Зворотний зв’язок та завади під час комунікації

Перш ніж обговорювати комунікаційні завади (бар’єри) під час обміну інформацією, необхідно засвоїти дві важливі концепції ― зворотний зв’язок і завади.

Зворотний зв’язок

У своїх роботах Н.Вінер довів, що для ефективного функціонування будь-якої системи вона повинна мати зворотний зв’язок.

У разі зворотного зв’язку відправник та одержувач міняються комунікаційними ролями. Одержувач стає відправником, проходить через всі етапи обміну інформацією для передачі свого відгуку початковому відправнику, який тепер відіграє роль одержувача.

Зворотний зв’язок може сприяти значному підвищенню ефективності обміну управлінською інформацією. Двосторонній обмін інформацією (у разі наявності зворотного зв’язку) у порівнянні з однобічним обміном (у разі відсутності зворотного зв’язку), хоча й протікає повільніше, проте, ефективніше знімає напруги та підвищує впевненість у правильності інтерпретації повідомлень.

Завади (шуми)

Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяючи обом сторонам знижувати рівень впливу завад. Мовою теорії передачі інформації завадами (шумами) називають те, що спотворює зміст повідомлення під час обміну інформацією. Завади можуть бути як природні, так і штучні, що створюються супротивником з метою перешкод управлінню. Певні шуми присутні завжди, тому на кожному етапі процесу обміну інформацією відбуваються деякі зміни її змісту. Зазвичай, застосовуються різні заходи придушення шуму, але повідомлення передається в умовах шуму. Високий рівень шуму безумовно призведе до помітної втрати змісту й може повністю заблокувати спробу встановлення інформаційного обміну. З позицій командира це має знизити ступінь досягнення мети відповідно до переданої інформації.

На рисунку 4.4 показаний процес комунікації зі зворотним зв’язком і завадами(шумом).

Рис. 4.4.Процес комунікації зі зворотним зв’язком і завадами (шумом)

Комунікація за допомогою зворотного зв’язку перетворюється у шлях із двостороннім рухом, а сам процес набуває динаміки.

Питання 7. Комунікаційна мережа керівника групи

Відповідь.

Комунікаційна мережа ― це з’єднання певним чином індивідів, які беруть участь в інформаційному процесі, за допомогою інформаційних потоків. Комунікаційна мережа включає потоки інформації між двома й більше індивідами.

Формування комунікаційних мереж та процесів, як і вибір каналів і засобів комунікації, здійснюється у військовій організації після створення її організаційної структури відповідно до вибраної сфери діяльності та структури управління.

Комунікаційні рішення, які містять регламент комунікаційних процедур, мають установлюватися для конкретної посадової особи.

Комунікаційна мережа керівника групи військової організації показана на рис. 4.5.

Рис. 4.5. Комунікаційна мережа керівника групи в організації

4.3. Управлінське рішення як зв’язуюча функція процесу управління військовою організацєю

Питання 8. Визначення та класифікація управлінських рішень

Відповідь.

Жодна людина, дорослішаючи, не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішень. Як здатність до комунікацій, так і здатність приймати рішення ― це вміння розвивається з досвідом. Кожен із нас протягом дня приймає сотні, а протягом життя ― тисячі й тисячі рішень.

Рішення ― це вибір альтернатив.

В управлінні військовою організацією прийняття рішень є більш систематизованим процесом, ніж у приватному житті. Ставки найчастіше багато вищі. Що ще важливіше, управлінські рішення у військовій справі пов’язані з великим ризиком для життя мільйонів людей. Деякі управлінські рішення буквально змінюють хід історії. Наприклад, рішення президента США Трумена про застосування атомної бомби потрапляє до цієї категорії.

Для прийняття правильних рішень необхідно вміти робити кількісні розрахунки, аналізувати можливі варіанти й бути рішучим і сміливим у виборі розумного варіанта рішення, наприклад, бойового завдання.

Управлінське рішення ― це вибір із усіх можливих альтернатив (варіантів) такого раціонального варіанта рішення, який є найліпшим у порівнянні з іншими варіантами у значенні досягнення мети військовою організацією.

Управлінські рішення поділяються за низкою ознак.

Залежно від того, в якій керівній інстанції приймаються рішення, вони бувають вищого, середнього й нижчого рівня.

За завданнями, що вирішуються, розрізняють інформаційні, організаційні, оперативні та стратегічні (з точки зору часу виконання, а не воєнного мистецтва) рішення.

Інформаційні рішення мають своєю метою оцінити одержувану інформацію, відповісти на запитання: „що правда?”

Організаційні рішення покликані встановлювати необхідну структуру управління, відповісти на запитання: „як бути?”

Оперативні та стратегічні рішення є рішення на дії відповідно до найближчого часу та майбутнього (у далекій перспективі). Вони мають відповісти на запитання: „як діяти?”

За мірою визначеності ситуації рішення поділяються на рішення в умовах визначеності, ризику та невизначеності.

За мірою структуризації завдань:

добре структуровані (алгоритмічні, запрограмовані);

слабко структуровані (нестандартні, незапрограмовані, евристичні).

Перші рішення приймаються за певними правилами ― алгоритмами та програмами. Другі ― неформальним творчим шляхом, без будь-яких суворих правил.

За функціями управління рішення розділяються на планові, організуючі, мотиваційні та контрольні.

За числом критеріїв: однокритеріальні та багатокритеріальні рішення.

За глибиною впливу: однорівневі та багаторівневі рішення.

За кількістю учасників: індивідуальні (одноособові), колегіальні, колективні.

За способом здійснення: усні та письмові рішення.

За способом прийняття: рішення на основі суджень, інтуїтивні, за допомогою раціональної процедури.

Питання 9. Методика прийняття та реалізації раціональних управлінських рішень

Відповідь.

Раціональне (правильне) рішення ― вибір, підкріплений результатами об’єктивного аналізу. Раціональне рішення на відміну від заснованого на судженні не залежить від досвіду командира, накопиченого в минулому.

Найпростіша „ідеальна” методика прийняття раціонального рішення зводиться до послідовного виконання обов’язкових п’яти етапів (рис. 4.6):

1) констатація виникнення проблеми та її описання;

2) визначення причин виникнення проблеми;

3) розробка варіантів рішення та їх оцінка;

4) прийняття рішення та його здійснення;

5) контроль за здійсненням рішення й одержанням очікуваних результатів.

Рис. 4.6. Етапи процесу прийняття та виконання управлінського рішення

Перший етап може замінятися постановкою завдання вищестоящим командуванням, а другий етап ― усвідомленням завдання та обґрунтуванням доцільності рішення. Ця заміна здійснюється в тому випадку, якщо керівник військової організації не знайшов або не хоче вирішувати виниклу проблемну ситуацію.

Питання 10. Блок- схема виникнення та аналізу управлінської проблеми

Відповідь.

Управлінська проблема ― суттєва відмінність між фактичним та бажаним станом послідовний, паралельний і змішаний. Кожен спосіб визначається порядком проходження п’яти етапів прийняття й реалізації рішень у часі та просторі.

У разі застосування послідовного способу кожен наступний етап здійснюється після закінчення попереднього. У разі застосування паралельного способу одночасно здійснюються деякі етапи, що прискорює процес прийняття та реалізації рішення, створюються умови для групової обробки інформації. На рис 4.7 в паралельному та змішаному способах номери етапів не проставлені, тому що під час прийняття рішень цими способами можуть бути різні комбінації виконання етапів, які мають забезпечуватися достовірною інформацієювнутрішнього та зовнішнього середовища військової організації.

Рис. 4.7. Блок- схема виникнення та аналізу управлінської проблеми

Саме у зв’язку з суттєвим відхиленням фактичних від планових (бажаних) станів, виникають управлінські проблеми. Наприклад, якщо в результаті аналізу інформації про параметри зовнішнього середовища отримана звістка, що противник змінив склад та угруповання своїх військ, то це може вплинути на установки мети підрозділів наших військ. Виникає управлінська проблема, з якої необхідно прийняти рішення на зміну відповідних дій наших військ для того, щоб досягти нової мети. Сукупність факторів та умов, що викликають появу тієї чи іншої проблеми, називається ситуацією. Розгляд проблеми з урахуванням ситуаційних факторів, що впливають на неї, дозволяє описати проблемну ситуацію. Описання проблемної ситуації, як правило, містить дві частини: 1) констатація виникнення самої проблеми (місце та час виникнення, сутність і зміст, межі поширення її впливу на дії військової організації і її частин) і 2) визначення причин виникнення проблеми (ситуаційні фактори, що призвели до появи проблеми). До цих факторів належать параметри зовнішнього середовища та внутрішнього середовища військової організації

Питання 11. Способи прийняття рішень

Відповідь.

У військовому управлінняі знайшли широке застосування три способи планування та прийняття управлінських рішень (рис 4.8):

Рис. 4.8. Способи прийняття управлінських рішень.

.