- •Тема «Предмет і завдання етики» охоплює специфіку й основний зміст етики, розкриває зміст основних термінів та понять цієї науки.
- •§ 1. Етика як філософська наука про мораль
- •§ 2. Взаємозв'язок етики з іншими науками, що вивчають мораль
- •§ 3. Основні завдання етики у сучасних умовах
- •Розділ II. Головні етапи історичного розвитку етичної думки
- •§ 1. Етичні ідеї Стародавнього світу
- •§ 2. Етична думка Середньовіччя та Відродження
- •§ 3. Етичні вчення Нового часу
- •§ 4. Західна етична думка XX століття
- •§ 5. Історія етичної думки в Україні
- •Розділ III. Походження та історичні типи моралі
- •§ 1. Передумови виникнення моралі
- •§ 2. Особливості моралі традиційного суспільства
- •2.1. Звичаї родоплемінного суспільства
- •2.2. Система моралі Давнього Сходу
- •2.3. Мораль і звичаї античності
- •§ 3. Основні тенденції розвитку моралі у сучасній цивілізації
- •Розділ IV. Сутність, специфіка та функції моралі
- •§ 1. Природа і сутність моралі
- •§ 2. Специфіка моралі
- •§ 3. Головні соціальні функції моралі
- •§ 4. Структура моралі
- •Розділ V. Моральна свідомість
- •§ 1. Структура моральної свідомості
- •§ 2. Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості й категорії етики
- •§ 3. Справедливість, обов'язок і відповідальність
- •§ 4. Сенс життя і щастя
- •§ 5. Совість, гідність і честь
- •Розділ VI. Моральний вибір та відповідальність особистості
- •§ 1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності
- •§ 2. Проблема морального вибору і свободи особистості
- •§ 3. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв'язання
- •§ 4. Моральна відповідальність: сутність і специфіка
- •Розділ VII. Мораль та інші форми суспільного життя
- •§ 1. Мораль та економіка
- •§ 2. Мораль і політика
- •§ 3. Мораль і релігія
- •§ 4. Мораль і мистецтво
- •§ 5. Співвідношення права й моралі
- •Розділ VIII. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
- •§ 1. Етичний сенс екологічних проблем
- •§ 2. Турбота про здоров'я й виживання — моральний імператив сучасності
- •§ 3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних цінностей
- •§ 4. Моральні основи взаємодії культур
- •§ 5. Проблеми війни та миру крізь призму моралі
- •Розділ IX. Моральна культура особистості та її формування
- •§ 1. Поняття моральної культури
- •§ 2. Зміст і структура моральної культури особистості
- •§ 3. Моральна культура посадової особи (керівника)
- •§ 4. Формування особистості та її культури
- •Розділ X. Моральна культура спілкування та етикет
- •§ 1. Сутність спілкування, його мета і моральний сенс
- •§ 2. Основні типи, принципи та суперечності спілкування
- •§ 3. Моральна культура спілкування, її зміст і вияви
- •§ 4. Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •Розділ XI. Моральна цінність товариськості, дружби, любові та шлюбно-сімейних стосунків
- •§ 1. Товариськість
- •§ 2. Дружба
- •§ 3. Любов
- •§ 4. Моральні основи шлюбно-сімейних стосунків
- •Розділ XII. Професійна етика та етика юриста
- •§ 1. Умови виникнення й призначення професійної етики
- •§ 2. Види професійної етики та їх гуманістична спрямованість
- •§ 3. Особливості професійної етики юристів
- •Список літератури
§ 3. Мораль і релігія
Релігія та мораль — це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії світової цивілізації.
Від стародавніх міф їв до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх здавен давала можливість людині відчувати космічні витоки її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу.
Ф. М. Достоєвський у романі «Брати Карамазови» каже вустами старця Зосими: «Багато чого на землі від нас приховане, але замість того подаровано нам таємне чуття живого зв'язку нашого зі світом іншим, зі світом гарним і високим, та й коріння наших думок і почуттів є не тут, а в світах інших... Бог узяв насіння з світів інших і зростив сад свій, і зійшло все, Що могло зійти, але зрощене живе лише почуттям причетності своєї до таємничого світу іншого; якщо слабшає або знищується в тобі це почуття, то помирає й те, що зрощене в тобі. Тоді станеш до життя байдужим і навіть зненавидиш його»1.
За посередництвом релігійної свідомості людині відкривається можливість пізнавати буття вищої реальності, яка закрита для всіх живих істот, крім неї.
Центральною персоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог. Його ім'ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них — всесильний і благий володар. Він стримує світ і соціум від тотального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів.
Бог у релігійній свідомості визнається фундаментальним першопринципом порядку, що поєднує рівні космічного (природного), соціального й духовно-морального буття.
Для релігійного світосприймання Бог є творцем природного світу. Стверджуючи природний порядок, хід небесних тіл, зміну пір року тощо, він являє себе як творчий першопо-чаток. Він протиставляє хаосу, руйнуванню, деградації стан рівноваги.
Стосовно соціального порядку, Бог постає як законодавче начало, від якого є похідними всі інші принципи та норми людського буття. Як верховний регулюючий принцип він надає моральним вимогам характеру безперечної необхідності, абсолютних істин. Заперечуючи свавілля, він не дозволяє соціальному життю втратити гармонічні форми. Таким чином він відіграє роль вихователя й учителя людського роду.
Встановлюючи, на думку віруючих, духовно-моральний порядок, Бог являє собою вишу, абсолютну досконалість, втілення того морального ідеалу, до якого має прагнути людина. Як абсолютна особистість Бог є втіленням абсолютного ступеня моральності. Він уособлює для релігійної душі все найсвітліше, найдобріше й розумне, надихає буття людей, утверджує в них прагнення дотримуватися вищих моральних заповітів.
Ідея Бога як вищого морального законодавця несе в собі важливий соціокультурний сенс: закони моральності виступають як об'єктивні форми соціальної гармонії. Люди не мають права змінювати їх, припасовувати до своїх інтересів, тому що це є сфера, над якою вони не мають влади. Зневажання цих законів веде за собою розплату — або в цьому, або в потойбічному світі. В історії суспільної думки неодноразово виникали ідеї, що втрата релігійних абсолюті в спричинює моральний занепад мас.
Моральні закони проникають у людську душу і набувають вигляду механізмів моральної саморегуляції. Відчуття обов’язку перед Богом для віруючого, моральний вибір яке є не справою власної совісті (вона доручається небесному Отцю), а вимогою слідування принципам, нехтування якими є провиною і карається. За їх участю людина пристосовує своє існування до високих етичних вимог, які йдуть від Бога. «Будьте досконалі, як є досконалий Отець наш небесний», — вимагає Священне писання (Мф., 5, 48). Будь-яке порушення його заповітів має вести за собою каяття, бо воно є гріхом.
Отже, для релігійної свідомості неможлива ситуація зневажання заповітів Бога, які мають абсолютний і загальний характер, їх дотримання є сприянням для існування космічного порядку, який встановлений Творцем.
У соціальній практиці існують різноманітні правила поведінки, багато з яких мають альтернативний і навіть суперечливий характер.
Релігійна традиція сприймається як культурне джерело, що породило етичні засади, подібні своєю безперечністю до математичних аксіом. У тій ієрархії цінностей, яка спирається на них, такі вчинки, як убивство, крадіжка, зрада, брехня завжди є злом. Знання цих принципів слопит для релігійної свідомості достатньою підставою прийняття рішень у конфліктній ситуації морального або юридичного характеру.
Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці норми мають такі ознаки:
— виходять з вищого, абсолютного релігійного авторитету, яким є Бог;
— мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;
— диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;
— поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру;
— мають передумовою «страх Божий» у віруючого, якщо він не виконує їх, а також «суд Божий» як кару за їх порушення.
На ранніх етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дуже значною.