§ 2. Дружба

Як ми розуміємо значення слова «дружба»? Безумовно, воно викликає у нас уявлення про почуття глибоке, чесне, яке базується на довір'ї та відвертості. На відміну від товариськості, дружба передбачає внутрішню близькість і навіть любов.

Сьогодні дружба є основним елементом нашого життя, не дивлячись на існуючу думку про те, що вона з часом втратить смисл і зникне, поступивши ся місцем поза особистісним стосункам. Однак емпіричні дослідження доводять зворотна, а головні характеристики дружби — те, що відрізняє її від інших видів міжособистісних стосунків, — залишилися незміненими протягом віків.

Історія культури дає можливість прослідкувати процес становлення дружби як особливого соціального і морального феномена, який має специфічну цінність для суспільства й особистості, і тому забезпечується системою моральних норм, що регулюють дружні стосунки.

Становлення дружби пов'язане з поступовою втратою абсолютної цінності для життя суспільства кровно родинних, родоплемінних стосунків. У різні епохи і в різних суспільствах форма дружби, уявлення про її істинність були різними. Спочатку стосунки були ритуалізовані й дурак нагадували родинні, що можна прослідкувати на матеріалі античної культури. (Так у грецькій міфології Кастор і Полідевк, близнюки, сини Зевса, шанувалися як покровителі й втілення дружби. Безсмертного Полідевк Зевс узяв на Олімп, але через любов до брата Полідевк виділив і Кастору частину свого безсмертя). У класичний період відбувається подальше відокремлення дружніх і родинних стосунків. Формується ідеал дружби. Слід зазначити, що Аристотель розрізняв три типи дружби: 1) утилітарну, яка базується на взаємовигоді; 2) гедоністичну, що ґрунтується на емоційній прив'язаності до людини, спілкування з якою втішає, приносить задоволення; 3) моральну, коли друга люблять безкорисливо, заради нього самого. Саме останній тип Аристотель вважав справжнім. Дружба стає більш вибірковою, означає контакти однодумців, об'єднаних спільними інтересами. Таке розуміння дружби переходить у римську культуру, в якій вона розглядається як стосунки, властиві прибічникам одних політичних поглядів.

У середні віки васальна вірність і заступництво сеньйора, як головні особливості життєвого устрою феодалів, визначали зміст «лицарської дружби». Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню уявлень про дружбу, як інтелектуальне спілкування, що базується на спільності духовних інтересів. Взаємна симпатія людей у найширшому розумінні виділялася гуманістами серед моральних засад, покликаних підтримувати соціальний мир і гармонію. При цьому підкреслювався добровільний, незалежний характер дружби. В епоху Просвітництва дружба осмислюється як моральна цінність. її вважають однією із загальних умов функціонування моралі. Дружба однієї людини з іншою тісно пов'язана з почуттям обов'язку і перед людиною, і перед суспільством. Така позиція складає уявлення про дружбу як про вершину істинно моральних людських відносин.

Розуміння моральної цінності дружби залежить від рівня внутрішньої культури особистості, на формування якої спрямована виховна система суспільства. На кожному етапі формування особистості, у кожному віці існує властиве йому розуміння дружби. Так, у дитинстві дружба пов'язана з груповою діяльністю — грою. Моральні якості однолітка оцінюються у ставленні до самого себе. Це той час, коли закладається основа дружніх стосунків, розвивається здатність розуміти інших, співпереживати, а також виникають уявлення по чесність і вірність. У підлітковому віці спілкування ускладнюється, при цьому посилюється його індивідуалізація. Активний розвиток самосвідомості змінює стереотипи поведінки, підвищуючи інтерес до «вічних питань». Тому у підлітків і виникає потреба в дружбі, у другові, якому можна довірити переживання, який зрозуміє все, що відбувається у внутрішньому світі молодої людини. Головними моральними цінностями дружби є розуміння іншого і вміння дати можливість для саморозкриття. Вважається, що ідеалом підліткової дружби є романтична дружба. Юнацькій дружбі властива втрата романтизму, посилення егоцентризму. Це пов'язано з прагненням до розкриття свого внутрішнього світу і усвідомленням власної винятковості. Підвищена емоційна забарвленість дружби у цей час є своєрідною основою для формування високого почуття любові. Момент переходу «юнацької» дружби в «дорослу» досить умовний. Тобто відбувається відносне завершення формування самосвідомості, розширення і диференціація сфери спілкування й діяльності, з'являються нові інтимні прихильності. У дружбі дорослих людей спостерігається більш глибокий, осмислений контроль почуттів і переживань. Можна сказати, що молоді люди прагнуть налагоджувати Дружні стосунки з тим, хто поділяє їхні погляди й інтереси, а Для дорослих достатньо співзвучності інтересів. Але, що складніший і багатогранніший світ людини, то складніше (або взагалі неможливо) знайти собі подібного. Тому у зрілому віці у людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), і друг-колега (спільність інтересів справи), і друг, з яким об'єднує улюблене заняття (спільність інтелектуальних інтересів і естетичних переживань тощо). Дружба дорослих людей часто поєднується із сімейними ролями; недарма її вважають необхідною складовою моральних основ шлюбу і сім'ї. Змінюються правила дружніх стосунків, вони стають більш жорсткими, і для їхньої підтримки не так важливі регулярні зустрічі й спільне проведення часу. Дружнє спілкування має високу моральну цінність, а наявність друзів вважається однією з найважливіших передумов психологічного комфорту і задоволення життям.

Слід зазначити, що дружба передбачає стосунки між вільними індивідами. Двоє можуть стати друзями, навіть якщо у них різний економічний і соціальний стан, але лише за умови, якщо обидва є незалежними, вільними людьми, такими, що мають рівні достоїнства. Дружні стосунки потенційно цінні, бо дають упевненість у тому, що є з ким поділитися, є до кого іти за допомогою. Але часто, звертаючись по допомогу до одного з друзів, можна потрапити до нього в залежність, а такі стосунки суперечать незалежному характеру дружби і часто руйнують її. Глибокий етичний зміст дружби полягає в тому, що друзі ставляться один до одного краще, ніж до інших людей, тобто приблизно так, як повинні ставитися один до одного всі люди. Дружба прагне до ідеалу моральної досконалості.

Пояснюючи моральну цінність дружби, великий Вольтер давав їй таке визначення: «Дружба — мовчазна угода між двома доброчесними і тонкими особистостями. Я говорю «тонкими» тому, що монах чи самітник можуть бути доброчесними людьми, так і не дізнавшись, що таке дружба. Я кажу «доброчесними» тому, що злодій має потребу у спільниках, марнотратник життя — у товаришах по чарці, скупі — у компаньйонах, політики збирають навколо себе своїх прибічників, ледарі заводять лише поверхові зв'язки, імператори перебувають у товаристві придворних, і тільки у доброчесних людей бувають друзі». Отже, моральний феномен дружби полягає в її самоцінності, вона сама по собі благо. Дружба базується на особистій симпатії, що відрізняє її від близькості, яка властива родинним стосункам, на безкорисливості, на відміну від ділових стосунків, де людина використовує іншого як засіб досягнення певної мети; на глибині інтимних стосунків, на відміну від товариськості, де стосунки формуються колективом. Вона передбачає не лише взаємодопомогу і взаєморозуміння, а й внутрішню духовну близькість, довіру, любов.