ПЛАН
ВСТУП
1. Характеристика шлюбно-сімейних відносин ускладнених іноземним елементом
3. Укладення шлюбу та визнання його недійсним
4. Майнових відносин подружжя
5. Колізійне регулювання припинення шлюбу
ВИСНОВОК
ВСТУП
Для сімейного права притаманні суттєві розбіжності між правовими системами різних держав. Очевидним є те, що кожна держава у межах своєї юрисдикції встановлю власні правила регулювання однакових відносин. Сфера шлюбно-сімейних відносин у цьому сенсі є унікальною, оскільки ні процесс уніфікації, ні існування міжнародних звичаїв не можуть нівелювати ту специфіку в регулюванні, що зумовлюється національними нормами. На регулювання шлюбно-сімейних відносин дуже сильний вплив справляють історичні традиції, релігійні настанови, місцеві звичаї, соціально-економічні та побутові особливості та ін., що й породжує специфічну регламентацію цих відносин. Відмінним у різних державах є і співвідношення норм різного характеру. Так, однакова за змістом норма у різних спільнот може бути закріплена як норма етична, релігійна чи правова, крім того, різні нормативні чинники набувають різного значення у різних культурах (наприклад, у мусульманських державах переважає вплив релігійних норм, в інших (Японія, Китай) — етично-світоглядних традиційних норм, у європейських — правових норм).
Глобалізація сучасного світу, динамічні інтеграційні та міграційні процеси приводять до суттєвого збільшення обсягу шлюбно-сімейних ускладнених іноземним елементом. Все більш актуальними стають проблеми регулювання особистих немайнових та майнових відносин подружжя, визнання шлюбів укладених за кордоном, припинення шлюбів з іноземним елементом та визнання таких розлучень. Все це свідчить про актуальність питань присвячених теоретичним засадам правового регулювання міжнародних шлюбно-сімейних відносин.
Метою роботи є вивчення специфіки та вимог зарубіжного законодавства щодо врегулювання сімейних відносин за участю іноземного елементу у державах; дослідження основних колізійних прив’язок, що застосовуються до врегулювання сімейних та аналіз українського законодавства з питань шлюбно-сімейного регулювання.
1. Характеристика шлюбно-сімейних відносин ускладнениних іноземним елементом
Шлюб - один з найдавніших інститутів приватного, в тому числі і міжнародного приватного права, в якому в найбільш очевидній формі позначаються юридичні відмінності, присутні в правовій системі різних держав. Мабуть тут доречно згадати вислів Ш. Монтеск'є про те, що дуже рідкісні випадки, коли закони однієї держави можуть підійти іншій1.
В нормативних актах більшості держав відсутнє законодавче визначення шлюбу, і його правові проблеми до кінця не врегульовані ні в законах, ні в доктрині. У сучасному житті шлюб являє собою вільний, рівноправний і, в ідеалі, довічний союз жінки та чоловіка, укладений з дотриманням порядку та умов, встановлених законом, який утворює сім'ю і який породжує між подружжям взаємні особисті, майнові права та обов'язки.
Відразу ж слід застерегти, що таке визначення шлюбу відповідає праву далеко не всіх держав (наприклад, тих держав, законодавство яких допускає одностатеві або полігамні шлюби).
Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, в результаті чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношенн2.
Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона грунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство - концепція, характерна переважно для держав «сім'ї» континентального, і частково «загального» права. ЇЇ зміст полягає в чіткому розподілі функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є поняття шлюбу як союзу чоловіка й жінки у мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату, як освячений Богом. Підставою його укладення є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.
Іноземний елемент в шлюбно-сімейних відносинах може проявлятися у всіх його варіантах. В законодавстві деяких держав виділяються «іноземні» (між іноземцями) і «змішані» (між іноземцями та власними громадянами) шлюби. Міжнародними можуть бути і відносини , коли їх учасниками є тільки українськими громадянами. Це відбувається в ситуації, коли відносини складаються за межами України
Сімейні відносини в максимальній мірі пов'язані з національними традиціями, релігією, побутовими та етнічними звичаями, а тому сімейне право різних країн принципово відрізняється і практично не піддається уніфікації.
Все це викликає серйозні колізії законів шлюбно-сімейного права. Численні колізійні проблеми виникають насамперед тому, що відповідні матеріальні норми різних держав істотно різняться між собою.
Основні колізійно-правові проблеми шлюбу і сім'ї полягають у наступному:
форма і умови укладення шлюбу;
расові та релігійні обмеження;
заборони на шлюби з іноземцями;
необхідність дозволу (дипломатичного, батьків або опікунів) для вступу в шлюб;
особистий закон (верховенство) чоловіка;
укладення шлюбу по довіреності і через представника;
полігамія і моногамія;
одностатеві шлюби;
юридична відповідальність за відмову вступити в обіцяний шлюб;
«кульгаючі» шлюби та інші
Доктрина права за допомогою порівняльного аналізу визначила найбільш поширені колізійні прив'язки для встановлення застосовного права:
закон місця укладення шлюбу;
особистий закон подружжя;
закон компетентності установи;
закон суду;
закон країни спільного проживання подружжя;
закон останнього спільного місця проживання;
закон місця знаходження загальної сімейної власності3;
закон обраний подружжям.
Регулювання шлюбно-сімейних відносин здійснюється на міжнародному , регіональному та національному рівнях.
Говорячи про міжнародно-правовий аспекті укладення шлюбу, необхідно вказати на наступні міжнародні акти, що мають значення у даній галузі. Перш за все до них можна віднести з Гаазьку конвенцію для регулювання конфліктів законів про вступ у шлюб (так вона іменувалася в українській літературі з міжнародного приватного права) від 12 червня 1902,
яка згодом була доповнена іншими актами і в даний час практично не діє; Конвенцію про укладення шлюбу та визнання його недійсним 1978 р .; Нью-йоркську конвенцію про згоду на вступ в шлюб, мінімальному шлюбному віці, реєстрації шлюбу від 10 грудня 1962 та інші.
На регіональному рівні діє укладена в Мінську і ратифікована Верховною Радою України 3 березня 1993 р. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), а також низка двосторонніх міжнародних договорів України з Грецією, Естонією, Китаєм, Латвією, Польщею, Туреччиною, Чехією та ін4.
Однак у більшості випадків, як уже зазначалося як матеріально-правові, так і колізійні норми містяться у внутрішньому законодавстві країн. В Україні, враховуючи те, що домінуючим методом регулювання сімейних відносин з іноземним елементом є колізійний метод, то відповідно важливим джерелом регулювання шлюбно сімейних відносин виступають колізійні норми українського сімейного права, кодифіковані в Законі «Про міжнародне приватне право»( далі - Закон «Про МПрП» )5. Ці норми взаємодіють із матеріально-правовими нормами регулювання шлюбно-сімейних відносин, обтяжених іноземним елементом., а саме Сімейним кодексом (далі - СК )6