різноманітних формах у товщі профілю. До найбільш розповсюджених відносять плями й вицвіти розпливчастої форми; плісняву зі скупчень дуже тонких кристалів; білоочки – яскраві, компактні, різко окреслені плями; прошарки й псевдоміцелій по тонких порах грунту; трубочки з маси кристалічного або борошнистого вапна по ходах коренів; конкреції; прошарки лугового мергелю, що можуть досягати декілька десятків сантиметрів у товщину. Розрізняються за скипанням з 10%-м розчином НС1. Характерні для чорноземів, каштанових, бурих напівпустельних, засолених та низки інших грунтів;

4) гідроксиди заліза (Fe³⁺), алюмінію, марганцю у комплексі з органічними речовинами й сполуками фосфору – іржаво-бурого, вохристого, кавового або чорного кольору. Основні форми – натікання (плівки, примазки), плями розпливчастої форми, конкреції, трубочки, ортзанди (тонкі ниткоподібні прошарки) у піщаних грунтах; ортштейни (більш потужні прошарки, які цементують масу грунту). Характерні для підзолистих, дерново-підзолистих, заболочених і болотних грунтів;

5) сполуки двовалентного заліза (FeCО₃, Fe₃(PО₄)₂·8H₂О) – блакитного, сизуватого або зеленкуватого кольору. Форми – розпливчасті плями та вицвіти в болотних і заболочених грунтах. На свіжих зразках вирізняються легко, а на висушених зникають, тому що окиснюються на повітрі до бурого кольору;

6) кремнезем (SiО₂) – білястого кольору, утворює присипку на поверхні структурних відмін. Характерний для сірих лісових грунтів, опідзолених чорноземів, солодей. Розпізнається важко, рекомендується розламати структурну відміну і порівняти колір її поверхні та внутрішньої маси;

7) гумусові речовини – чорного або темно-бурого кольору, утворюють патьоки, надаючи агрегатам глянцюватого вигляду. Зустрічаються в середній частині профілю підзолистих і солонцюватих грунтів, солонців, солодей та інших ілювійованих грунтів.

Серед біологічних новоутворень у грунтах зустрічаються:

1) копроліти – екскременти червів і личинок комах, частинки грунту, що пройшли через їх органи травлення. Мають вигляд добре склеєних водостійких однорідних грудочок грунту, зустрічаються в пустотах, пророблених тваринами, і на поверхні грунту, характерні для багатих на фауну грунтів;

2) кротовини – ходи землерийок, засипані масою грунту, являють собою великі плями округлої або овальної форми, що за кольором і станом різко відрізняються від іншої маси горизонту, типові для чорноземів;

3) кореневини – сліди зігнилих великих коренів дерев, характерні для лісових грунтів;

4) червоточини – хвилясті ходи-канальці дощових червів, зустрічаються в багатьох грунтах;

5) дендрити – відбитки дрібних коренів на поверхні структурних відмін, часто забарвлені в темний колір за рахунок гумусу, утвореного при розкладі коренів, зустрічаються в різних грунтах.

На відміну від новоутворень, включення – це сторонні тіла в профілі грунту, присутність яких не пов'язана з процесом грунтоутворення.

До включень належать:

1) літогенні (кам'янисті) включення – уламки гірських порід;

2) біогенні – залишки тварин і рослин у вигляді раковин, кісток, коренів, уривків листя, хвої;

3) антропогенні – уламки цегли, черепки посуду і т. ін, зумовлені діяльністю людини.

У промерзаючих грунтах можливе виділення кріогенних (крупні кристали льоду) включень.