Операційна діяльність 2015

3.Ескізний проект передбачається для конструкторського опрацювання прийнятого варіанта виробу. Розробляють ескізний проект у кількох варіантах. Виготовляється модель (макет) виробу, затверджується прийнятий варіант; для нього виконують креслення (рисунки) основних складових і загального виду, кінематичну, гідравлічну, пневматичну та електричну схеми (за необхідності), а також інші основні конструктивні параметри.

4.Технічний проект містить остаточні технічні рішення. Він розробляється тільки в масштабі з дотриманням вимог стандартів і нормативів; у ньому виконуються різні вигляди, проекції, перетини, розрізи з нанесенням відповідних

розмірів, щоб мати повне уявлення про устрій і роботу нового виробу. У технічному проекті уточнюють креслення загального вигляду виробу, виконують креслення основних агрегатів і вузлів, їх специфікації, монтажні та складальні схеми з розрахунками на міцність, твердість, стійкість та інші параметри матеріалів, а також обґрунтовують вибір матеріалів для найважливіших деталей; при цьому відбувається уточнення конструктивних особливостей нового виробу. На цій стадії складають інструкції щодо експлуатації виробу для споживача (паспорт, формуляр, технічний опис) і пояснювальну записку для технічного проекту загалом.

5. Робочий проект розробляють після затвердження технічного проекту і на його основі. Він містить робочу документацію, тобто робочі креслення всіх деталей (крім нормалей) виробу, де вказано необхідні розміри (у масштабі), проекції і види, розрізи і перетини, матеріал, чистота поверхонь, допуски і посадки, технічні умови, термообробка тощо.

Усі робочі креслення проходять нормо-контроль (перевірку на дотримання стандартів), метрологічну і патентну експертизи. На патентну чистоту перевіряється весь виріб.

За робочими кресленнями в експериментальному цеху виготовляють усі деталі виробу, з урахуванням замовлених комплектувальних деталей і вузлів,

здійснюють складання дослідного зразка і його випробування.

У процесі складання й у результаті випробувань дослідного зразка уточню-

ють конструкції окремих деталей і коригують робочий проект загалом. За по-

треби виготовляють настановчу партію виробів і приймають рішення стосовно підготовки до серійного (масового) виробництва товару, його опрацювання чи припинення подальших робіт.

При проектуванні нескладних виробів з точки зору раціональної організації та скорочення циклу конструювання доцільно об’єднувати деякі етапи проектування виробів. Сучасні технічні засоби дають змогу здійснювати всі етапи проектних (конструкторських) робіт паралельно і паралельно-послідовно, досягаючи багатоваріантності проектних рішень для різних типів виробництва.

У процесі проектування нового виробу йому надають певних властивостей, які характеризуються якісними показниками функціонального призначення та виготовлення: технічний рівень виробу; патентна спроможність, патент-

на чистота, ергономічність, естетичність, конструктивна спадковість, технологічна спадковість, уніфікація, стандартизація.

Поряд із конструкторськими вимогами (вибір раціональної схеми, відповідність конструкції умовам її експлуатації, вибір найпростіших форм деталей, призначення раціональних запасів міцності тощо) треба враховувати також вимоги економічного (продуктивності, собівартості, якості), експлуатаційного (корисна віддача, надійність, ремонтопридатність, екологічність) та організаційновиробничого (відповідність виготовлення, можливість типізації, механізації і автоматизації виробничих процесів, раціональних методів контролю) характеру.

Ефективність нової продукції оцінюють за економічними та соціальними критеріями. До економічних критеріїв (ефект у виробництві та у споживача) належать такі показники: економія праці (зниження трудомісткості; підвищення продуктивності праці), заощадження матеріальних ресурсів; технічний рівень і якість продукції; корисний ефект на одиницю потужності; окупність і прибутковість. До соціальних критеріїв (вплив на характер праці, умови праці і життя) належать показники, що забезпечують поліпшення умов праці, безпеки та зручності в експлуатації; охорона довкілля; створення кращих умов для життєдіяльності людей; полегшення праці; підвищення кваліфікації зайнятих, рівня механізації праці у виробництві та при експлуатації нової продукції.

Стандартизація й уніфікація підвищують підготовку виробництва нових виробів. Окрім цього, вони дають можливість за умов частої зміни продукції зберігати й підтримувати певний тип виробництва, а іноді досягати виведення виробництва на новий рівень.

Упровадження автоматизованих робочих місць (АРМ) конструкторів, застосування системи автоматизованого проектування (САПР) дозволяє знизити трудомісткість проектування документації, наприклад на мікрозборці на 60 %.

12.3. ТЕХНОЛОГІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ПРОЦЕСІВ ВИГОТОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)

Відповідно до ДСТУ ЕСТПП (єдина система технологічної підготовки виробництва) здійснюють сукупність взаємопо- в’язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсягах випуску та витратах. Техно-

логічну підготовку виробництва розглядають як сукупність робіт, що визначають послідовність виробничого процесу з виготовлення нового виробу найраціональнішимиспособамизурахуваннямконкретнихумоввиробництвапідприємства.

Під технологічною готовністю виробництва розуміють наявність на підприємстві повного комплекту конструкторської й технологічної документації, устаткування та його оптимальних планувань, засобів технологічного оснащення та системи організації процесів виготовлення нової продукції.

Головна мета ТПВ полягає у проектуванні комплексу технологічних процесів, спрямованих на забезпечення мінімальних інвестицій, і поточних витрат на виробництво певного обсягу виробів з високими параметрами якості.

Основні завдання технологічної підготовки виробництва: забезпечення високої якості обробки деталей, складання окремих частин і виробу загалом; створення умов для дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів; найефективніше використання устаткування та виробничих площ; підвищення продуктивностіпраці, зниженнявитратматеріалів й енергоресурсів.

Основні функції технологічної підготовки виробництва:

забезпечення технологічності конструкції виробів на всіх стадіях розроблення технічної документації;

розроблення технологічних процесів на підставі типових і стандартних

рішень;

розроблення засобів технологічного оснащення (технологічне обладнання

інестандартизоване устаткування) на основі уніфікованих елементів;

організаціята управлінняпроцесом технологічної підготовкивиробництва.

Організація технологічної підготовки виробництва передбачає формування або вдосконалення структури технологічних служб і підготовку інформаційного, математичного і технічного забезпечення. Склад і організаційна структура технологічного відділу (відділу головного технолога) залежать від масштабу і характеру його роботи.

Організацію технологічної підготовки на машинобудівних підприємствах можна проводитиза централізованою, децентралізованоюабо змішаною системами.

На підприємствах використовують загальні правила роз-

роблення одиничного, типового групового технологічних процесів, що визначаються державними стандартами. У темі 4 було розглянуто засади основи розроблення технологічних процесів як складової виробничих процесів.

Типізація технологічних процесів зменшує трудомісткість технологічного підготування у 2–3 рази, а обсяг технологічної документації у 8–10 разів.

Розроблення групових технологічних процесів створює умови для застосування методів серійного і великосерійного виробництв навіть за невеликої кількості виготовлення окремого виробу, що дає змогу використовувати всі переваги цих методів організації виготовлення партії продукції для задоволення певних замовлень споживачів і потреб ринку.

Використання типових і групових технологічних процесів дозволяє підвищити продуктивність праці та знизити собівартість продукції за рахунок застосування найпрогресивнішого технологічного устаткування, процесу виробництва в цілому та оснащення. При цьому скорочується кількість різнних технологічних маршрутів, трудомісткість і тривалість технологічної підготовки виробництва.

Документи на технологічні процеси оформляють відповідно до вимог стандартів «Єдиної системи технологічної документації» (ЕСТД). Спроектований технологічний процес записують у технологічних картах, на підставі яких складають матеріальні специфікації та відомості для необхідного інструмента й іншого обладнання. Технологічні карти (маршрутні, операційні та операційноінструкційні, матеріальні специфікації, відомості необхідного інструмента) затверджує головний інженер підприємства. Поряд із конструкторською докумен-

тацією вони є найважливішим технічним документом, відступ від якого (без відповідного дозволу) є порушенням технологічної дисципліни.

З метою запобігання, зменшення чи усунення шкідливого впливу об’єктів проектування та самого виробництва на довкілля та здоров’я людей здійснюють екологічну підготовку виробництва, що передбачає вжиття технікотехнологічних та організаційно-економічних заходів.

Відповідальність за екологічну підготовку виробництва та поточний контроль за станом довкілля, виробничих процесів, обладнання, відповідність їх вимогам охорони навколишнього середовища несе служба, яка створюється на підприємстві, у тому числі підрозділи, що за своїми функціями зобов’язані здійснювати всі передбачені екологічні заходи та виконувати вимоги нормативних документів.

Основними завданнями екологічної підготовки виробництва є: упровадження та вдосконалення системи екологічного менеджменту підприємства; здійснення експертизи параметрів нових виробів на всіх стадіях життєвого циклу та технологічних процесів їх виготовлення; проведення екологічного моніторингу виробництва; організація екологічної підготовки персоналу та підвищення його відповідальності щодо дотримання вимог стандартів.

Технологічні рішення екологічної підготовки виробництва передбачають: екологічну паспортизацію устаткування і робочих місць; проектування техпроцесів з урахуванням критеріїв екологічної якості; екологічне нормування техпроцесів; нормування витрат матеріалу та інструменту з урахуванням критеріїв екологічної якості.

Вплив конструкторсько-технологічного рішення на довкілля зазначають за розділами: «Вплив на матеріальні ресурси і розмір відходів виробництва», «Вплив на водні ресурси», «Вплив на повітряні ресурси», «Вплив на земельні ресурси».

Нормативною базою екологічної підготовки виробництва є: природоохо-

ронні норми і правила проектування та будівництва; норми і правила охорони тваринного та рослинного світу; сучасні й очікувані параметри фізичних, біологічних і соціально-екологічних умов, що безпосередньо пов’язані з новою продукцією та технологією; проектний опис супроводу процесу її освоєння, виготовлення й експлуатації виробів (використання технологій) з точки зору екологічних аспектів впливу на середовище (транспортування, водопостачання, зберігання сировини, допоміжних матеріалів і продукції тощо).

Екологічний менеджмент. Екологічна підготовка виробництва нової продукції здійснюється з урахуванням вимог міжнародних стандартів ІSО серії 14000. Метою створення цих стандартів була необхідність розроблення критеріїв оцінювання, поліпшення екологічних характеристик підприємств і створення умов для надання населенню екологічної інформації.

Стандарти ISO 14000 офіційно вважаються добровільними. Стимулом для впровадження стандартів ISO 14000 є бажання отримати сертифікат про випуск «екологічно чистої продукції». На ринок країн Європейської Союзу (ЄС) допускається лише сертифікована за цим стандартом продукція.

Документи системи ISO 14000 поділяють на три основні групи: принципи створення та використання системи екологічного менеджменту; інструменти екологічного контролю й оцінювання; стандарти, зорієнтовані на продукцію.

Екологічна експертиза здійснюється на всіх стадіях та етапах науковотехнічної підготовки виробництва нових виробів. Мета екологічної експертизи полягає у встановленні міри впливу на природне середовище, запобіганні заподіянню шкоди довкіллю в процесі виготовлення та експлуатації нової продукції чи надання послуг шляхом перевірки їхніх кількісних параметрів показників (обсяг викидів, концентрації шкідливих речовин тощо) і технології (вимога використовувати ту чи ту технологію). Загальна схема екологічної експертизи стосовно проектів нової продукції, яку унаочнена на рис. 12.4, включає кілька типових етапів.

1.Аналіз первинних екологічних умов і вимог стандартів

2.Оцінювання потенційного впливу (безпосереднього чи опосередкованого) нового виробу та виробництва на довкілля

3.Здійснення екологічної експертизи альтернативних варіантів виробу (технології)

4.Розроблення заходів щодо запобігання, скорочення або компенсації негативних впливів на довкілля

5.Екологічна підготовка персоналу і впровадження екологічного менеджменту

6. Екологічний моніторинг

Рис. 12.4. Схема екологічної експертизи під час підготовки виробництва нових виробів

На першому етапі аналізують екологічні умови виробництва, експлуатації й утилізації проектованої продукції. Здійснюється порівняння екологічних параметрів нових виробів і технології виготовлення їх із чинними екологічними стандартами.

На другому етапі визначають позитивні та негативні екологічні наслідки виробництва і використання нових виробів, розробляють заходи щодо увідповіднення їх стандартним умовам.

Третій етап передбачає визначення й аналіз альтернативних можливостей поліпшення економічних наслідків (заміну матеріалів, удосконалення технології в плані екології відповідних місцевих умов і стандартів).

На четвертому етапі визначення альтернатив дає змогу розробити план заходів спрямованих на зменшення негативного впливу на довкілля.

Завершальнийетапекологічноїдіагностикипроцесіввиробництватаексплуатації нових виробів передбачає розроблення плану моніторингу (поточного контролю) стану довкілля та впливу на нього. У плані конкретизують вид поточного контролю. Визначають посадових осіб і підрозділи (групи), які мають його здійснювати, а такожсистемузворотногозв’язкузпроектувальникамивиробівітехнології.

Екологічний моніторинг. Здійснення екологічного контролю та заходів з підготовки виробництва з метою зменшення негативного впливу спроектованих виробів (технологій) на довкілляє надзвичайноважливим для успіху їх на ринку.

Екологічний моніторинг передбачає регулярне стеження за функціонуванням виробництва шляхом вимірювання апаратурою дозиметричного контролю його параметрів, які можуть суттєво впливати на довкілля. Програма моніторингу зорієнтована на зворотний зв’язок із реальним екологічним становищем і впливами виробництва на довкілля порівняно із запланованим. Це дає змогу вживати необхідних заходів у процесі проектування, підготовки й освоєння виробництвом нової продукції з метою подолання неприпустимого впливу чи негативних змін у довкіллі.

12.4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ТА ОСВОЄННЯ НОВОГО ПРОДУКТУ

Організаційна підготовка виробництва — це сукупність взаємопов’язаних організаційно-економічних і соціальнопсихологічних процесів на всіх стадіях та етапах комплексної підготовки виробництва, що забезпечують готовність підприємства до створення та освоєннявиробів заданогорів-

ня якостіза встановлених термінів, обсягів випуску та найменшихвитрат. Комплекс робіт з організаційної підготовки виробництва здійснюється пара-

лельно і взаємозалежно з конструкторською і технологічною підготовкою за безпосередньої участі відділів головного конструктора, головного технолога, головного механіка та майже всіх функціональних підрозділів підприємства — відділами маркетингу, планово-економічного відділу, відділу кадрів, ВМТО, виробничо-диспетчерського відділу, відділів збуту, праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку, лабораторій тощо.

Основними етапами організаційної підготовки виробництва є: довиробничі планові розрахунки; удосконалення виробничої структури, реорганізація системи управління, забезпечення технічної готовності підприємства до випуску нових виробів, комплектування робочих кадрів, перспективне й оперативне планування, організація переходу на випуск нового виробу, організація ефективної експлуатації нового виробу.

Довиробничі планові розрахунки передбачають створення нормативної бази (нормативів витрат часу, вартості, тривалості циклу робіт, етапів, стадій); роз-

рахунок необхідних нормативів для планування конструкторської і технологічної підготовки виробництва; формування календарно-планових нормативів майбутнього виробництва нового виробу; складання плану-графіка і кошторису витрат на ТПВ; розроблення планових калькуляцій на нові деталі та вироби; визначення економічної ефективності нової продукції.

Удосконалення виробничої структури включає визначення рівня спеціаліза-

ції і кооперування цехів і виробничих дільниць; вибір найраціональніших форм і методів організації виробництва нових виробів; формування технологічних і предметно-замкнених дільниць, потокових і автоматичних ліній, гнучких виробничих систем; планування і перепланування цехів і дільниць; проектування організації ремонтного, інструментального, енергетичного, транспортного і складського господарств; організаційне проектування робочих місць і систем їх обслуговування.

Реорганізація системи управління: перегляд функцій посадових позицій, підрозділів, уточнення їх завдань і встановлення відповідальності за процеси і результати комплексної підготовки виробництва нового виробу.

Забезпечення технічної готовності підприємства до випуску нових виробів:

визначення потреби в додатковому устаткуванні, матеріальних і енергетичних ресурсах; проектування, виготовлення або придбання допоміжного обладнання; організація кооперування, оформлення договірних відносин з постачальниками матеріальних ресурсів.

Комплектування робочих кадрів: набір, підготовка, перепідготовка кадрів відповідних професій і кваліфікації; організація праці та заробітної плати; формуванням мотиваційних заходів; залучення та стимулювання персоналу до освоєння нововведень; соціально-психологічна підготовка працівників підприємства до створення та виробництва нової продукції.

Перспективне й оперативне планування: формування планово-економічної інформації; визначення календарно-планових, матеріальних, трудових і фінансових норм і нормативів; уточнення форм документації; вибір методів і систем оперативно-виробничого планування, обліку та оцінювання діяльності підрозділів за періодами освоєння нового виробу тощо.

Організація переходу на випуск нового виробу: вибір методу й організаційної форми переходу; виготовлення виробничо-пробної партії; згортання випуску старої продукції; розгортання випуску нового виробу.

Організація ефективної експлуатації нового виробу: монтаж, налагодження,

консультування споживача, гарантійне і післягарантійне обслуговування виробу. Щоб досягти найефективнішого результату організаційної підготовки ви-

робництва, доцільно розробляти цільові організаційні проекти створення та освоєння нової техніки.

Правильна координація конструкторських, технологічних і організаційних рішень впродовж усього періоду підготовки виробництва забезпечується плануванням технічної підготовки виробництва.

До завдань планування належать: визначення кінцевих термінів завершення розроблення, що гарантують виконання плану у встанов-

лені терміни; визначення обсягів робіт; рівномірне завантаження всіх органів технічної підготовки виробництва; дотримання витрат у межах плану.

Реалізація намічених планів технічної підготовки виробництва забезпечується: раціональною організаційною структурою органів, зайнятих технічною підготовкою виробництва; системою планування; нормативною базою.

Структура органів технічної підготовки виробництва залежить від складності вирішуваних завдань, тому може змінюватися відповідним наказом керівника організації.

Система планування складається із трьох етапів:

1)укрупненепланування— тематичнийпланнаперспективу(замовлення-наряд);

2)уточнення тематичного плану, його деталізація (координація й ув’язування робіт з окремими виконавцями);

3)оперативне планування та управління (уточнення робіт на календарний рік і періоди року).

Від етапу планування залежить вибір і використання укрупнених або диференційованих нормативів. Найточнішими норми мають бути на етапі оперативного планування.

Нормативна база планування робіт з технічної підготовки виробництва:

■ вибір планово-облікових одиниць за стадіями технічної підготовки вироб-

ництва (комплект документації, макети, деталі, техпроцеси тощо);

■нормативи кількісних співвідношень, які дають змогу встановити обсяг робіт на виконання або етапу, або стадії робіт, або на конкретну роботу;

■нормативи трудомісткості на стадію, етап чи вид роботи. Такі нормативи розроблені галузевими інститутами і рекомендуються як типові;

■нормативи тривалості циклу на стадію, етап чи вид робіт з підготовки виробництва.

На підставі прогнозів і цільових програм розвитку підприємства розробляють календарні плани-графіки підготовки та освоєння нових видів продукції.

Для цих цілей у наш час використовують різні форми та методи календарного планування, будують матричні, лінійні та мережеві графіки. Матричні форми графіків є таблицею, де в рядках лівої частини таблиці вказують найменування

планованих до підготовки і освоєння виробництвом виробів, у стовпцях верхньої частини таблиці передбачені стадії, етапи, виконавці робіт і плановані результати, а на перетині рядків і стовпців даються терміни виконання етапу виду робіт на конкретному об’єкті.

Лінійні графіки використовують тоді, коли в розробленні питання або проблеми бере участь обмежена кількість виконавців і контролюється небагато подій, а мережеві— при складних системах з великою кількістювиконавців і подій.

Мережеві графіки мають такі переваги:

чітка регламентація складу робіт, послідовне їх виконання і взаємозв’язок за виконавцями;

наочність взаємозв’язку різних подій і робіт і можливість швидкої переробки графіка у зв’язку з відхиленням від запланованих термінів;

можливість враховувати динаміку розроблення і думки різних фахівців;

використання імовірнісних нормативів для виконання спільного завдання.

Початковим етапом промислового виготовлення нової продукції є стадія освоєння виробництва — сукупність різноманітних процесів і робіт з перевірки і відпрацьовування конструкцій і технології до встановлених технічних

вимог, а також опанування нових форм організації виробництва.

У процесі освоєння досягаються заплановані обсяги виробництва, намічені економічні показники і проектні техніко-економічні параметри продукції, що випускається. Період освоєння нової продукції розпочинається з виготовлення дослідного зразка і завершується серійним виробництвом продукції.

Стадія освоєння виробництвом нової продукції притаманна лише масовому та серійному виробництву. Зарубіжний досвід свідчить, що зміни допускаються тільки до початку серійного або масового виробництва.

Для процесу освоєння характерні тривалість і витрати, які залежать від типу виробництва (стабільного серійного чи масового) та рівня ресурсної готовності певного виробництва (спеціального обладнання, оснащення, наявності резервних площ, устаткування, персоналу).

Для промислового виробництва характерне багатоманіття методів і етапів освоєння нових видів продукції для різних виробничих й організаційноекономічних умов. До основних етапів освоєння належать: технічне, виробниче та економічне.

На етапі технічного освоєння здійснюють вивчення дослідного зразка, перевірку, налагодження й опрацювання нової конструкції виробу та технології її виготовлення, із внесенням необхідних уточнень і змін задля досягнення вимог, зафіксованих у технічній документації на виріб і відповідності стандартам або технічним умовам.

Етап виробничого освоєння передбачає комплекс робіт з переходу від вироблення зразка до налагодження серійного (масового) виробництва впровадження запроектованих технологічних процесів, форм організації виробництва і праці, системи якості виготовлення деталей і складальних одиниць і забезпечення досягнення його проектних параметрів. На цьому етапі усуваються «вузькі» місця, працівники кваліфіковано виконують трудові операції, стабілізується завантаження устаткування та робочої сили.

На етапі економічного освоєння виробництва нової продукції забезпечуєть-

ся досягнення проектних економічних показників: здійснюють заходи з доведення норм витрати матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та інших економічних показників до проектного рівня за рахунок підвищення кваліфікації персоналу, підвищення рівня оснащеності, організації виробництва, скорочення витрат від браку завдяки дії системи якості тощо.

Ефективність процесу оновлення продукції на машинобудівних підприємствах у багатьох випадках визначається методом, який обрано для переходу на виробництво нового виробу. У виробничій практиці існують дві основні

форми переходу на випуск виробів: із зупинкою та без зупинки виробництва. При цьому в кожній із цих форм видокремлюють послідовний, паралельний і паралельно-послідовний методи.