РОЗДІЛ 2

Організаційно-правові форми суб’єктів підприємницької діяльності

2.1. Поняття організаційно-правової форми підприємництва

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про підприємництво» (далі — Закон) підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану законом організаційну структуру, в якій діє суб’єкт підприємницької діяльності.

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується Законом і своїм статутом. Вибір конкретної організаційної форми проводиться підприємцем самостійно. При цьому враховується зміст і основні напрями діяльності, сфера її застосування, форма власності, склад осіб, які безпосередньо збираються займатись підприємницькою діяльністю, та ін.

Вибір організаційної форми підприємництва здійснюється через механізм державної реєстрації конкретного виду підприємства, господарського товариства, об’єднання підприємств, фінансових та посередницьких інститутів або іншої організаційної форми. За загальним правилом це пов’язане з утворенням юридичної особи, яка виступає в цивільному (господарському) обігу самостійним суб’єктом майнових відносин.

Разом з тим законодавством України передбачена можливість здійснення підприємницької діяльності і без утворення юридичної особи.

Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб (громадян) без утворення юридичної особи являє собою найпростішу форму підприємництва. Треба враховувати, що хоча така форма підприємництва і має низку переваг — простіша державна реєстрація, слабкіший податковий тиск і т. ін., проте підприємець у цьому випадку діє від свого імені, на свій ризик і відповідає перед кредиторами всім своїм майном, а не тільки тим, яке безпосередньо використовується у підприємницькій діяльності.

Основними законодавчими актами, що встановлюють організаційно-правові форми підприємницької діяльності є: Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (ст. 3, 4, 5, 6), Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ст. 1, 2, 6), Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. (ст. 2, 3), Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 р. (ст. 1), Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (ст. 1, 9, 24, 25, 50, 65, 66, 75), Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. (ст. 2), Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. (ст. 5, 8), Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. (ст. 1), Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. (ст. 6), Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. (ст. 1, 2), Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. (ст. 1), Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. (ст. 1), Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 р. (ст. 5), Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фон­ди)» від 15 березня 2001 р. (ст. 3), Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (ст. 1), а також спеціальний нормативний акт — Класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений наказом Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листо­пада 1994 р. № 288, вимоги якого відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. є обов’язковими до виконання і діють до прийняття інших нормативно-правових актів, що регулюватимуть ці питання.

Відповідно до зазначених вище нормативних актів суб’єкти підприємництва здійснюють свою діяльність у таких організаційно-правових формах:

• індивідуальне підприємство — підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

• сімейне підприємство — підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім’ї, які проживають разом;

• підприємства і об’єднання підприємств відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні», у тому числі господарські товариства;

• дочірні підприємства;

• філія;

• представництво;

• підприємець — фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність;

• спільна підприємницька (господарська) діяльність — діяльність, що базується на співробітництві між суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення;

• спільні підприємства — підприємства, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;

• підприємство, засноване на власності громадянина або юридичної особи іншої держави;

• підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником якого є окремий іноземний громадянин або юридична особа іншої держави;

• підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статут­ному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %;

• кооператив — вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об’єднались на основі членства для спіль­ного здійснення господарської та іншої діяльності;

• орендне підприємство — підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства або комунального майна;

• селянське (фермерське) господарство — форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою;

• сільськогосподарський кооператив — добровільне об’єднан­ня фізичних і юридичних осіб в іншу юридичну особу на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу;

• споживче товариство — самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спіль­ного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

• спілка споживчих товариств — об’єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про підприємництво» держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-техніч­них, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.