Розділ іі теоретичні проблеми, що узагальнюють історичний досвід філософського людинознавства

ТЕМА 8

Світ людського буття

Буття – категорія, що фіксує основу існування для світу в цілому та для окремої особистості. У структурі філософського знання виступає предметом онтології, в теорії пізнання розглядається як базис для будь-якої можливої картини світу і всіх інших категорій.

Реальність (з лат. realis —дійсний) – все, що існує у дійсності. Як філософська категорія «реальність» означає усе суще. Те, що існує насправді, поза свідомістю – об‘єктивна реальність, а у свідомості – суб‘єктивна реальність.

Світ – все суще, буття цього сущого виступає в певних областях (природі, культурі, мистецтві тощо); те, у чому звершується людське існування.

Субстанція (з лат. substantia — сутність) - філософське поняття для позначення об’єктивної реальності в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку. Незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому мінливому й випадковому; матерія, природа.

Дух - ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріально­му началу. У людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психічних компонентів) і дух - настанова на всезагальне - моральні, релігійні та пра­вові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

Свідомість – одне з фундаментальних понять філософії, психології, соціології, яке протистоїть у контексті суб’єкт - об’єктної опозиції поняттю буття як суб’єктивне об’єктивному. Вищий рівень психічної активності людини як соціальної істоти; цілеспрямоване і творче відображення об‘єктивної дійсності у формі образів й понять.

Матерія (з лат. materia — речовина) – філософська категорія, яка у матеріалістичній традиції визначає субстанцію, яка має статус першооснови по відношенню до свідомості. Дане поняття вміщує у себе два основних значення: 1) категоріальний, який висловлює найбільш глибоку сутність світу; 2) не категоріальний, в межах якого матерія ототожнюється з розумним універсамом.

Монізм (з грец. monos — один) – тип організації філософського знання, який визначається наявністю у ньому одного основного принципу, згідно з яким здійснюється все змістовне наповнення філософської системи. Семантично монізм протистоїть дуалізму та плюралізму.

Дуалізм (з лат. dyаlіs —двоякий) — філософське вчення, яке вважає, на противагу монізму, матеріальну і духовну субстанції рівноправними початками.

Рух - спосіб існування матерії, невід‘ємна властивість будь-яких її утворень, що охоплює собою всі зміни та процеси, які відбуваються у сфері природи і духу.

Онтогенезис – історія розвитку індивіда.

Розвиток – поступальний рух, еволюція, перехід від одного стану до іншого. Розвиток протиставляється «творінню», появі з нічого, а також спонтанному формуванню із хаосу, який передбачає раптове одночасне заміщення об’єктів, які вже маються, кардинально новими.

Зміни – найбільш загальна форма буття всіх об’єктів та явищ, яка представляє всякий рух і взаємодію. Перехід із одного стану в інший.

Час - основна форма існування матерії. Філософію перш за все цікавить питання про відношення часу і простору до матерії, тобто чи є час і простір реальними, чи це чисті абстракції, які існують лише у свідомості.

Простір – одна з основних ознак матеріальності речей: форма існування матерії, що фіксує її протяжність і порядок розташування.

Діалектика (з грец. dialektike - мистецтво вести бесіду)- наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей; складність і багатоманітність форм, суперечливість розвитку.

Метафізика (з грец. meta ta physika – після фізики: вислів, введений в обіг Андроніком Родоським) – 1) в традиційній і класичній філософії – вчення про надчутливі (трансцендентні) основи та принципи буття; 2) в некласичній філософії - спекулятивно-філософький метод, який критикується і оцінюється у якості альтернативного емпіризму (в позитивізмі), специфічній діалектиці (в марксизмі), суб’єктивному моделюванню реальності (в феноменології0 тощо.

Природа – у широкому сенсі «велике ціле» (Гольбах), все суще, весь світ як нескінченне різноманіття його конкретних проявів.

Життя - особливий якісний стан світу, необхідна сходинка в розвитку Всесвіту. Суспільно-науковий підхід до сутності життя сконцентрований на проблемі її походження, її матеріальних носіях, на відмінності живого і неживого, на еволюції живих істот на землі тощо. Філософський підхід описує життя як специфічний феномен, абсолютну даність для людини і її сідомості.

Суспільство – найвища форма людської спільності, система всіх можливих зв’язків між собою.

Діяльність – один із найважливіших атрибутів буття людини, який пов’язаний з цілеспрямованою зміною зовнішнього світу, самої людини. Саме через діяльність розкривається сутність людини.

Свобода – сутнісна характеристика людини, що полягає в її здатності діяти відповідно до своїх інтересів і цілей і ґрунтується на виборі можливих способів, форм і напрямів діяльності. Універсалія культури суб’єктивного ряду, що фіксує можливість діяльності й поведінки в умовах зовнішнього, цілепокладання.

Культура - увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво­рений і репрезентований (штучний) світ, що охоплює різ­номанітність видів, засобів та результатів активної творчої діяльності люди­ни, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

Спілкування – поняття, що обґрунтовує взаємодію між людьми (суб’єкт - суб’єктні відносини) та характеризують базову потребу людини – бути залученою у соціум та культуру.

Суспільна свідомість – сукупність найпоширеніших у суспільстві узагальнень щодо різних сфер його духовного життя. Найчастіше виокремлюють міфологічну, релігійну, художню, моральну, правову, науково-філософську форми суспільної свідомості.

Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми об­разів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й ап­ріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської сим­воліки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.

Взаємодія – процес взаємного впливу тіл одне на одного шляхом переносу матерії та руху, універсальна форма зміни стану тіл; визначає існування та структурну організацію всякої матеріальної системи, її властивості, її об’єднання разом з іншими тілами у систему вищого порядку.

Монада (з грец. monas- одиниця) – філософський термін, який означає структурну, субстанційну одиницю буття.

Небуття - поняття, що означає заперечення буття, його відсутність, тотожне поняттю “ніщо”.

Рушійні сили історії – фактори, які здатні суттєво впливати на розвиток історичних подій.