4. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності

Основним документом, яким регулюються відносини по використанню і охороні природних вод, є Водний Кодекс, який приймається вищим законодавчим органом країни. В Україні Водний Кодекс був прийнятий в 1995 р. Верховною Радою. Він являє сукупність юридичних норм і організаційно-правових механізмів, що визначають загальний правовий статус природних вод, водних об’єктів, питання власності на води, порядок водокористування і охорони вод, управління водними ресурсами та водогосподарські вимоги, які підлягають виконанню в різних галузях виробництва. Порядок, умови і форми водокористування для населення, промисловості, сільського господарства, енергетики, транспорту, рекреації та інших потреб здійснюється на підставі дозволів державних органів і за плату. Виняток становить загальне водокористування громадян та юридичних осіб, здійснюване без застосування технічних засобів, які можуть негативно впливати на екологічний стан водних об’єктів. До таких засобів належать судна різного типу, в тому числі моторні човни.

Водний Кодекс України визначає порядок розробки нормативних документів, які стосуються оцінки якості вод та встановлення нормативів якості поверхневих вод України. Вони необхідні для охорони довкілля, забезпечення екологічного благополуччя водних об’єктів і визначення відповідного комплексу водоохоронних заходів.

У відповідності з Водним Кодексом та для його розвитку на державному рівні розробляється і видається велика кількість підзаконних актів - президентських указів, урядових постанов, положень, інструкцій та інших відомчих або міжвідомчих нормативних документів. Функції державного управління водами покладено на відповідні державні водогосподарські органи, територіальні і басейнові управління. Вони ж здійснюють оперативне регулювання водокористуванням і охороною вод.

Згідно з “Основними напрямками державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (прийняті Верховною Радою та затверджені Указом Президента країни) до пріоритетних напрямків відноситься поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води, запобігання забрудненню Чорного і Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно- заповідної справи та інші найбільш важливі напрямки природоохоронної діяльності.

Україна як член Міжнародного співтовариства визначає стратегічні напрямки водно-екологічної політики у відповідності з міжнародними рішеннями з цього питання. Так, Міжнародна конференція у Ріо-де-Жанейро (1991 р.) звернулась до світового співтовариства з заявою про необхідність переходу на шлях сталого розвитку, який передбачає збалансований підхід до розв’язання соціально-економічних проблем і збереження довкілля для майбутніх поколінь. Стосовно до водоресурсної складової сталого розвитку, то під нею розуміють такий стан водних об’єктів та систем їх експлуатації, при якому не ставиться під загрозу екологічна і економічна безпека країни. При цьому збереження природних властивостей водних екосистем є обов’язковою умовою при їх господарському використанні. Водні ресурси країни повинні знаходитись в такому стані, при якому гарантовано забезпечення населення і різних галузей економіки якісною питною водою в необхідній кількості.

На реалізацію державної політики України в галузі сталого розвитку водоресурсного потенціалу спрямована зокрема “Національна Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води”, затверджена Верховною Радою в 1997 р. Основною метою Програми є забезпечення сталого функціонування екосистем Дніпра, якісного водоспоживання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.

Програма - це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв’язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України - екологічного оздоровлення водних об’єктів басейну Дніпра. Цій меті можуть бути підпорядковані і інші заходи, в тому числі і Міжнародні Програми і гранти.

Так, згідно Меморандуму, підписаного Урядом України і Канади (1994 р.), була розроблена Програма технічної допомоги “Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)”. Загальною метою програми є сприяння оздоровленню екосистеми ріки Дніпро, особливо її південної частини, шляхом спільних зусиль українських і канадських організацій.

При виконанні програми здійснено більше 40 проектів за сьома пріоритетними напрямками. Зокрема створено ряд нормативних документів, впроваджено геоінформаційну систему екологічного менеджменту, здійснюється екологічний аудит на підприємствах з метою удосконалення технологічних процесів та зменшення забруднення водного середовища.

Правове регулювання екологічних проблем річкових систем, які охоплюють територію кількох країн, розглядаються на національному і міжнародному рівнях. У фізико-географічному відношенні кожна річка являє собою єдиний природний комплекс, що необхідно враховувати при її господарському використанні і охороні вод. Тим часом міждержавні кордони умовно поділяють її на окремі відрізки, кожен з яких складає частину території держави, в межах якої вона повністю⁴ знаходиться під її суверенітетом. До таких річок належать Дунай, Дністер, Західний Буг, Сіверський Донець, а після розпаду Радянського Союзу - і Дніпро.

Питання раціонального використання водних ресурсів Міжнародних річок та їх охорона регламентуються відповідними міждержавними угодами та міжнародними конвенціями.

Наприклад, міжнародно-правовий аспект екологічних проблем Дунаю чітко виписаний у Конвенції по захисту басейну Дунаю, яка була погоджена з усіма придунайськими країнами (1994) і ратифікована Верховною Радою України. Вона складається з чотирьох частин, які містять 31 статтю, а також має п’ять додатків. В ній, зокрема зазначається, що придунайські країни погодились “розвивати, приймати і впроваджувати відповідні юридичні, адміністративні і технічні заходи щодо забезпечення внутрішніх передумов і підстав, необхідних для гарантування ефективного захисту якості води і тривалого її використання, і у зв’язку з цим також для запобігання транскордонного впливу”.

Стратегічні напрямки в галузі захисту та відтворення морського довкілля відображені у Конвенції про захист Чорного моря від забруднень. Конвенція підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 році. Вона передбачає створення юридичних основ для об’єднання зусиль країн Чорноморського басейну по збереженню екосистем Чорного і Азовського морів, раціонального використання їх біологічних ресурсів. У Протоколах, що додаються до Конвенції, визначаються обмеження щодо надходження забруднень з джерел, розташованих на території країн Чорноморського басейну. Конвенція забороняє захоронення хімічних речовин в морі і різко обмежує забруднення морських вод нафтопродуктами та іншими небезпечними для екосистем речовинами.

Україна підписала Конвенцію про запобігання забруднення морського середовища з суден (1999), яка визначає Чорне і Азовське, моря, як “спеціальний регіон”, що підлягає охороні.

Оздоровленню екосистеми Чорного моря сприяють відповідні Міжнародні програми: по екологічному оздоровленню Чорного моря, Дунаю та басейну Дніпра. Остання Програма затверджена програмним Комітетом Організації Об’єднаних Націй (2000 р.) і охоплює водозбірну площу Дніпра на території Російської Федерації, Республіки Білорусь і України.

Серед позитивних факторів, що сприяють оздоровленню морського довкілля, є прибережні об’єкти природно-заповідного фонду. Тільки на морському узбережжі України створено 7 природних заповідників, один національний природний парк, 35 природних заказників, 32 парка- пам’ятника, 102 пам’ятника природи. їх загальна площа становить 2,8 тис. кв. км, або близько 15% площі прибережної смуги морів.

В гирлових зонах Дніпра і Дунаю розташовані Чорноморський і Дунайський біосферні заповідники. Вони відіграють особливо важливу роль у збереженні біологічного різноманіття рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин. Так, до Червоної Книги України занесені чотири види осетрових (білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетр), чорноморський та дунайський лососі. Обмежено або повністю заборонено вилов чорноморської кефалі, барабульки, руського осетра, севрюги, камбали-калкана, ставриди. Призупинено добування чорноморської червоної водорості філофори.

Таким чином, правове регулювання використання морських і континентальних водних об’єктів відіграє виключно важливу роль у збереженні їх біологічного різноманіття та нормативної якості води.

Передмова

розкладаються. Може визначатися за характеристиками видового складу і чисельності гідробіонта-індикаторів сапробності.

Стан поверхневих вод екологічний — характеристика абіотичних і біотичних компонентів води та донних відкладів, котрі; властиві екосистемам певних водних об’єктів.

-Природний стан поверхневих вод — екологічний стан водних об’єктів, котрий існував чи може існувати за умов відсутності чи незначного впливу людської діяльності. Якість води при цьому характеризується фоновими або типовими значеннями показників сольового складу, трофо-сапробності та вмісту специфічних речовин.

-«Відмінний» екологічний стан поверхневих вод – такий екологічний стан водних об’єктів, котрий свідчить, що вони не зазнають значного впливу людської діяльності.

-«Добрий» екологічний стан поверхневих вод — такий екологічний стан водних об'єктів, котрий свідчить, що вони зазнають впливу людської діяльності, проте мають багату, збалансовану, благополучну екосистему і воду задовільної споживчої цінності.

-Токсична дія - шкідливий вплив отруйних речовин, які містяться у воді, на живі організми-гідробіонти.

-Токсичність води - властивість води, яка містить отруйні речовини, шкідливо діяти на живі організми-гідробіонти.

-Трофність водних об’єктів — ступінь біологічної продуктивності і екосистем водних об’єктів, котра визначається вмістом у воді біогенних елементів (насамперед, фосфору і азоту) і комплексом гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних та інших чинників.

-Якість вод — характеристика складу і властивостей води, яка визначає її придатність для конкретних цілей використання.

-"відмінна” якість вод — з екологічних позицій — це якість води, яка формується у водних об’єктах з "відмінним” екологічним станом і відповідає найвищим екологічним і споживчим кондиціям.

-"добра" якість вод — з екологічних позицій — це якість води у водному об’єкті за наявності чи умов досягнення «доброго» екологічного стану поверхневих вод.

• Позначення

БСК₅ - біохімічне споживання кисню у воді за 5 діб.

БСК₁ — біохімічне споживання кисню у воді за 1 добу.

pH — показник концентрації іонів водню.

А/R — відношення величини валової первинної продукції фітопланктону до величини деструкції органічної речовини в планктоні — індекс самозабруднення-самоочищення води.

Лекція 10