Хірургічні аспекти наркоманії

Під час первинного обстеження хірургічних пацієнтів слід звертати увагу на наркологічний анамнез. Оскіль­ки більшість таких пацієнтів зумисно приховують факт зловживання нар­котиками або спотворюють наркологічний анамнез, їхнє обстеження має ґрунтуватися на активному виявленні об'єктивних стигм наркоманії (слі­дів ін'єкцій, існування бактерійних колекторів, ознак хронічної персистувальної септицемії, каріозних зубів), специфічного психосоматичного ста­тусу (утрата гігієнічних навичок, деморалізація та десоціалізація особис­тості, апатія, депресія, лабільність психіки, зниження інтелекту, звуження кола інтересів), а також побутових атрибутів наркоманії (використані шприци, наркотичні речовини тощо).

Часто основним мотивом звертання наркоманів за медичною допомо­гою є маніфестація абстинентного синдрому через відсутність наркотич­них речовин або недоступність шляхів їхнього введення (запальні процеси у місцях звичного ін'єктування наркотика). У такому випадку пацієнти де­монструють так званий синдром барона фон Мюнхаузена – висловлюють скарги та анамнез, що можуть імітувати різні, у тому числі хірургічні хво­роби, метою яких є отримати знеболювання наркотичним препаратом.

Особливості клінічної картини та симптоматики у хворих-наркоманів на хірургічний сепсис: невідповідність зовнішнього об’єктивного статусу первинного гнійного осередку інфекції істинному об’єму та характеру ураження; відсутність класичних ознак запалення – гіпертермії, гіперемії, різко вираженої болючості, високий рівень висівання позитивної гемокультури.

До 1986 р., доки не було ви­найдено надійних методів серологічної діагностики ВІЛ-інфекції, застосо­вували ймовірні клініко-лабораторні критерії, які залишаються актуаль­ними досі.

Імовірні клініко-лабораторні критерії СНІД (за ВООЗ)

Клінічні

полілімфаденопатія * інтермітивна гарячка > 38 °С понад 3 міс утрата маси тіла понад 10% млявість тривала діарея нічний озноб

Лабораторні

лейкопенія тромбоцитопенія анемія гіперглобулінемія підвищений бластогенез алергія до шкірних проб зниження числа Т4-лімфоцитів < 400/мм3 зменшення співвідношення Т4/Т8 < 1,0 позитивний тест на антитіла до ВІЛ

Примітка: * Полілімфаденопатію розглядають як генералізоване збільшення (> 1 см) лімфатичних вузлів, яке триває понад 3 міс, визначають щонайменше у двох екстраінгвінальних локусах та не пов'язують з іншою патологією

Виявлення у пацієнта двох клінічних та двох лабораторних критеріїв є підґрунтям для попередньої клінічної діагностики ВІЛ-інфекції.

Проте для встановлення кінцевого діагнозу "ВІЛ-інфекція" сьогодні за усвідомленою згодою пацієнта проводять такі стандартні серологічні тес­тування:

• імуноферментний аналіз на наявність антитіл до ВІЛ. Реакція може бути хибнопозитивною у вагітних, пацієнтів, які перенесли гемотрансфузії, трансплантацію тканин або органів, хворих на колагенози, автоімунні захворювання, злоякісні новоутворення. Тому висновок про ВІЛ-інфікованість роблять на підставі триразового позитивного результату ІФА. Далі зразки крові направляють до централізованої лабораторії;

• реакція імуноблотингу — найточніший сьогодні метод серологічної діагностики ВІЛ-інфекції.

Однак перелічені реакції не дають змоги діагностувати ВІЛ-носійство у період "сліпого вікна", який може сягати до 6 міс. від моменту інфікування. Для ствердження факту ВІЛ-носійства можна застосувати:

• полімеразну ланцюгову реакцію до РНК- або ДНК-вірусного похо­дження, та

• виділення вірусу з крові пацієнта.

З огляду на перелічені аргументи, найдоцільнішою є презумптивна док­трина гіпердіагностики ВІЛ-інфекції, яку з успіхом упроваджено у провідні медичні заклади світу: "незалежно від результатів серологічного досліджен­ня кожного пацієнта на всіх етапах діагностично-лікувального алгоритму слід трактувати як інфікованого".

Бар'єрні засоби захисту хірургів

Домінуюче значення у профілактиці згаданого контакту мають бар'єрні засоби захисту, до яких належать хірургічні рукавички, захисні окуляри, непромокальний халат, нарукавники та бахіли.

Як спосіб підвищення стійкості м'яких гумових рукавичок до проко­лу чи порізу гострим інструментом було запропоновано використовувати плетені або так звані кольчужні рукавички.

Відкриті ділянки слизової оболонки очей, носа чи рота захищають, ви­користовуючи маску, окуляри або маску з прозорим щитком.

На відміну від традиційних халатів і бахіл – бавовняних – використовують герметизовані, зазвичай одноразові комплекти білизни, що запобігають контакту інших ділянок шкіри хірурга з біологічними середо­вищами пацієнта. Слід зазначити, що медичний персонал, який має будь-які ушкодження відкритих ділянок шкіри, не повинен брати участі в опе­раціях чи перев'язках.

"Дистантна хірургія"

Заходи «Дистантної хірургії» перед­бачають, що:

• маніпуляції з тканинами проводять лише за допомогою інструментів;

• у разі проведення голки через тканини використовують лише пінцет, а не палець;

• не дотикаються до гострих поверхонь інструментів;

• хірургічні вузли зав'язують інструментами;

• операційна медична сестра закладає голку в голкотримач, використо­вуючи пінцет чи затискач.

Значна частина СПР виникає під час передавання хірургічних інстру­ментів від одного члена операційної бригади до іншого (найчастіше хі­рург — медична сестра та навпаки). Для виключення таких випадків бу­ло запроваджено стандарт "Non-touch" technique, який означає, що хірург, медична сестра та асистенти ніколи одночасно не дотикаються до одного і того самого гострого предмета. Для цього використовують проміжний опе­раційний столик, який розводить у просторі та часі контакт хірурга та ме­дичної сестри з гострим хірургічним інструментом. Хірургічне втручання слід виконувати сповільнено, а всі рухи контролювати візуально.