2.5.Система удобрення культур

останні два роки (2013 – 2014рр.)

Культури	Азотні		Фосфорні			Калійні				Всього внесено NPK
	2012	2013	2012	2013	2012			2013	2012			2013
	N кг/га	N кг/га	P кг/га	P кг/га	K кг/га			K кг/га	NPK кг/га			NPK кг/га
Озима пшениця	100,5	100,5	36,5	36,5 -	36,5			36,5	173,5			173,5
Озиме жито	100,5	50,5	36,5	16,5	36,5			16.5	173,5			83,5
Овес	50,5	16,5	16,5	16,5	16,5			16,5	83,5			49,5
Ячмінь	100,5	50,5	36,5	-	36,5			16,5	173,5			83,5
Б/т	-	-	-	-	-			-	-			-
Яра пшениця	50,5	34	16,5	-	16,5			-	83,5			34
Озиме тритикале	100,5	45	36,5	-	36,5			45	173,5			90
Яре тритикале	100,5	45	41,5	-			16,5	45	137			90
Всього по господарству,ц/га											5384,3		3844,1

Таблиця 13. Система удобрення культур в польовій сівозміні, фактично здійснена в 2015р.

С-г. культура в порядку їх чергування в сівозміні	Урожайність, основної продукції, т/га	Добрива, назва і доза, т/га				Всього на 1 га			Всього внесено NPK з органічними і мінеральними добривами, кг/га		Винесено з урожаєм, кг/га		Баланс, +/- кг/га
		Основне	Рядкове	Підживлення	Органічні, т.		Мінеральні, NPK, кг.
1. Багаторічні трави	0,2	-	-	-	-		-	-		-		-
Озима пшениця	4,5	-	Нітроамофоска 0,07	Аміачна селітра 0,1	-		170	170		140		+30
Горох	1,7	-	-	-	-		-	-		100		-100
Озима пшениця	4,5	-	Нітроамофоска 0,07	Аміачна селітра 0,1	-		-	170		140		+30
Ячмінь	2,5	-	Нітроамофоска 0,07	Аміачна селітра 0,1	-		170	170		100		+70
Овес +вика	2,5	-	Нітроамофоска 0,07	-	-		70	70		80		-10
Озима пшениця	4,5	-	Нітроамофоска 0,07	Аміачна селітра 0,1	-		-	170		140		+30
Овес, яре тритикале	3,0	-	КАС 100 л/га	-	-		100	100		90		+10
Яра пшениця	2,3	-	Нітроамофоска 0,10	Сечовина 0,1	-		100	100		90		+10
Ячмінь+б/т	2,5	-	Нітроамофоска 0,07	Аміачна селітра 0,1	-		170	170		100		+70

2.6 Кормовиробництво

Кормовиробництво — це виробництво і заготівля кормів на основі джерел їх. Основою кормовиробництва є кормова площа, з якої мають грубі, соковиті, зелені і штучно зневоднені корми. Лучна і польова кормова площа забезпечує одержання до 70 — 80% усіх кормів — сіна, силосу, сінажу, зелених і штучно зневоднених кормів.

Важливою складовою кормовиробництва (але не кормової площі у вузькому розумінні) є площі посівів зернофуражних культур — основного джерела концентрованих (концентратних) кормів. На сільськогосподарських підприємствах зернофураж виробляють переважно у цеху рослинництва, а зелені, грубі, соковиті і штучно зневоднені корми — в цеху кормовиробництва.

Важливою умовою подальшого прогресу галузі кормовиробництва є збільшення частки кормів, джерелами яких є луки і пасовища, тобто завдяки лучному кормовиробництву.

2.9 Зберігання і переробка продукції рослинництва

В господарство має всі можливості для зберігання своєї продукції зокрема - зернових, зернобобових, технічних та кормових.

На зберігання закладається лише те зерно, яке пройшло повну систему очищення, та висушене до потрібної вологості. Очищається та досушується зернова маса на таких агрегатах: КЗС-20, ОВС-25, СМ-4, «Петкус», а також на різних селекційних віялках.

Первинне очищення (очищення вороху) має забезпечити повне видалення великих і дрібних домішок, а разом з ними і значної час­тини мікрофлори, особливо якщо домішки більш вологі, ніж основне зерно, а також забезпечити нормальний процес сушіння (шахтні сушарки не працюють, якщо зерно засмічене).

У сільськогосподарському виробництві застосовують кілька тех­нологій післязбиральної обробки зерна, вибір якої залежить від кі­лькості техніки, рівня оснащеності машин та кваліфікації кадрів, які організовують післязбиральну обробку. Як правило, на практиці застосовують дві технології обробки зерна.

Перша технологія полягає в тому, що машини (особливо старі, що мають низьку продуктивність) використовують кожну окремо, внаслідок чого зерно перекидається багато разів і потрібна велика кількість обслуговуючого персоналу. При цьому зерно під час збері­гання між окремими обробками за відсутності належного контролю втрачає якість, стає нестійким при подальшому зберіганні. Як ре­зультат, близько 50 % витрат на виробництво 1 ц зерна становить вартість робіт, пов'язаних з післязбиральною обробкою зерна.

Друга технологія — поточна, коли за один пропуск виконуються всі операції для доведення зерна до потрібної кондиції. Залежно від зони зерноочисні лінії комплектують або не комплектують сушар­ками (відповідно Полісся і Степ).

Характеристика зерноочисно-сушильних комплексів (КЗС). Комплекси КЗС комплектують шахтними (КЗС-10Ш, КЗС-20Ш, КЗС-25Ш, КЗС-40Ш, КЗР-5) або барабанними (КЗС-10Б, КЗС-10Б2, КЗС-20Б) сушарками. Все обладнання комплексів монтують у буді­влях з каркасом з металевої арматури. При сушінні пшениці проду­ктивність комплексів КЗС-10В і КЗС-10Ш становить 8 т/год, КЗС-20Ш, КЗС-20Б, КЗР-5 — до 16, КЗС-25 — до 20 т/год, а при очищенні — відповідно 10, 20 і 25 т/год.

Базовою моделлю КЗС є комплекс КЗС-10. Комплекс КЗС випус­кається в трьох модифікаціях: на базі однієї барабанної сушарки СЗСБ-8 (КЗС-10Б); на базі однієї шахтної сушарки СЗІП-8 (КЗС-10Ш); на базі двох барабанних сушарок ЗСПБ-4 (КЗС-10Б2).

До складу КЗС такої самої продуктивності, як і ЗАВ, додатково входить машина для попереднього очищення зерна, замість однопоточної норії — двопоточна з двома циклами (тільки для очищення зерна або для очищення зерна і подачі його в сушарку) та завальна двосекційна яма.

Технологічна схема роботи КЗС-10Б така: з приймального бун­кера завальною норією ворох подається в машину для попереднього очищення, а далі зерно, якщо воно сухе, спрямовується на другу се­кцію завальної норії, а потім — на вторинне очищення. Вологе зер­но після попереднього очищення надходить у сушарку, а потім — на вторинне очищення. У складі КЗС-10Б2 є дві сушарки СЗСБ-4, які можуть працювати паралельно або послідовно, в останньому випад­ку продуктивність їх знижується наполовину.

Зерносушильні комплекси, як і агрегати ЗАВ для обробки насін­ного зерна, комплектуються насіннєочисними приставками відпові­дної продуктивності.

Сушіння — основна технологічна операція з приведення зерна й насіння до стійкого стану. Тільки після того, як із сві­жозібраної зернової маси видалено всю надлишкову вологу і зерно доведено до сухого стану, можна розраховувати на подальшу надій­ну збереженість продукції.

Сушіння полягає у видаленні з матеріалу будь-якої ріди­ни, в результаті чого в ньому збільшується відносний вміст сухої частини.

Відомо, що в сухій зерновій масі всі живі компоненти, крім шкід­ників та комах, перебувають в анабіотичному стані.

Зберігання зер­на сухим — основний засіб підтримання високої життєдіяльності насіння в зернових партіях усіх культур, а також якості продоволь­чого зерна протягом тривалого строку зберігання.

Сушіння — складний технологічний тепломасообмінний процес, який повинен забезпечити збереженість усіх властивостей речовин у зерні, що можливо за умови дотримання оптимальних параметрів цього процесу. Так, під час сушіння постійно змінюються термоди­намічні й теплофізичні властивості зерна, зокрема теплоємність і теплопровідність. Тому необхідно суворо додержувати рекомендова­них режимів сушіння насіння кожної культури залежно від його вологості та цільового призначення

Застосовують три способи сушіння (зневоднення) зерна: теплове (в тому числі вакуумне); сорбційне (контактне); механічне (відтис­кання, центрифугування). Найчастіше практикують теплове сушіння, рідше — сорбційне, а механічне — тільки у мийних машинах на борошномельних заводах. Під час теплового сушіння рідина пере­творюється на пару, на що витрачається теплова енергія. При сорбційному сушінні волога із зерна може видалятися як у пароподіб­ному, так і в рідкому стані, причому цей процес не пов'язаний з не­обхідністю використання додаткового джерела енергії.

Серед численних способів теплового сушіння, які різняться способом передачі теплоти зерну, найпоширеніший конвективний. Суть його полягає в тому, що теплота передається конвекцією від теплоносія, який вбирає вологу, і видаляється в атмосферу. За та­ким принципом працюють барабанні, стріч­кові та інші типи сушарок

Процес сушіння ґрунтується на здатності зерна випаровувати по­верхнею вологу за умови, що тиск водяної пари в зерні вищий за тиск її в зовнішньому повітрі.

Під час сушіння зерна відбуваються такі фізичні явища: пере­дача теплоти від агента сушіння до зерна; рух вологи з централь­них шарів зерна до поверхневих; випаровування вологи з поверхні зерна та дифузія її в навколишнє середовище; переміщення вологи при наявності температурного градієнта з потоком теплоти внаслі­док термовологопровідності.

Закономірності сушіння зерна такі:

чим більша початкова вологість зерна, тим вища швидкість сушіння в початковий період і тим він коротший. У сирому зерні є механічно зв'язана волога, яка видаляється в першу чергу. Капілярне зв'язана волога міцно зв'язана з крохмальними зернами і ще міцніше — з білками. Тому процес сушіння зерна лімітується переважно сушін­ням білкового комплексу;

під час сушіння зерно нагрівається швидше, ніж випаровується во­лога. Це й визначило доцільність застосування для сушіння зерна рециркуляційного (з відлежуванням) способу;

сушіння можливе лише тоді, коли тиск пари всередині зернівки ви­щий, ніж в навколишньому середовищі, тобто відбувається її випа­ровування. Коли температура поверхні зерна дорівнює температурі середовища сушильної камери, процес сушіння (випаровування во­ди) припиняється;

одночасно з переміщенням вологи рухаються розчинені в ній міне­ральні речовини, тому зольність периферійної частини зернівки і за­родка збільшується;

при вмісті в насипу органічної легкої домішки понад 0,1 % можливе загоряння її в сушарці;

якщо зерно перед сушінням зберігалося в анаеробному стані в наси­пу висотою понад 4 м, то в зернівках накопичується етиловий спирт, який при різкому нагріванні може призвести до загибелі за­родків. Тому зерно треба попередньо провітрити для видалення спирту;

швидкість процесу сушіння залежить від вологоємності повітря; на­приклад, 1 мм повітря з температурою 20 °С поглинає 17 г води, ЗО °С — 31 г, 50 °С — 90 г, 70 °С — 200 - 250 г, 90 °С — 400 г і більше.

Сухими вважаються зерно і насіння, в яких немає вільної вологи, а є тільки зв'язана волога, малодоступна для акти­вної життєдіяльності як насіння, так і мікроорганізмів.

Цей режим зберігання ґрунтується на принципі ксероанабіозу, тобто усуненні на сухе зерно основного фактора його псування під час зберігання — мікроорганізмів.

Режим зберігання насіння в сухому стані — основний за­хід підтримання його високої життєздатності у партіях посівного матеріалу всіх культур та якості зерна продоволь­чого призначення протягом усього строку його зберігання.

Зерно пшениці, жита, ячменю, вівса вважається сухим, якщо мі­стить не більше 14 % вологи. Оскільки вміст вологи в зерні при три­валому зберіганні може дещо підвищуватися внаслідок сорбції з по­вітря, найкраща його стійкість забезпечується при вологості 12 -13 %. Отже, оптимальна норма вологості для тривалого зберігання виробничих партій насіння має бути на 1 - 2 % нижчою за критичну вологість.

Сухе насіння можна зберігати у сховищах різних конструкцій і типів, якщо вони відповідають технічним вимогам. Досвід показав, що зернові маси, добре підготовлені до зберігання (очищені від до­мішок, знезаражені й охолоджені), можна зберігати без переміщен­ня у складах протягом 4-5 років, а в силосах елеваторів 2-3 роки.

Псується суха зернова маса і при утворенні краплинно-рідинної вологи та підвищенні вологості в будь-якій ділянці насипу внаслі­док перепадів температур та явища термовологопровідності.

Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фі­зичних та фізіологічних властивостей. Всі партії зерна, особливо насіння, треба зберігати у спеціальних сховищах. Зерносховища класифікують за багатьма ознаками, найважливішими з яких є: пе­ріод зберігання (тимчасового або тривалого); конструкційні особли­вості (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводяться (тільки зберігання чи зберігання й обробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); на­явність і тип установок для активного вентилювання насіння (ка­нальна, підлогова, переносна та ін.).

Зберігання зерна може бути тимчасовим — від кількох діб до одного-трьох місяців або довгостроковим — від кількох місяців до кількох років. Як тимчасове, так і довгострокове зберігання зерно­вих мас треба організувати так, щоб запобігти втратам маси (крім біологічних) та зниженню її якості.

Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в різних містко­стях. Зберігання зерна в мішках називається зберіганням у тарі; у великих сховищах — зберіганням без тари; у сховищах, бункерах і силосах — зберіганням насипом.

Зерносховища для тривалого зберігання зерна за конструкцій­ними особливостями поділяють на склади, елеватори та змішаного типу. До першого типу належать звичайні склади, які використову­ють для підлогового зберігання зерна насипом, а також дообладнані спеціальними перегородками для утворення секцій з метою розді­льного зберігання окремих партій насіння.

У сховищах без поперечних перегородок і секцій зерно розміщу­ють на підлозі. При цьому партії насіння ізолюють одну від одної щитами або залишають незайнятою частину підлоги між ними. При такому розміщенні насіння коефіцієнт використання складських місткостей різко знижується.

Бункерні насіннєсховища, на відміну від секційних, мають повністю механізоване випускання насіння без застосування ручної праці і пересувної механізації. Цього досягають тим, що днище бункера роблять у вигляді перевернутої піраміди або конуса Місткість бункерів становить, як правило, 35-50 т при висоті стін від 4 до 9,5 м.

Силосні насіннєсховища — це залізобетонні або цегляні еле­ватори заввишки З0 — 50 м. Більшість їх має спеціальну башту, в якій розміщують необхідне обладнання для потокової обробки на­сіння. Майже всі такі насіннєсховища повністю механізовані, а де­які автоматизовані

Основним видом тари для насіння і зерна є мішки з цупких і грубих тканин (джутові, полотняні та ін.), паперові мішки з проклад­кою з тканини, крафт-мішки (для протруєного зерна) тощо.

Сучасне зерносховище — складна інженерна споруда, її будують за типовими проектами, які розробляють спеціалізовані проектні організації з урахуванням досягнень науки і кращого досвіду. Біль­шість сучасних типових проектів зерносховищ передбачають на­явність стаціонарних засобів механізації для проведення заванта­жувально-розвантажувальних і транспортних робіт, установки для активного вентилювання природним і штучно охолодженим повіт­рям, аерожолобів, а також робочих споруд для приймання насіння з відділенням для протруювання і затарювання, автоматичних вагів та ін.

В Україні є зерносховища таких типів: елеватори й одноповерхо­ві приміщення з горизонтальними або похилими підлогами. Старі склади (за деяким винятком) мають малу місткість (50, 100, 165, 300 т), у багатьох з них немає механізації. Сучасні склади будують за проектами, які передбачають завантаження зерна конвеєрами, використання принципу самопливу зерна і т. ін. Місткість їх стано­вить 500, 1000, 1300, 1500, 2000, 2300, 3600, 5000 т.

Таблиця. Потреба господарства в зерносховищах

Культура, сорт	Цільове призначення	Маса зерна, т	Допустима висота насипу, м	Ємність сховища, т
				розрахункова	фактична
Пшениця Аналог	На реалізацію	1000	На реалізацію насіння зберігається у мішках на піддонах (2м)	1000	800
Овес Ранньостиглий	На реалізацію	500		1000	800
Овес Скарб України	На реалізацію	500		1000	800
Пшениця Сонечко	На реалізацію	800		1000	800
Ячмінь Гося	На кормові цілі	500	На кормові цілі, 3м.	1000	800

Таблиця 10. Стан реалізації зерна різної якості

№ п/п	Культура, цільове призначення	Фізична маса, т.	Вологість, %		Сміттєва, домішка, шт/кг		Зернова домішка, шт./кг		Натура, г/л			Залікова маса, т.		Категорія насіння		Реалізаційна ціна, грн./т.		Сума до сплати, грн.
			Нормована	Фактична	Нормована	Фактична	Нормована	Фактична	Нормована	Фактична
1	Пшениця насіння	10	14	12,4	5	0	5	0	750-780	760	10		Супер еліта		4200		42000
2	Горох насіння	10	14	12,6	5	0	2	0	750-800	770	10		еліта		6000		60000