§ 3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних цінностей

Банальною і тому такою страшною причиною загибелі людей лишається голод. Голод, який був жупелом для європейської цивілізації аж до XIX ст. За свідченням французького історика Ф. Броделя, у середні віки недоїдала більшість населення Європи. Раціон їжі й за кращих часів був дуже мізерним. Він погіршувався у міру розвитку капіталізму, скорочення районів дикої природи — джерела дичини (до розвитку скотарства на науковій основі), був незбалансованим, включав несвіжі продукти. Основною стравою довгий час була юшка з сурогатних продуктів (трави, капустяних качанів, висівок тощо). Більше за всіх від голоду потерпали селяни — голод у сільській місцевості подібний катастрофі. Міська буржуазна культура виявляється більш захищеною, має запаси й можливість ввозити хліб із благополучного району.

Цивілізоване існування пов'язане з інтенсивною агрокультурою, тобто з певними гарантіями, надійністю та захищеністю — порівняно з полюванням і збиранням попередньої культури. Цивілізацію кінця XX ст. відрізняє дещо інша тенденція: у слабко розвинених аграрних культурах спостерігається катастрофічне зростання міст і зосередження злиднів і голоду в міських нетрях; в індустріальних культурах мегаполіси розосереджуються зі збереженням високого рівня життя населення, хоч, безумовно, проблема злиднів існує і в багатих країнах. Те, що колись породило цивілізоване життя, у наш час створює ще одну глобальну проблему — проблему мегаполісів.

У середньовічній притчі король запитує мудреця: «Що є людина?» — «Свіча на вітрі, мандрівник, сніг, що тане, слуга смерті, — була відповідь, — сім друзів його: голод, спрага, холод, спека, втома, хвороби й смерть». Давно вмерли і мудрець, і король, що жадав мудрості, спливли віки, але слід визнати, що жоден із цих «друзів» не залишає людину без уваги. Зрозуміло, що голод — це проблема соціальна. Перш за все, її можна визначити як результат зіткнення культур. Нафтодобування знищує місця традиційної ловлі риби, полювання, випасу оленів. Мораторій на добування китів позбавляє традиційної їжі північні народи, які не можуть погодитися на втручання в їх життя і не розуміють сенс будь-якої заборони, крім законів предків. Так само незрозуміла мешканцю африканського сільця заборона уряду на добування людиноподібних мавп: м'ясо є м'ясо! Кочова культура, що потребує великої території для випасу худоби, виявляється загнаною в глухий кут осілими потужними цивілізаціями. Те саме відбувається з традиційним землеробством. У Бірмі, наприклад, люди сотні років корчували й випалювали ліси, сіяли рис, зібраного врожаю їм вистачало на цілий рік. Зміна ділянок забезпечувала відновлення родючості ґрунтів. Зростання густоти населення, скорочення вільних земель примушують включати до цього кругообігу все нові й нові ділянки лісу, що, врешті-решт, призведе до виснаження ґрунтів, втрати джерел вологи й зникнення джунглів. Традиційне господарство розраховане на природні закономірності й незначний приріст населення. Другою причиною голоду є збіднення природних ресурсів, у тому числі — як наслідок людської діяльності (нераціональне споживання, зміна середовища, забруднення тощо). Сучасна західна цивілізація з її величезними виробничими силами — стабільна система, здатна врівноважувати врожайні й неврожайні роки, компенсуючи досить значні втрати від посух, паводків та повеней, заморозків та інших природних катаклізмів. І мова у такій ситуації може йти не про життя й смерть, а про коливання цін, витрати, борги фермерів тощо. Традиційні культури виявляються надзвичайно вразливими і потребують гуманітарної допомоги, в той час, як «війна цін» змушує західного виробника час від часу знищувати свій врожай. На цьому фоні відносного благополуччя народи, що живуть примітивним скотарством чи землеробством, частково збиранням і полюванням, за умов багаторічних посух, скорочення придатних для життя територій, ненадійності джерел існування потрапляють у залежність від багатих сусідів. За колишніх часів такі народи просто вимирали, сучасне ж людство усвідомлює свою відповідальність за них.

Однією з причин голоду є також нераціональне споживання ресурсів. Особливо помітно це в багатих, стабільних країнах, де, не зважаючи на матеріальний достаток і різноманітність можливостей, все ж існують люди, яких суспільство відкидає (маргінали). Отже, рівень сучасної цивілізованості можна визначити не тільки науковими й технічними досягненнями, а й тим, наскільки ця культура готова і спроможна зберегти якщо не гідне людини існування, то, в усякому разі, життя кожного уразливого чи неординарного громадянина.

Мабуть, для усвідомлення своєї відмінності від природи і своєї єдності з нею людству необхідно було пройти довгий шлях саморозвитку й самопізнання. До XX ст. розрахунки спеціалістів базувалися на скороченні родючості ґрунтів і необхідності обмеження народжуваності. Тільки в наш час утвердилося розуміння того, що голод обумовлений рівнем розвитку людяності, культури.

Значна частина населення благополучних високорозвинених країн не в змозі уявити собі, що означає голод. Народна мудрість стверджує: ситий голодного не розуміє. Неможливе утвердження гармонійного співіснування народів на нашій планеті, якщо не будуть враховані деякі принципи: цивілізація зобов'язана раціонально споживати ресурси; у багатьох випадках необхідне добровільне й свідоме самообмеження як етичний принцип, як показник високого рівня розвитку моральної культури суспільства; вирішення проблеми голоду в наш час можливе лише за умови перерозподілу ресурсів і коштів, і це перша, хоч і не єдина умова забезпечення прав людини; повнота людського існування можлива лише за умови збереження всієї різноманітності культур; гуманізм у сучасному його варіанті не може обмежуватися «ближніми», здатний реалізуватися лише як загально планетарне мислення.