6. Контроль у сфері нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Зазначений конституційний при­пис деталізовано в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким акти органів та посадових осіб місцевого са­моврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або за­конам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження норма­тивно-правових актів органів місцевого самоврядування визнача­ються в ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України².

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідно­син, у яких буде застосовано цей акт. Суд може визнати норматив­но-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині.

Загально визнаним напрямком діяльності органу влади є нор- мотворча функція, яка передбачає можливість установлення норм права відповідним суб'єктом¹. При цьому нормотворчість має триєдиний прояв: установлення, зміна та скасування правових норм. Будь-яке правове регулювання пов'язане з установленням, зміною, доповненням і скасуванням норм права. Вітчизняна прак­тика ж діяльності органів державної влади та місцевого самов­рядування свідчить про різний підхід у визначенні способу ска­сування правовідносин із боку органу влади. В одних випадках приймається рішення про «втрату чинності», в інших «скасувати», «викласти в іншій редакції», «призупинити дію», «поновити дію». Можливість скасування рішень інших органів є засобом контролю, що дає змогу вибудовувати ієрархічні зв'язки підпорядкування й підконтрольності. Підставою для скасування місцевою радою рі­шень виконавчого комітету може бути не лише їх невідповідність законам, а й недоцільність. Проте скасування обмежуються при­пиненням дії актів, і не тягне за собою можливість установлювати правовідносини, що віднесено до компетенції органу, чиє рішення скасовується.

Забезпечення законності нормативних актів органів і посадо­вих осіб місцевого самоврядування передбачає не лише їх від­повідність Конституції і законам України, а й прийняття актів визначеними суб'єктами в межах установлених для них законом повноважень із дотриманням правотворчої процедури і вимог юридичної техніки. Законодавчі встановлення із цього питання мають лише рамковий характер, віддаючи право регламентуван­ня процесу вироблення рішень органам територіальних громад. Таким чином, процес опрацювання рішень різниться в кожній місцевій раді, оскільки регламенти місцевих рад, їх виконавчих комітетів, регламенти діяльності виконавчих органів по-різному

окреслюють стадії ініціювання, підготовки, погодження і при­йняття рішень. Але практика свідчить про існування порушень і зловживань з боку певних посадових осіб місцевої ради, оскіль­ки прийняті процедури не забезпечують дотримання принципів демократизму в прийнятті рішень. Особливо характерним це є в обласних, районних, міських, райониих у містах радах, де рівень політизації їх діяльності надто високий. Ігнорування прав депута­та щодо можливості ініціювання рішення місцевої ради, участі в підготовці та поданні альтернативних проектів, участь в обгово­ренні на засіданнях постійних комісій ради, позбавлення можли­вості в обговоренні рішення є тими порушеннями, що найчастіше мають місце при прийнятті владних рішень на місцевому рівні. У свою чергу виникає питання можливості оскарження рішення, прийнятого з порушенням установленої процедури та законних прав депутатів місцевої ради. Практика діяльності судів доводить, що суди по-різному вирішують такі справи, а в окремих випадках взагалі відмовляють у провадженні. Законність актів має знаходи­ти свій вияв у: (а) прийнятті правових актів повноважним на те органом або посадовою особою в межах її компетенції; (б) дотри­манні встановленого процесу вироблення, прийняття та набрання чинності актів; (в) у відповідності форми і змісту¹.

Нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів місцевими радами та їх виконавчими органами здійснюється Гене­ральним прокурором України і підпорядкованими йому прокуро­рами. У разі виявленні порушень закону прокурор або його заступ­ник у межах своєї компетенції мають право: а) опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад, а також рішення і дії поса­дових осіб; б) вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його до відповідності із законом. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або поса­довою особою в десятиденний строк після його надходження. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду проку­pop може звернутися із заявою до суду про визнання акта незакон­ним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів із моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. По­дання такої заяви зупиняє дію правового акта.

Контроль у сфері нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування може також здійснюватися сільським, селищ­ним, міським головою, який має право зупинити рішення сільсь­кої, селищної, міської ради в п'ятиденний строк із моменту його прийняття і внести його на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови й підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, рішеним шібирає чинності. Крім цього, у разі незгоди сільського, і. (міиіцноіо. міського голови (голови районної в місті ради) з рі- 11М.-1111IIМ виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішаній споїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної рііди.

Мідпоиідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України¹, шкода, іінідшні фізичній ибо юридичній особі в результаті прийняття ор­ганом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що бун ии шаний незаконним і скасований, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і служ­бових осіб цих органів.