Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основний текст.docx
Скачиваний:
19
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
82.92 Кб
Скачать

4. Колізійне регулювання припинення шлюбу

Питання про можливість розірвання шлюбу в різних країнах вирішується по-різному. При цьому чітко простежується три основні підходи. В одних державах (Іспанія, Ірландія, Аргентина, Колумбія) розлучення заборонені. В інших розлучення допускається при наявності певних підстав, при цьому взаємна згода подружжя до таких підстав не включається (Італія). В третіх розлучення допускається при наявності легальних умов і підстав, в тому числі і за взаємною згодою подружжя (Англія, Бельгія, Данія, Німеччина, Норвегія, Російська Федерація).

Розвиток суспільства призвело в XX столітті до розширення свободи розлучень. В Європі інститут розлучення розвивався довше. Однак в Італії з 1970 р став діяти закон, який дозволив розірвання шлюбу за суворим переліком підстав, виключаючи взаємна згода подружжя. Підставами для розлучення тут вважаються: засудження одного з подружжя до серйозного кримінального покарання, роздільне проживання подружжя не менше п'яти років по умовам сепарації, нездатність до шлюбного життя, отримання розлучення за кордоном. У Франції з 1975 р в якості підстави до розлученню визнано взаємна згода подружжя при збереженні такої причини розлучення, як винна поведінка одного з подружжя. В Англії з 1971 р також визнана взаємна згода подружжя на розлучення після дворічного роздільного проживання. Правом Німеччини, Японії та багатьох інших розвинених країнах допускається розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя у випадку «остаточного і непоправного розладу шлюбного життя ». Норми в області регулювання шлюбо-розлучних відносин в Швеції характеризуються значним ступенем ліберальності і не вимагають від суду з'ясування причин, що спонукали сторони припинити шлюб, та здійснення примирних процедур.

Законодавство США не відрізняється одноманітністю. У ряді штатів розірвання шлюбу допускається з єдиної причини – непоправного його розпаду, та інших підстав, передбачених законом (вчинення доведеного правопорушення і т.д.). У багатьох штатах встановлено вимогу осілості в штаті - від декількох годин (що нерідко використовується для обходу закону в цілях більш легкого отримання розлучення) до декількох років.

В державах Азії та Африки, де панує мусульманське право визначальну роль відіграє волевиявлення чоловіки. За шаріатом допускаються наступні основні види розірвання шлюбу: розлучення «Баїн» - остаточне розлучення; розлучення «Раджан» - повернення чоловіком дружини; «Хаал» - підкуп дружиною чоловіка за надання їй розлучення; «Мубарат» - зречення від дружини. У 15 немусульманських країнах Азії та Африки існують тенденції до розширення свободи розлучень по європейським варіантом, але реальною силою тут володіє звичайне право, яке вирішує це питання інакше.

Відмінності в законодавстві країн з питання розірвання шлюбу породжують ряд протиріч, юридичних труднощів і, як наслідок «кульгаючих розлучень». Тому слід розглянути колізійні питання розірвання шлюбу в МПрП, визнання розлучень, скоєних за кордоном.

Більшість держав визнає судовий порядок (США, Франція, ФРН, Англія та ін.). При цьому в Англії, наприклад, суд повинен з'ясувати, чи можливе возз'єднання сторін. Якщо на будь-якій стадії розгляду суду стане ясно, що з'явилася можливість примирення сторін, то він має право призупинити процес на будь-який термін, який визнає за необхідне для такого примирення. Якщо в результаті оцінки доказів суд прийде до висновку про непоправності шлюбу, він виносить рішення про розлучення.

Є ряд країн, в яких за взаємною згодою подружжя допускається позасудовий порядок розлучення (Японія, Російська Федерація). В Данії і

Норвегії шлюб розривається за рішенням короля або адміністративного органу; в Ірландії та канадської провінції Квебек – за рішенням парламенту. Виходячи з відмінностей у законах можна виділити ряд колізійних проблем розірвання шлюбу в МПрП.

Однією із проблем є проблема вибору права при вирішенні справ про припинення шлюбу, так як перш ніж приступити до процедури розірвання шлюбу, необхідно відшукати закон, який буде її регулювати. При вирішені даного питання більшість країн застосовують національний закон подружжя, інші - закон місця проживання подружжя, треті - закон країни суду. Наприклад, в Англії і США використовується закон постійного місця проживання подружжя, у Франції - закон загального домицилия або особистий закон кожного із подружжя. У багатьох країнах дані прив'язки доповнюють один одного: якщо у подружжя немає спільного громадянства (особисті закони не збігаються), то застосовується закон загального місця проживання в даний період часу, або, якщо і його немає, - правопорядок останнього загального місця проживання, якщо ж у подружжя не збігаються ні громадянство, ні місце проживання, то застосовується закон суду.

Прив'язка відносини з розірвання шлюбу до закону громадянства подружжя часто кваліфікується в літературі як принцип колізійного права, властивий «континентальної» системі права. В країнах англо-саксонської системи, навпаки, переважно діють колізійні формули прикріплення закону місця проживання (lex domicilii) і закон суду (lex fori).

В Україні діє колізійна норма, згідно з якою припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу, а саме, спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. У випадку, якщо подружжя, яке не має спільного особистого закону, спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання, то вони можуть обрати право, що буде застосовуватися для врегулювання відносин з припинення шлюбу та його правових наслідків (ст.ст 60, 63 ЗУ «Про МПрП»).

Для МПрП важливою є також проблема невизнання іноземних розлучень, що породжує проблему “шкутильгаючих” правовідносин. Вони виникають зокрема при застосуванні територіальної прив’язки, коли іноземне подружжя прагне визнання свого розлучення за своїм національним правом, а останнє його не визнає або на основі публічного порядку, або на основі власних норм про визнання іноземних розлучень, у яких закріплено певні умови.

Доктрина МПП частіше за все висловлюється за визнання іноземних розлучень.

Проте, деякі законодавства містять навіть спеціальні норми, з дотриманням яких у іноземного розлучення є можливість бути визнаним у певній країні. Іспанія, наприклад, прямо в тексті закону визнає силу у сфері іспанського правопорядку рішень про розлучення і розірвання шлюбу, що винесені іноземними судами (ст. 107 Цивільного кодексу 1889 р.). Для Куби рішення про розлучення, винесене за кордоном, має на Кубі силу, якщо тільки кубинським консульським представництвом у країні, де здійснено розлучення, буде підтверджено його обґрунтованість і законність (ст. 64 Сімейного закону 1975 р.). Відповідно до законодавства Латвії, іноземне розірвання шлюбу визнається, крім випадків, коли його причини не відповідають латвійському закону або суперечать суспільному устрою Латвії або моральності. (ст. 12 Цивільного закону 1973 р.). За загальною нормою ст. 65 Федерального закону 1987 р. Про міжнародне приватне право Швейцарії, іноземні рішення про розлучення визнаються, але незважаючи на це, рішення іноземної держави, громадянство якої не має жоден із подружжя, або має тільки позивач, визнається у Швейцарії тільки за наявності однієї з наступних умов: а) якщо на момент пред’явлення позову хоча б один із подружжя мав у цій державі місце проживання або звичайного місцеперебування, причому не мав місця проживання у Швейцарії; b) якщо відповідач без заперечень підкорився юрисдикції іноземного суду, або с) якщо відповідач прямо висловив свою згоду на визнання рішення у Швейцарії.

Для невизнання розлучень, вчинених за кордоном, використовується така перешкода – публічне застереження. Застосування застереження про публічний порядк повністю залежить від суду, який розглядає справу. Йдеться про розбіжності між іноземним правом, на застосування якого вказує колізійна норма, і правом країни суду. В одних державах нерозривність шлюбу вважається основою суспільного ладу, і тому не допускається розлучення по національному закону подружжя, якщо він заборонений в країні суду. Інші країни принцип нерозривності шлюбу до основ публічного правопорядку не відносять, хоча особистий закон подружжя може його не допускати.

Виникає і проблема обходу закону, коли подружжя намагаються, обійшовши свій особистий строгий закон, отримати розлучення. Наприклад, іспанська подружня пара для того щоб отримати розлучення, який в Іспанії заборонений, переїхала до Франції, придбала французьке громадянство, оформила розлучення за законом цієї країни, потім повернулася до Іспанії. Там вже розлучені знову отримали іспанське громадянство.

Продемонстровані проблеми, викликані розбіжностями матеріального, колізійного та процесуального права різних держав в сфері розірвання шлюбу, обумовлюють пошуки варіантів подолання такого становища з «кульгающими» розлученнями, невизнанням фактів розірвання шлюбу в іноземній державі і їх юридичних наслідків. Традиційним засобом вирішення данного питання виступають міжнародні договори.

Так, деякі латиноамериканські країни з 1928 р, тобто з року прийняття Кодексу Бустаманте, одноманітно вирішують питання допустимості та неприпустимість розлучення, його підстав і компетенції суду. В кодексі застосовується кумуляція колізійних прив'язок. Згідно ст. 1 подружжя може пред'явити позов про розлучення в тому випадку, якщо одночасно допускається розлучення і за законом країни суду, і за національним законом подружжя.

Ряд країн прийняв в 1978 р Гаазьку конвенцію «Про визнання розлучення і судового розлучення подружжя», в силу якої визнається будь-яка форма розлучення, якщо вона є законною в країні, де здійснено розлучення. Але будь-яка держава може не визнати розлучення між подружжям, якщо їх національний закон на момент розлучення не допускав такого.

Поряд із зазначеними джерелами правового регулювання розглянутих відносин норми, що стосуються розлучень між громадянами, які є іноземцями по відношенню один до одного, або між громадянами тої ж держави, але проживаючими на територіях різних держав, містяться також і в договорах про правову допомогу. Практика таких договорів виходить з принципу національного режиму безумовного надання громадянам договірних держав таких же прав, як і власним громадянам. Так, відповідно до договорів з Румунією, Албанією, Угорщиною на територіях договірних держав визнаються рішення про розірвання шлюбу, що вступили у законну силу. Договори з Кубою, Грузією, Латвією, Литвою, Узбекистаном, Польщею визначають у колізійній нормі прив’язки до громадянства подружжя і закону місця розгляду справи.