10. Кримінологічне прогнозування та планування: поняття, види, принципи, методи. Практика державного і регіонального кримінологічного планування запобігання злочинності в Україні

Організація та управління процесом запобігання злочинності передбачають визначення його основних напрямів та регулювання заходів запобіжної діяльності для досягнення поставлених цілей. Цей процес включає: кримінологічне прогнозування і планування, визначення пріоритетних стратегій протидії злочинності на певний історичний період; конкретизацію методів запобіжного впливу стосовно як усієї злочинності, так і окремих її проявів; додержання вимог щодо заходів запобігання; ресурсне забезпечення; координацію і взаємодію суб'єктів запобігання злочинності в національному й міжнародному масштабах.

Прогноз (від грец. передбачення, провіщення, яке ґрунтується на певних даних). Прогнозування - це робота відповідних суб'єктів щодо отримання наукового знання про майбутнє, що ґрунтується на закономірності певних явищ, у результаті аналізу їх стану в минулому і сьогоденні⁵⁸. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 р. державним прогнозуванням економічного і соціального розвитку є наукове обґрунтоване передбачення напрямку розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного й соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої(стр. 96) влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів⁵⁹.

Виходячи з цього, кримінологічне прогнозування полягає у передбаченні кількісно-якісних показників майбутньої злочинності, комплексу її детермінант, стану суб'єктів запобігання, координації їх запобіжної діяльності, ресурсного забезпечення, а також вірогідності вчинення злочину окремою особою⁶⁰. Як бачимо, предмет кримінологічного прогнозування не відрізняється від предмета кримінології.

Метою кримінологічного прогнозування є встановлення закономірностей злочинності в майбутньому, виявлення на їх основі прорахунків у її запобіганні і вдосконаленні планування. Види та методи кримінологічного прогнозування більш детально викладені - в межах навчального матеріалу - у підручнику «Кримінологія. Загальна та Особлива частини»⁶¹.

До основних засад кримінологічної політики належить планування запобігання злочинності: «Планування у його загальному значенні визначається як система теоретичних настанов і практичних заходів, спрямованих на досягнення будь-якої мети»⁶². Звідси випливає, щокримінологічне планування як складова частина соціально-економічного планування - це основана на прогнозі розробка обов'язкових для виконання всіма державними і громадськими суб'єктами запобігання злочинності різних за природою, галуззю знань, силою впливу, строками дії та результативністю приписів (заходів), спрямованих на скорочення злочинності або окремих її проявів.

Ефективність планування залежить від деяких попередніх вимог, що ставляться до нього. Воно має бути: (стр. 97)

• таким, що випливає з чинних нормативно-правових актів: Закону України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р.⁶³, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 р.⁶⁴та ін.;

• актуальним, відповідати пріоритетним напрямам у протидії злочинності, позбавленим декларативності, вульгаризаторства, «прожектерства»;

• несуперечливим, його основні частини мають бути узгоджені одна з одною;

• принципово виваженим, тобто побудованим на кримінологічних вимогах;

• основаним на кримінологічній інформації (повнота, достовірність, своєчасність, доступність тощо);

• ресурсно забезпеченим;

• таким, що містить у собі різні форми координації всієї системи запобіжної діяльності;

• таким, же передбачає дієвий контроль за виконанням запланованих заходів та неупереджену оцінку отриманих результатів⁶⁵.

На жаль, на практиці фактичне планування не відповідає б агатыш вимогам.

Остаточним документом цього важливого етапу роботи повинен бути план заходів, який у наукових публікаціях і на практиці називають по-різному: «державні програми боротьби зі злочинністю», «комплексні цільові програми боротьби зі злочинністю», «комплексні програми профілактики правопорушень», «заходи запобігання злочинності» та ін.

Такий термінологічний різнобій притаманний і теорії, і практиці, що навряд чи є науково обґрунтованим і практично доцільним. (стр. 98)

Одним із багатьох значень терміна «план» є заздалегідь виписаний порядок, послідовність здійснення будь-якої програми, виконання роботи, проведення заходів. Тоді «планування» означає розробку плану, організацію і контроль за його виконанням. Відповідно «програма» - зміст і план діяльності, робіт, а «програмування» - складання програми⁶⁶. Отже, план розуміється як документ, в якому втілюються програмні директиви; програ- ма-директива реалізується планом заходів. Тому документ називається програмою, до якої додається план заходів⁶⁷.

Нормативно-правової бази розробки, прийняття й реалізації державних програм боротьби зі злочинністю в Україні до 2004 року не було. Практика йшла шляхом експерименту. Тому державні програми у цій сфері, започатковані з 1993 р., мали різну назву, різні преамбули, підрозділи, зміст заходів, пріоритетні напрями, були розраховані на різні строки, затверджували їх також різні суб'єкти тощо. Першу програму «Державна програма боротьби зі злочинністю» прийнято Законом України від 25 червня 1993 р. строком на 3 роки. Друга програма носила іншу назву - «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки», тобто на 5 років, затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 р.; третя - під назвою «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки» - затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. І нарешті, постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2006 р. приймається четверта «Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки». Остання програма прийнята Кабінетом Міністрів України відповідно до стандартів, передбачених Законом України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р., яким визначаються основні засади розроблення, затвердження та виконання таких програм. (стр. 99)

Принципи й вимоги, якими повинні керуватися розробники, потребують від них не поверхових популістських знань, а інформа- ційно-анаштичних даних соціологічного, кримінологічного, психологічного, правового, біологічного, педагогічного, економічного та іншого характеру, вміння інтерпретувати з позицій кримінології результати комплексних досліджень у цих сферах, прогнозувати розвиток подій, оцінювати вже отримані позитивні й негативні наслідки впроваджених заходів, бути ознайомленими з досвідом запобігання злочинності в зарубіжних країнах і вміло, з урахуванням напряму думок, навичок та духовних настанов членів суспільства, соціально- психологічного клімату (ментальності), його використовувати в нашій країні. Планування запобігання злочинності хоча б на загальнодержавному рівні має здійснюватися фахівцями-іфимінологами, оскільки вони, як вчені і практики, зобов'язані відслідковувати новітні технології протидії злочинності. Але це не виключає залучення до цього процесу спеціалістів інших галузей знань.

Отже, принципами програмування й наступного планування запобігання злочинності є: професіоналізм; комплексність; наукова обгрунтованість, що базується на наукових дослідженнях і кримінологічній експертизі законопроектів; спрямованість на найбільш суспільно небезпечні прояви злочинності; прикладний характер методик запобігання, що передбачає максимальну коніфетизацію заходів та їх реальність здійснення; прогресивність - використання передового світового досвіду у протидії злочинності та впровадження наукових і технічних новинок; суб'єктна, строкова, ресурсна визначеність і достатність для досягнення запобіжних цілей; контроль.

В Україні досить значні регіональні відмінності , кількіс- но-якісних показників злочинності, що зумовлено і певними регіональними (обласними) особливостями. Слово «регіональний» походить від слова «регіон», що означає певну територіальну одиницю (район, область), що вирізняється з-поміж інших таких же одиниць специфічними рисами⁶⁸.(стр. 100)

Нормативний припис щодо розробки регіональних програм запобігання злочинності був передбачений Законом України «Про державну програму боротьби зі злочинністю» від 25 червня 1993 р.: «з урахуванням особливостей регіонів розробляти та включати спеціальним розділом до програми соціального і економічного розвитку погоджені плани соціально-правових заходів, спрямованих на концентрацію наявних сил і засобів по запобіганню бідності, безробіттю, ослабленню соціальних і сімейних зв'язків, дискримінації та посилення боротьби з цими та іншими факторами, що породжують злочинність» (п. 1,2 і 3 розділу II «Профілактика правопорушень» Програми). Отже, вперше законодавчо в Україні створювалась державно-регіональна система планування запобігання злочинності. Регіональний рівень кримінологічного програмування (планування) відображає специфіку кримінологічної обстановки в адміністративно- територіальному суб'єкті, а також рівень компетенції законодавчих і виконавчих органів.

Досвід емпіричного дослідження державних і регіональних (комплексних) програм запобігання злочинності дозволяє дійти певних принципових висновків.

1. Розбудова правової держави, побудова цивілізованого суспільства неможливі без радикальної протидії злочинності на державному і регіональному рівнях.

2. Основна ідея будь-якого планування, в тому числі у сфері протидії злочинності, - це вдосконалення практики на основі новітніх наукових досягнень. Без продуманого планування, що ґрунтується на кримінологічній теорії, додержанні кримінологічних принципів щодо організації системи запобігання та розробки заходів, вони перетворюються на декларації і побажання, а значить, виконуватися не будуть. Часто невиконання програми безпідставно пояснюється «недосконалістю» наукових розробок, що дискредитує теорію запобігання злочинності.

3. Регіональні (міські, районні) програми обов'язково повинні враховувати і розвивати державну програму протидії злочинності. Тому за формою і строками, назвою, змістом розділів та заходів регіональні програми слід ретельно узгоджувати з чинною державною програмою. Разом з тим регіональні (стр. 101) програми повинні виходити зі своїх місцевих умов та специфіки криміногенної ситуації в регіоні (місті, районі). Розробка регіональних програм повинна бути скоординованою й узгодженою з положеннями державної програми, прийнятої завчасно, щоб з нею могли ознайомитися регіони (хоча б з проектами).

4. Запобігання злочинності, без перебільшення, є всенародною справою, бо злочинність посягає на державні й суспільні інтереси, права і свободи кожного громадянина Отже, у здійсненні програмних заходів повинні брати участь усі без винятку гілки влади, до них також залучаються громадські організації, соціальні групи, представники засобів масової інформації, партії, рухи, фонди, асоціації тощо.

5. Зміст регіональних (так само й державних) програм запобігання злочинності свідчить про недостатню кримінологічну освіченість розробників таких програм. Тому слід створити на державному та регіональному рівнях постійно діючу групу фахівців, які б розробляли, корегували заходи таких програм.

6. Програма запобігання злочинності відрізняється за своєю специфікою від програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку. Отже, складати їх треба, враховуючи всі особливості.

7. Суспільство, держава повинні зважати на те, що важко здійснити конкретне планування запобігання злочинності без критичної оцінки результатів упровадження запланованих напрямів і заходів. Це положення - аксіома планування. Ефективному подальшому плануванню, безумовно, буде сприяти практика регулярного контролю і звітів відповідальних суб'єктів за виконання запланованого⁶⁹.(стр. 102)