Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Харитонов .О. Цив льний процес Укра ни.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
7.39 Mб
Скачать
  1. Процесуальнеправонаступництво

Процесуальне правонаступництво — це заміна однієї із сторін процесу іншою особою — правонаступником.

Відповідно до ст. 37 ЦПК. у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Обставинами, за яких відбувається процесуальне правонаступництво, є: 1) смерть фізичної особи; 2) припинення юридичної особи; 3) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні; 4) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях цивільного процесу.

У цивільному праві розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсальне правонаступництво (тобто перехід всіх правомочностей до іншої особи) має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами — у порядку спадкування. Сингулярне правонаступництво передбачає, що сторона своє право уступає у конкретному матеріальному правовідношенні. У процесуальних правовідносинах має місце, як правило, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки.

Не слід плутати процесуальне правонаступництво та заміну неналежного відповідача, оскільки процесуальні дії, виконані останнім, не мають наслідків для належного відповідача.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.

Глава 5. Треті особи у цивільному процесі

  1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Не тільки сторони в цивільному процесі, але й треті особи заінтересовані у результатах розгляду судом цивільної справи. Можна пояснити це тим, що

на третіх осіб, а саме на їх правове становище, може вплинути результат судового розгляду спірної цивільної справи між сторонами.

Під третіми особами розуміються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у вже триваючий цивільний процес між сторонами для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

Необхідно розрізняти заінтересованість третіх осіб, яка може бути як матеріально-правовою, так і процесуально-правовою. Що стосується заінтересованості матеріально-правового характеру, вона дістає вияв у тому, що рішення у цивільній справі, яке буде ухвалене судом щодо конкретної спірної ситуації, може порушити матеріальні права третьої особи чи стати мотивом для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — подати до третьої особи цивільний позов за правом регресу.

Процесуальна заінтересованість третьої особи дістає вияв у тому, щоб не дозволити ухвалення судом несприятливого для себе рішення у цивільній справі. Так, треті особи намагатимуться, щоб суд при розгляді цивільного позову ухвалив таке судове рішення, котре буде співпадати з їх інтересами, обумовленими існуючими між ними та процесуальною стороною правовідносинами.

Треті особи можуть бути 2 видів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета позову, мають високий рівень заінтересованості та й особистий інтерес, вони є учасниками спірного матеріального права.

Зважаючи на це, третіми особами, які заявляють самостійні вимога щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільно-правових відносин, які є повноцінними учасниками цивільного процесу та входять у вже розпочату цивільну справу шляхом подання цивільного позову до сторін або однієї з них для захисту суб'єктивних прав, свобод та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

Законодавцем у ст. 34 ЦПК передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають диспозитивне право у вигляді вступу у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши цивільний позов до сторін. Тобто форма такого вступу — пред'явлення позову, період реалізації відповідного права — "у будь-який час до закінчення судового розгляду". Але треба враховувати положення ст. 193 ЦПК. в якій йдеться про те, що позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових

дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. Тобто подати відповідну заяву є можливість тільки до судових дебатів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть претендувати як на весь предмет цивільного спору, так і в якійсь його частині. Так, у випадку задоволення цивільних вимог позивача це буде означати відмову суду третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у задоволенні її вимог повною мірою або частково.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть виявити бажання не вступати в цивільний процес між сторонами, а ініціювати свою цивільну справу, пред'явивши цивільну позовну заяву до тієї сторони, на чию користь ухвалене позитивне рішення суду, в результаті чого ця сторона порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси.

З вищевказаного треба виділити особливості, притаманні третім особам, які заявляють вимоги щодо предмета спору: по-перше, зазначені особи втручаються у вже порушений цивільний процес; по-друге, треті особи з самостійними вимогами пред'являють свої цивільні вимоги в спорі, який вже розпочався.

Треба наголосити, що законодавцем вказано на обов'язок суду про проведення розгляду цивільної справи з її початку, коли до цивільного процесу вступають треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Задоволення цивільного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Значущим є арсенал процесуальних прав та обов'язків, якими наділені треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Істотним є той факт, що ці особи мають всі права та обов'язки позивача без жодних винятків та застережень. Паритетність їх процесуальних прав у цивільному процесі пояснюється зробленим законодавцем припущенням, що треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору є суб'єктами спірного права.

Але треба відрізняти поняття цивільного позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Так, в інтересах позивача розпочинається провадження у цивільній справі, а зазначені треті особи завжди втручаються у вже порушений цивільний процес.

У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд цивільної справи починається спочатку. Це можна розуміти таким чином, що суд при розгляді цивільної справи не має права відмовити третій особі з самостійними вимогами щодо предмета спору у її бажанні повернути розгляд цивільної справи до її відправного моменту, оскільки

закон не дає в цьому випадку суду право вибору, а натякає тільки на одну ймовірну процесуальну дію у вигляді задоволення так би мовити "у безвідмовному клопотанні".

Окрім третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є також інший вид осіб — треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Рівень заінтересованості у різних осіб різний.