Операційна діяльність 2015

Раціональна уніфікація (конструкцій виробів, розмірів і параметрів, різновидів технологічних операцій і процесів, номенклатури застосовуваного устаткування, оснащення, інструменту, матеріалів і напівфабрикатів) сприяє прискоренню процесів проектування та значному скороченню обсягу конструкторської і технологічної документації при зниженні трудомісткості її розроблення, оформлення, обліку та зберігання.

Нормалізація передбачає використання в конструкції виробу відомих і раніше розроблених деталей — нормалей (болтів, гайок, шпильок, шайб, гвинтів тощо), що виготовляються в різноманітному асортименті на спеціалізованих заводах або у власних цехах підприємств за наявними робочими кресленнями і технологічними процесами.

Типізація технологічних процесів з виготовлення деталей і вузлів підвищує надійність виробу й у кілька разів зменшує вартість порівняно з оригінальними деталями та вузлами. Для цього напряму характерна конструкторська і технологічна спадковість, тобто максимально можливе використання наявного устаткування, оснащення, інструментів і матеріалів.

Застосування комп’ютерів останніх поколінь з повною конфігурацією, автоматизованих робочих місць (АРМ), автоматизованої системи технологічної підготовки виробництва (АСТПВ), а також автоматизованих систем управління виробництвом (АСВ), систем автоматизованих планових розрахунків (СУПР) тощо. істотно скорочує витрати на підготовку виробництва, знижує трудомісткість етапів її розроблення й оформлення і забезпечує можливість підприємству в найкоротший термін вийтина ринок з комерційною реалізацією нової продукції.

При виконанні ТПВ широко використовують графічні методи відображення інформації, послідовності виконання робіт, планування тощо. Для цих цілей застосовують генеральний план-графік ТПВ нового виробу, мережеві графіки планування й управління процесом ТПВ, стрічкові графіки ТПВ окремих агрегатів, вузлів і деталей нової продукції тощо. При функціонуванні системи мережевого планування і управління (МПУ) для ТПВ зазвичай використовують спосіб формування мережевої моделі «згори донизу», тобто виходячи зі схеми конструкторсько-технологічного поділу робіт за стадіями. Така модель завдяки фрагментарній структурі дає змогу чітко відобразити роботи кожного виконавця у зведеному мережевому графіку і спрощує складання календарних планграфіків.

Застосування МПУ в ТПВ забезпечує кращу організацію робіт і оперативний контроль за їх виконанням, наочність процесу розроблення і своєчасне виявлення «вузьких» місць. Витрати на впровадження МПУ становлять незначну частку в загальній вартості ТПВ, а цикл підготовки вдається скоротити більш як на 15—20 %.

За умов швидких темпів відновлення продукції на підприємствах необхідно ширше застосовувати організаційні форми зв’язку науки з виробництвом, посилювати зацікавленість науковців, конструкторів, технологів у пришвидшенні процесів створення й упровадження у виробництво нової технології і продукції.

Резюме

Ринкова конкуренція ініціює підвищення рівня новизни продукції та послуг, частоти зміни їхніх моделей, що, своєю чергою, збільшує потребу в інвестиціях

упроектування та виробництво.

Умежах життєвого циклу важливо забезпечити вибір оптимального періоду зміни моделей виробів і послуг із мінімальними сумарними витратами на розроблення і впровадження їх у виробництво за максимальної економічної ефективності.

Комплексна підготовка виробництва — це сукупність взаємопов’язаних процесів маркетингових і наукових досліджень, технічних, технологічних, ор- ганізаційно-економічних й екологічних рішень і соціально-психологічних заходів, спрямованих на розроблення та освоєння нових виробів і надання послуг заданого рівня якості за встановлених термінів, обсягів випуску та витрат.

Проектування продукції такою, щоб вона сподобалася споживачеві розглядається як мистецтво, а створення такої продукції — ціла наука. Щоб спроектована та виготовлена продукція дійшла до покупця, необхідні комплексні заходи у сфері маркетингу та менеджменту. У конкурентному середовищі фірми, що швидко і гнучко інтегрують, усі ці процеси посідають провідне місце на ринку відповідних товарів. Основою успіху є не лише спільна робота різних фахівців (маркетологів, розробників, виробничників, працівників збуту а й тісна співпраця зі споживачами та постачальниками.

Терміни і поняття

–науково-дослідні роботи

?Запитання для перевірки знань

1.У чому полягає суть комплексної підготовки виробництва до зміни продукту і які її складові?

2.Назвіть основну мету і завдання наукової підготовки виробництва.

3.Схарактеризуйте види наукових досліджень і пояснить їхній взаємозв’язок із виробництвом.

4.Які основні етапи науково-дослідних робіт і в чому полягає логіка їх побудови?

5.Розкрийте сутність дослідно-конструкторських робіт і назвіть їх узагальнені етапи.

6.Яка мета технічної підготовки виробництва нової продукції для підприємств, що працюють в умовах ринку?

7.Назвіть етапи науково-технічної підготовки виробництва на підприємствах машинобудування.

8.Розкрийте етапи конструкторської підготовки виробництва.

9.Які показники параметрів продукції включають у технічне завдання?

10.Перелічіть і схарактеризуйте основні етапи технологічної підготовки виробництва.

11.Які вихідні дані й технічна документація необхідні для розроблення технологічних процесів?

12.Поясніть економічну доцільність обраного варіанта технологічного

процесу.

13.Що передбачає організація управління технологічною підготовкою виробництва?

14.Чим різняться етапи технологічної підготовки для різних типів виробництва?

15.Якими показниками оцінюється вибір варіантів технології і як вони розраховуються?

16.Якими є цілі, завдання та етапи екологічної підготовки виробництва нової продукції?

17.Що таке екологічний менеджмент і на які об’єкти він поширюється?

18.Які параметри встановлюють і визначають функціональні підрозділи підприємства на етапі організаційно-економічної підготовки виробництва?

19.За якими критеріями оцінюється ефективність нової техніки?

20.Схарактеризуйте етапи освоєння промислового виробництва нової про-

дукції.

21.Проаналізуйте зміну витрат на різних стадіях підготовки виробництва

йосвоєння нової продукції на конкретному прикладі.

22.Схарактеризуйте методи переходу на випуск нових видів продукції і вкажіть їх переваги та недоліки.

23.Які чинники впливають на вибір методу переходу на випуск нових видів продукції і чому?

24.Схарактеризуйте напрями прискорення комплексної підготовки виробництва.

Література для поглибленого вивчення матеріалу

1.Вилям Дж. Стивенсон. Управление производством / Пер. с англ. — М.: ООО

«Издательство «Лаборатория Базовых Знаний», ЗАО «Издательство БИНОМ», 1998. — 928 с.

2.Єгупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

3.Круш П.В., Подвігіна В.І, Гулевич В.О. Організація виробництва: Підручник / За заг. ред. П.В. Круш, В.І., Подвігіна, В.О. Гулевич. — К.: Каравелла, 2010. — 536 с.

4.Організація виробництва: Навч. посіб. / Оніщенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. — К.: Лібра, 2005. — 336 с.

5.Організація і управління процесами виробництва: навч.посіб. / В.Г. Васильков, Н.В. Василькова. — К.: КНЕУ, 2011. — 503 с.

6.Петрович Й.М. Організування промислового виробництва: Підручник. — К.:

Знання, 2009. — 328 с.

7.Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: Підручник. — Львів: Магнолія плюс, 2004. — 400 с.

8.Реижиниринг производства: учебное пособие / Л.Н. Оголева, Е.В. Черенцова, В.М. Радиковский; под ред. д-ра экон. наук, проф. Л.Н. Оголевой. — М.: КНОРУС,

2005. — 304 с.

9. Ричард Б. Чейз, Николас Дж. Эквилайн, Роберт Ф. Якобс Производственный и операционный менеджмент / 8-е изд.: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. — 704 с.

Тема 13

ОРГАНІЗУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ ПРОЦЕСІВ

13.1.Операційна інфраструктура

13.2.Інструментальне забезпечення виробництва

13.3.Ремонтне обслуговування устаткування

13.4.Енергетичне забезпечення процесів

Резюме Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал теми ви

ЗНАТИМЕТЕ:

сутність, значення та структуру виробничої інфраструктури;

особливості забезпечення виробничих процесів технологічним осна щенням;

системи ремонтного обслуговування устаткування;

сучасні системи енергетичного забезпечення виробничих процесів;

УМІТИМЕТЕ:

кількісно порівнювати й економічно оцінювати ефективність різних ва ріантіворганізаціїінструментальногозабезпеченнявиробничихпроцесів;

здійснювати розрахунки організації технічного обслуговування та

ремонту устаткування;визначати потребу підприємства в енергії з урахуванням енерго збережувальних заходів.

13.1.ОПЕРАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА

Поняття інфраструктура означає «перебувати в розпорядженні» і виконувати «користувальні функції».

Інфраструктура розглядається як сукупність складових будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови нормальної роботи об’єкта загалом.

Інфраструктуру розуміють як виробництво і як систему виробничого (технічного) обслуговування процесів виготовлення продукції (своєчасне забезпечення необхідними матеріалами, інструментом, енергетичним ресурсами, підтримання устаткування в робочому стані, супровід сировини, заготовок, деталей, готової продукції транспортно-складськими операціями).

Виготовлення конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами залежить не тільки від технологічних процесів і раціональної організації виробничих процесів, а певною мірою від високого рівня технічного обслуговування основного виробництва й усіх підрозділів виробничої інфраструктури.

Роль і значення виробничої інфраструктури за сучасних умов постійно зростає у зв’язку з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробничих процесів, збільшенням обсягів і складності робіт з ремонту та налагоджування устаткування, переходом до нових технологій та інтенсифікації технологічних режимів роботи устаткування, ускладненням виробничих процесів і поглибленням внутрішньовиробничих зв’язків між підрозділами, навантаженнями на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди.

За умов глобалізації економіки виробнича функція інфраструктури поступово втрачає своє значення і основною стає обслуговувальна функція.

Метою операційної (виробничої) інфраструктури є забезпечення ритмічного, ефективного функціонування основного виробництва шляхом своєчасного інструментального забезпечення; енергозабезпечення; ремонтного обслуго-

вування; матеріального забезпечення; транспортного та складського обслуговування, водопостачання, забезпечення зв’язком і комунікаціями, метрологічним забезпеченням, технікою безпеки ( рис. 13.1).

Цілі операційної інфраструктури

1. Забезпечення ритмічності основного виробництва для отримання максимального прибутку

2. Підвищення ефективності

Удосконалення організації та управління

Створення та введення в дію системи управління виробничою інфраструктурою

Рис. 13.1. Ієрархія цілей операційної інфраструктури

Завданнями операційної (виробничої) інфраструктури є: запобігання можливим відхиленням ходу виробничого процесу від заданих параметрів; створення умов для реалізації переваг спеціалізованої організації основного виробництва; функціонування на засадах технологічної, організаційної, техніко-економічної відповідності основного та допоміжного виробництва; забезпечення випуску максимуму продукції заданої якості за фіксованого обсягу ресурсів або заданого обсягу продукції за мінімуму витрачених ресурсів; забезпечення гнучкості виробництва при зміні номенклатури продукції, що випускається.

На більшості підприємств машинобудування виробничу інфраструктуру утворюють допоміжні (інструментальне, ремонтне, енергетичне) та обслуговувальні (транспортне, складське, тарне) господарства, тобто забезпечувальні

виробництва, які безпосередньо не беруть участі у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів і дільниць.

Склад виробничої інфраструктури підприємства залежить від: типу виробництва; номенклатури й обсягу випуску продукції; рівня спеціалізації й кооперування; організації виробничих процесів; розмірів підприємства та його виробничих зв’язків.

На побудову виробничої інфраструктури впливають чинники, вказані на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Чинники впливу на виробничу інфраструктуру

Удосконалення організації забезпечувальних виробництв полягає в проектуванні та впровадженні системи технічного обслуговування основного виробництва з метою якомога повніше використання техніки, матеріальних і трудо-

вих ресурсів підприємства на основі засада раціонального поєднання у просторі та часі основних, допоміжних та обслуговувальних процесів.

Основними напрямами підвищенняефективностівиробничої інфраструктури є:

централізація однорідних допоміжних і обслуговувальних процесів з подальшою спеціалізацією підрозділів підприємства;

реформування організаційної структури допоміжного виробництва і структури управління;

розроблення і впровадження комплексної технології основних і допоміжних процесів з деталізацією проектування виробничих і трудових процесів забезпечення й обслуговування;

стандартизація технічних засобів та організаційних заходів;

упровадження раціональної організації праці на основі механізації та автоматизації робіт;

застосування технічно обґрунтованих норм праці та мотивації трудової діяльності працівників.

13.2. ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА

Технологія виготовлення виробів або надання послуг вказує на використання певного виду оснащення (інструменту), що сприяє безпосередньому здійсненню операцій обробки чи складання. Поняття технологічне оснащення поширюється на всі види моделей, штампів, прес-форм та

інших пристроїв; певні види різноманітних інструментів різального (різці, фрези, свердла, шліфувальні круги, протяжки, зубила тощо), вимірювального (скоби, пробки, штангенциркулі, мікрометри тощо) та слюсарно-складального (ключі, викрутки, молотки та інше).

На підприємствах, де виробляють складну і трудомістку продукцію, номенклатура інструменту застосовуваного досягає 20–30 тисяч типорозмірів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві становлять 25–30 % вартості обладнання, у великосерійному — 10–15 %, у дрібносерійному й одиничному — близько 5 %. Витрати на проектування та виготовлення спеціальних видів технологічного оснащення часто досягають 60 % від загальної суми витрат на підготовку виробництва нових виробів.

Забезпечення виробництва оснащенням суттєво впливає на економічні показники основного виробництва. Відсутність будь-якого з типорозмірів інструменту зумовлює відхилення чи затримки процесів виробництва.

За умов високих темпів техніко-технологічного розвитку особливого значення набуває створення на підприємстві

інструментального господарства як сукупності внутріш-

ньозаводських і внутрішньоцехових підрозділів, що зайняті придбаванням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.