4. Завдання до практичних занять, колоквіумів та самостійної роботи

Т е м а 1. Поняття кримінального процесу

(для самостійної роботи)

П л а н

1. Роль кримінального процесу в державному механізмі боротьби зі злочинністю.

2. Кримінально-процесуальна форма та її значення в регулюванні кримінально-процесуальних відносин.

3. Зв’язок кримінального процесу з іншими галузями права, суміжними галузями знань.

Т е м а 2. Джерела кримінально-процесуального права

(колоквіум)

П л а н

1. Конституція України – правова основа кримінально-процесуального законодавства.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України, його

призначення та структура.

3. Інші законодавчі акти України як джерела кримінально-процесуального законодавства.

4. Рішення Конституційного Суду України як джерела

кримінально-процесуального законодавства. Рішення Європейського Суду з прав людини.

5. Чинні міжнародні угоди, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України, як частина національного кримінально-процесуального законодавства України.

6. Роль постанов пленуму Верховного Суду України, рішень вищестоящих судових інстанцій у конкретних справах, відомчих, нормативних актів у регулюванні кримінально-процесуальної діяльності. Судова практика як джерело права.

Т е м а 3. Принципи кримінального процесу

Завдання

1. При відкритті судового засідання в справі К., який звинувачувався в розбійному нападі, захисник підсудного заявив суду, що К., латиш за національністю, погано володіє українською мовою, однак досудове слідство велося без участі перекладача. На цій підставі захисник просив суд повернути справу прокурору для провадження попереднього слідства.

Прокурор заперечував проти клопотання захисника, посилаючись на те, що на досудовому слідстві К. не просив забезпечити його перекладачем. У судове ж засідання перекладача викликано, і за його участю буде розглядатися справа.

Як суд має вирішити цю процесуальну ситуацію?

2. У справі У. і В., які звинувачувалися в розбої, до судового засідання викликалися свідки й потерпілі М. і С. У судове засідання з’явився лише свідок Т. Потерпілі та інші свідки в суд не з’явилися. Відомостей про вручення їм повісток у справі не було. Прокурор вважав можливим розгляд справи за відсутністю свідків. Захисник приєднався до думки прокурора. Суд ухвалив слухати справу.

Підсудні У. і В., які на досудовому слідстві визнавали себе за винних, в судовому засіданні відмовилися від своїх показань і заперечували свою винність. Суд допитав підсудних, оголосив їх показання на досудовому слідстві, допитав Т., оголосив показання потерпілих та інших свідків на досудовому слідстві й виніс вирок.

Чи правильні дії суду?

3. Районний суд у складі судді М. розглядав 7 липня справу А., який звинувачувався за ст. 364 КК України. Не закінчивши розгляд справи, суд зробив перерву до 15-ї години 8 липня. Вранці 8 липня районний суд розглянув справу Щ., який звинувачувався за ч. 2 ст. 296 КК України і виніс вирок. Після короткої перерви в призначений час суд продовжив розгляд справи А. і того же дня виніс вирок.

Чи допущено порушення в справі ? Якщо допущено, то в чому саме виявилось і які мало наслідки?

4. При попередньому розгляді справи С., який звинувачувався в розбійному нападі, суддя визнав за необхідне повернути справу прокурору для проведення додаткового розслідування. Свою постанову суддя мотивував тим, що С. винним себе не визнав, однак на досудовому слідстві не були проведені очні ставки між ним і свідками та потерпілими. На цю постанову суду прокурором було подано апеляцію з мотивів, що обвинувачений ні на досудовому слідстві, ні при ознайомленні його з матеріалами слідства в порядку, передбаченому ст.218 КПК України, не порушив клопотання про проведення очних ставок зі свідками й потерпілими.

Чи обґрунтована апеляція прокурора та чи відповідає вона принципам кримінального процесу?

5. К. був визнаний винним у тому, що, працюючи завідувачем складом заводу, систематично привласнював державні гроші, що одержував за проданий спецодяг, внаслідок чого у нього виникла нестача, за фактом якої було порушено кримінальну справу за ч.3 ст.191 КК України. На досудовому слідстві й в суді К. винним себе не визнав. Він заявив, що розкраданням ніколи не займався, що згадану суму у нього було викрадено в трамваї, коли він віз гроші додому, бо касу заводу вже було закрито, а про скоєну в трамваї крадіжку одразу заявив у міліцію.

В обвинувальному вироку суд обґрунтував своє рішення показаннями свідків С. і Г. про те, що К. зобов’язаний був вносити в касу виручку кожного дня і що необхідності відносити гроші додому у нього не було. Відхиляючи версію підсудного про крадіжку грошей у трамваї, суд зазначив у своєму вироку, що вона нічим не підтверджена, крім заяви підсудного, та що cаме К., а не слідчі органи, зобов’язаний був довести свою невинуватість.