1. Формування оптимальних взаємин між викладачем і студентом.

На тлі європейської інтеграції України та фундаментальних принципів Болонського процесу останнім часом в Україні відбуваються значні зміни у системі освіти. Принцип гуманізації освіти передбачає якісне перетворення позицій викладача і студента в суб’єкт-суб’єктні відносини в особистісно-паритетній площині їх взаємодії [6; С.23-24].

Оптимальними є такі взаємини між викладачами й студентами, які є особистісно-зорієнтованими: забезпечують дотримання психологічних умов для самоствердження й самореалізації студента як майбутнього фахівця; створюють емоційно-психологічний клімат, який сприяє виникненню почуття психологічної захищенності, зняттю надмірного хвилювання в ситуації випробування, зниженню рівня реактивної тривожності студентів; виробленню адекватного емоційно-оцінного ставлення викладача та студента один до одного.

Результати досліджень свідчать про те, що цінність взаємин «студент – викладач» для студентів суттєво вища ніж для викладачів. Лише у першокурсників цей показник нижчий, що пояснюється складністю періоду [8]. Якщо дати загальний перелік якостей, котрі більш за все цінують та відхиляють сучасні студенти у викладачеві, то до числа перших відносяться широкий крогозір, захоплення своїм предемтом та його знання, інтерес до особистості студента, повага, терпимість, розуміння, доброзичливість, справедливість; а до числа других – низький рівень культури, невігластво, нетерпимість, фальш, приниження гідності студента, зарозумілість, жорстокість, злість, агресивність [13; с.283].

Головні вимоги до взаємин «викладач – студент» можна сформулювати наступним чином:

• взаємодія факторів співробітництва і відомості при організації процесу виховання;

• формування духа корпоративності, колегіальності, професійної спільності з викладачами;

• орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю й тем самим подолання авторитарного виховного впливу;

• використання професійного інтересу студентів як фактора управління вихованням і навчанням [9; с.412].

Таким чином, для встановлення позитивних взаємовідносин за студентами викладач має виявляти доброзичливість і повагу до кожного з учасників навчального процесу, бути причетним до перемог і поразок, успіхів і помилок студентів, співпереживати їм. Взаємини «викладач – студент» повинні базуватися на суб’єкт-суб’єктній основі, коли обидві сторони спілкуються як равноправні учасники навчального процесу.

2. Ознаки та специфіка педагогічного конфлікту типу «викладач – студент».

Взаємодія викладача і студентів проходить за різних умов та обставин. Педагогічні ситуації, які моделюються викладачем з метою досягти навчальної мети, передбачають виникнення між учасниками процесу навчання конфлікту, що є слідством протиріч, природніх для будь-якої діяльності [6; с.24]. Можна виділити наступні ознаки такого конфлікту:

• контакти зводяться до мінімуму;

• кожен відстоює свої цінності, які не збігаються в суб’єктів конфлікту;

• виникає психологічний антагонізм між викладачем і студентом;

• кожен намагається перемогти, не враховуючи інтереси іншого;

• об’єктивні причини конфлікту переносяться на особу, з якою конфліктують, тобто набувають суб’єктивного характеру [10; с.224].

За своєю природою педагогічні конфлікти у взаєминах «викладач – студент» мають суттєві особливості:

1. Соціальна нерівність суб’єктів конфлікту.

2. Складність процесу розвитку вихованця.

3. Наявність спільного інтересу в педагогічному конфлікті.

4. Публічність конфлікту, який розгортається, як правило, в присутності інших, що робить їх із свідків учасниками конфліктної взаємодії.

5. Вихід із педагогічного конфлікту потребує перемоги обох сторін. Усяка помилка педагога у вирішенні конфлікту – це й поразка студента, усяка поразка студента – поразка педагога.

Крім того, специфіка конфлікту типу «викладач – студент» полягає в тому, що студент переважно є самостійним суб’єктом педагогічного процесу, здатний усвідомлено оцінювати зміст і якість пропонованих йому навчальних послуг [7].

Результати дослідження показують, що лише 39,3% викладачів усвідомлюють труднощі взаємин зі студентами, з них 63,6% усю вину за ці труднощі "покладають" виключно на студентів. Лише 14,3% опитаних викладачів розуміють взаємини як двосторонній, процес і труднощі пов’язують з обома суб’єктами взаємодії. Це саме дослідження виявило, що лише 6,3% студентів не зазнають ніяких труднощів, 55,2% всіх труднощів студенти пов’язують також лише з викладачами: «нерозуміння студентів», «нав’язування своєї думки», «грубий тон» і т.ін. 15,6% труднощів викликані самим студентом. 29,2% труднощів залежать від обох учасників. Саме перевага позиції "обвинувача" в студента й викладача створює нездоланний бар’єр спілкування між ними [8].

Таким чином, особливість конфлікту у взаєминах «викладач – студент» полягає в різному соціальному статусі його учасників, різниці в їх життєвому досвіді, публічності самого конфлікту, тому позиція викладача змушує взяти на себе ініціативу в розв’язанні конфлікту, педагог повинен на перше місце поставити інтереси студента, як особистості, що формується і соціалізується.