- •Тема 1. Основні поняття теорії права
- •1. Місце і роль права в системі соціальних норм. Право і мораль
- •2. Поняття, ознаки, сутність і зміст права, його функції та джерела
- •3. Система права і система законодавства
- •4. Правові норми: поняття, ознаки та структура
- •Тема 2. Основи правосвідомості та правової культури, правової поведінки та юридичної відповідальності
- •Тема 3. Основні засади конституційного ладу в Україні
- •3. Інститут громадянства в Україні.
- •Тема 4. Органи державної влади та місцевого самоврядування України
- •2.Верховна Рада України
- •3.Конституційно-правовий статус Президента України
- •Тема 5. Конституційні засади організації та здійснення правосуддя в Україні
- •4. Правовий статус суддів
- •Тема 6. Конституційні засади діяльності правоохоронних та право захисних органів України
- •1. Поняття, система і функції правоохоронних органів України
- •2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України
- •3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції
- •4. Правозахисні органи України
- •Тема 7. Основи цивільного права України
- •1. Поняття, принципи, функції і система цивільного права України
- •2. Загальна характеристика цивільного законодавства. Цивільний кодекс України
- •3. Цивільно-правові відносини.
- •4. Поняття і форми права власності в Україні. Суб'єкти права власності та захист їх прав
- •5. Зобов'язальне право. Цивільно-правові договори
- •6. Спадкове право
- •Тема 8. Основи сімейного права України
- •1. Поняття та принципи сімейного права України. Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Сім'я за сімейним законодавством
- •2. Порядок укладення та припинення шлюбу
- •3. Особисті немайнові і майнові права та обов'язки подружжя
- •4. Права та обов'язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських прав
- •5. Опіка та піклування. Патронат
- •Тема 9. Основи трудового права України
- •1. Поняття і система трудового права України. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України
- •Глава 1. Загальні положення.
- •3. Поняття і види робочого часу і часу відпочинку
- •4. Особливості праці жінок та молоді
- •5. Трудова дисципліна. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність
- •6. Індивідуальні й колективні трудові спори
- •Тема 10. Основи адміністративного права України
- •1. Поняття, предмет, метод і структура адміністративного права України
- •2. Джерела адміністративного права. Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення
- •3. Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою
- •4. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини
- •5. Адміністративно-деліктне право
- •Тема 11. Основи кримінального права України
- •1. Поняття і система кримінального права України. Загальна характеристика Кримінального кодексу України
- •2. Поняття, ознаки, види та склад злочину
- •3. Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань
6. Спадкове право
Спадкове право - це інститут цивільного права, сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець.
Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.
Спадкодавцем не можуть бути юридичні особи.
Спадкоємці - це особи, які вказані у заповіті або у законі й до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.
Спадкоємство виникає у випадку смерті громадянина чи оголошення його померлим у судовому порядку. Спадкоємцями можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, у тому числі держава. Спадкоємцями можуть бути особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачатті за його життя і народженні після його смерті.
Не мають права бути спадкоємцями:
особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;
після смерті дітей батьки, які на момент відкриття спадщини були позбавлені батьківських прав відносно них;
батьки та повнолітні діти, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо це встановлено судом.
Спадщина - це сукупність майнових та деяких особистих немайнових прав та обов'язків, що переходять у порядку спадкування від спадкодавця до спадкоємців.
Спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то й приймає всі права і обов'язки по ній. Право спадкоємця - прийняти таку спадщину або відмовитись від неї. Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шестимісячного терміну із часу відкриття спадщини.
Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Відкриття спадщини - це настання певних обставин (смерть особи або оголошення особи померлою), за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті.
Нормами цивільного законодавства встановлюються два види спадкування - за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (частина майна спадкодавцем заповідана, а інша частина успадковується за законом).
Спадкування за законом має місце у таких випадках:
якщо спадкодавець не залишив заповіту;
заповіт визнано недійсним;
спадкоємці, які вказані у заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовились її прийняти.
Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно ст.ст. 1261-1265 ЦК України встановлено п'ять черг спадкоємців:
Перша черга:
діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті;
подружжя (чоловік або дружина);
батьки.
Друга черга:
рідні брати та сестри спадкодавця;
його баба та дід як з боку батька, так і з баку матері.
Третя черга:
рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта черга:
— особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5
років до часу відкриття спадщини.
П'ята черга:
інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення;
утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщини кожного з .спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними.
Спадкування за заповітом має місце тоді, коли спадкодавець при житті розпоряджається своїм майном так, що воно після його смерті переходить до тих осіб, які визначені в заповіті.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, зроблене у встановленому законом порядку і формі.
До заповіту, який є одностороннім правочином, встановлюються такі самі умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:
заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;
заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;
зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.
Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса. До нотаріального посвідчення прирівнюється посвідчення заповіту капітаном судна, начальником експедиції, командиром військової частини, головним лікарем закладу охорони здоров'я тощо
ЦК України проголошує принципи свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних та родинних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Це неповнолітні та непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Обов'язкова частка в спадщині є певною соціальною гарантією для осіб, які не можуть забезпечувати самостійне існування.
Заповідач може в будь-який час змінити, скасувати або написати новий заповіт.
Чинне цивільне законодавство закріплює новий різновид заповіту -заповіт подружжя. Відповідно до ст.1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається і у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту. Тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. Для більш повного і всебічного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Даний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини у присутності заінтересованих осіб та двох свідків.