§ 5. Особи, які сприяють кримінальному процесу і здійсненню правосуддя

Свідок

Свідком у справі може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються справи.

Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст..68).

Не можуть бути доказами дані, що їх повідомив свідок, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Не можуть бути допитані як свідки:

1. адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

2. захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3. особи, які згідно з висновком судово-психіатричної, судово-медичної експертизи через свої фізичні чи психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4. свідок, який відповідно до статті 52³ КПК дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

5. особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52³ КПК дає показання під псевдонімом — щодо цих даних.

Відмовитися давати показання як свідки мають право:

1) члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Свідок має право: давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; заявляти відвід перекладачу; знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується; власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, якщо показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті; відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів; знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; подавати скарги прокурору на дії дізна-вача і слідчого; одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.

За наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 52^і—52⁵ КПК.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.

Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати до нього привід через органи внутрішніх справ.

Суд має право також накласти на свідка грошове стягнення у розмірі половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду питання про накладення грошового стягнення (статті 68— 70 КПК).

За дачу завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання про відомі обставини в справі свідок несе кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК України.

Поняті

При провадженні слідчих дій (огляду місця події, обшуку, виїмки, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки та обставин події тощо) обов'язкова присутність не менше двох понятих.

Понятими можуть бути будь-які особи, які не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства. Перед провадженням зазначених слідчих дій понятим необхідно роз'яснити їхні права та обов'язки. Поняті мають право робити зауваження щодо правильності проведення обмірів, замірів, складання схем місця події тощо, що повинні бути занесені в протокол. Крім того, вони мають право на відшкодування витрат і виплату винагороди в зв'язку з участю в провадженні слідчих дій.

Крім того, поняті зобов'язані бути присутніми під час провадження слідчих дій, а також по закінченні участі в них завіряти своїм підписом в протоколах кінцеві результати слідчих дій.

За наявності відповідних підстав поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України (п. 6 ст. 127 КПК).

Перекладач

тт пекладач — це учасник кримінального процесу, який іє мовою, якою провадиться судочинство, і мовою,

^Л володіє підозрюваний, обвинувачений, підсудний, і яш>ний особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом) для перекладу слідчих і судових дій, документів.

Судочинство в Україні провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК.

Слідчі й судові документи вручаються обвинуваченому в перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встановлені КПК для перекладача.

Якщо в розгляді справи бере участь перекладач, головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний в судовому засіданні переклад і попереджає про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка (статті 19 і 285 КПК). Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Спеціаліст

Це особа, яка володіє науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями і навичками, і за викликом органа дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду) надає їм допомогу в проведенні слідчих і судових дій.

Спеціаліст може залучатись при провадженні будь-яких слідчих чи судових дій, якщо виникає в цьому потреба, для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. Спеціаліст повинен бути не заінтересований в результатах справи.

Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.

Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення зі спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії.

Спеціаліст має право: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права та обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.

У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування (ст. 128^і КПК).

Експерт

Експерт — це особа, яка має необхідні спеціальні знання для дачі висновку з питань, що досліджуються, і призначена особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом) постановою (ухвалою) як експерт для провадження судової експертизи.

Експертиза призначається у разі, якщо для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерта може бути викликано будь-яку особу, що має необхідні знання для дачі висновку з питань, що досліджуються. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

106

Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього

бисту відповідальність. За необхідності в справі може л°° призначено кількох експертів, які дають загальний

новок. Якщо експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але непогодження з ним повинно бути мотивовано у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертизу буде визнано неповною або не досить ясною, може бути призначено додаткову експертизу, яку доручать тому самому або іншому експертові.

Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або якщо є сумніви в його правильності, може бути призначено повторну експертизу, яку доручають іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок з поставлених запитань.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудо-вого слідства або дізнання експерт несе відповідальність за ч. 2 ст. 185³ або ст. 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків — відповідно за статтями 384 чи 385 КК України.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи; порушувати клопотання про надання нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, яких допитують, запитання, що стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали не достатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок (статті 75, 77 КПК).

107

Секретар судового засідання

Секретар судового засідання — посадова особа суду, яка повинна бути незаінтересована в результатах справи, мати певний досвід роботи з комп'ютером, стенографування тощо.

Протокол судового засідання в суді першої та апеляційної інстанцій веде секретар судового засідання. У протоколі зазначаються: місце та час початку і закінчення судового засідання; назва і склад суду; справа, що розглядалась; секретар; сторони; особи, які не з'явились в судове засідання, та причини їх неявки; дані про особу підсудного; дані про роз'яснення підсудному та іншим учасникам процесу їхніх прав та обов'язків; ухвали та постанови суду, прийняті без видалення до нарадчої кімнати; всі розпорядження головуючого та дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались; всі клопотання і заяви учасників процесу; докладний зміст записаних від першої особи показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; короткий зміст останнього слова підсудного; проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку його оскарження.

Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання.

Протокол судового засідання повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. Про виготовлення протоколу судового засідання повідомляються учасники судового розгляду.

Повне фіксування судового процесу з допомогою звуко-записуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду.

Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання або під його керівництвом інший працівник суду.

Про те, що з метою повного фіксування судового процесу використовуються технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики зазначається в протоколі судового засідання. До протоколу додається звіт секретаря судового засідання, у якому похвилинно зазначаються відомості про процесуальні дії, виконані в судовому засіданні.

108

Відтворення технічного запису судового процесу здій-ється на вимогу сторін чи за ініціативою суду. ^СН Ауді°^{касета чи} ^^нши^ носій інформації, на якому зафік-

ваяо судовий процес, зберігається при справі.

Учасники судового розгляду мають право ознайомитися з протоколом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи неповноту.

Письмове клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання зазначені особи мають право заявити протягом трьох діб з часу проголошення вироку чи іншого судового рішення.

Про виготовлення протоколу судового засідання повідомляються прокурор, який брав участь у розгляді справи, і ті учасники судового розгляду, які заявили клопотання про ознайомлення з ним.

З моменту одержання цього повідомлення вони мають право протягом трьох діб ознайомитися з протоколом і подати щодо нього зауваження. За наявності поважних причин цей строк може бути продовжений постановою головуючого.

У разі умисного затягування ознайомлення з протоколом судового засідання чи виставлення не передбачених законом умов для його ознайомлення, особа, яка пред'являє протокол для ознайомлення, складає про це протокол і передає його головуючому.

Головуючий у таких випадках затверджує графік ознайомлення, що є обов'язковим для особи, яка знайомиться з протоколом судового засідання. За наявності поважних причин визначені у графіку строки ознайомлення з протоколом можуть бути продовжені постановою головуючого. Після закінчення визначеного в графіку строку головуючий своїм розпорядженням припиняє ознайомлення з протоколом.

Головуючий розглядає зауваження на протокол судового засідання і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність.

При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання. Про час розгляду зауважень повідомляються всі учасники судового розгляду, але їх неявка не перешкоджає розгляду зауважень.

Зауваження на протокол розглядаються:

109

j,^< лидалася суддею одноособово — головуючим;

якщо справа розглядалася колегіально — цим судом чи більшістю його складу.

У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які подали зауваження, думка інших учасників судового розгляду, за необхідності відтворюється технічний запис процесу, якщо він здійснювався, опитуються особи, щодо змісту показань яких подано зауваження. Суддя — постановою, а суд — ухвалою за наявності до того підстав задовольняють чи відхиляють зауваження.

Зауваження на протокол, постанова чи ухвала про їх розгляд приєднуються до справи.

Якщо з якихось причин зауваження розглянути неможливо, вони приєднуються до справи і оцінюються судом вищого рівня у сукупності з усіма матеріалами справи (статті 87—88 КПК).

ТЕМА 5

Доказування та докази вкримінальному процесі

§ і. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування

§ 2. Класифікація доказів та їх джерел

§ 3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел

§ 4. Особливості процесу доказування на

окремих стадіях кримінального судочинства

§ 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обгрунтованого і справедливого рішення.

У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття предмета доказування. Наприклад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної — доказування¹. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що неврегульована нормами права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі². При цьому, зазначає В. М. Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком вірною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у монографічній, так і в навчальній літературі.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лише після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі¹

М. Фаткуллін відносить до елементів доказування також побудову та динамічний розвиток слідчих версій². На наш погляд, побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія — це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією³, яка не врегульована нормами права.

С. В. Курильов вважає, що оцінка доказів як розумова діяльність — це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є його складовою частиною. Під доказуванням він розуміє лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів⁴. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

Отже, можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтування.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.

¹ Шейфер С. А. Следственные действия — система и процессуальная форма. — М., 1981. — С. 51.

² Фаткуллин Ф. Н. Обвинение и защита по уголовным делам: Учеб. пособие. — Казань, 1976. — С. 93—95.

³ Коновалов В. Н. Проблемы логики и психологии в следственной практике. — К., 1970. — С. 73.

⁴ Курылев С. В. Основы теории доказательств в советском правосудии. — Минск, 1969. — С. 35.

113

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Розглянемо докладніше елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази — означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів — це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім

114

реконанням, що грунтується на всебічному, повному й "б'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукуп-°ості, керуючись законом¹. Оцінивши всі наявні в справі асоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд походять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність — це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок — це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині.

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі.

Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК).

Коваленко Є. Г., Гончар М. М. Принцип всебічного, повного та > . ктивного дослідження обставин кримінальної справи: Поняття та зміст // Науковий вісник. — 1996. — №. 1. — С 244—251.

115

Щодо поняття предмета доказування існують різні погляди.

Наприклад, Г. М. Миньковський, В. Г. Танасевич та О. О. Ейсман зазначають: «Предмет доказування — це система обставин, які виражають якості і зв'язки досліджуваного об'єкту чи події, істотні для правильного вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства»¹. А. С. Кобліков вважає це визначення не зовсім вдалим, оскільки воно не розкриває сутності поняття. Предмет доказування, на його думку, — це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в інтересах їх правильного вирішення². В. О. Бакін зазначає, що «законодавча схема предмета доказування — це інформаційна система, що складається з набору значень нормативного порядку, яка керує діяльністю посадових осіб, що ведуть процес по конкретній справі та учасників процесу з виявлення і встановлення у злочинних подіях обставин, потрібних для вирішення завдань кримінального судочинства»³. Останнє визначення є складним і, так би мовити, не кримінально-процесуальним, воно сформульоване швидше з позицій теорії інформації. Крім того, навряд чи правильно говорити у визначенні предмета доказування про «злочинні події», оскільки не тільки вони є предметом дослідження в кримінальному процесі.

З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правиль'не встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

¹ Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 139.

² Кобликов А. С. Законодательство об уголовном судопроизводстве и понятие теории доказательств. — М., 1981. — С. 48.

³ Бакия В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе. — Саратов, 1981. — С. 19.

116

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, в обсязі, необхідному для достовірних висновків

У справі.

Аналізуючи низку праць з цього питання, слід зазначити що у різних процесуалістів різні погляди на предмет і ме'ясі доказування. Наприклад, Р. Д, Рахунов стверджує: «Меясі доказування — це менш вдале викладення обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі»¹. Таке розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі та було піддано обгрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування — поняття хоч і взаємозв'язані, але не рівнозначні; кожне з них має властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі, зазначає Л. М. Карнєєва².

В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необгрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необгрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства,

Рахував Р. Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. — М., 1961. — С. 134.

Карнєєва Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. пособие. — Волгоград, 1988. — С. 79.

117

так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві.