5. Основні категорії соціальної педагогіки. Принципи соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка, як і кожна наука, має свої категорії. Провідними категоріями цієї педагогічної галузі є соціальне середовище та соціалізація особистості. Їх доповнюють категорії соціальної ситуації у формуванні особистості та соціальної адаптації. Безумовно, ці провідні категорії тісно пов'язані із загальнопедагогічними та загальнопсихологічними категоріями, які у зарубіжній та вітчизняній практиці розглядаються як форми і методи соціальної педагогіки: соціальне виховання, соціальне навчання, самовиховання, самоосвіта, соціальна допомога, самодопомога, соціальна активність, самозбереження, самоконтроль, самооцінка, саморегуляція, самопізнання, самовладання та інші. Інша провідна категорія соціальної педагогіки — це соціальне середовище. В практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітації. Ще є соціальна профілактика , соціальна реабілітація, соціальне обслуговування.

Соціальна педагогіка опирається на принципи педагогіки, які визначають стратегію, мету, зміст і методи виховання, стиль взаємодії його суб’єктів. Принципи в педагогіці визначають загальний напрямок виховання і освіти особистості, є основою для розв’язання конкретних педагогічних задач. Розуміння соціального виховання як складової частини розвитку і соціалізації дитини, підхід до нього як до суб’єктовно-суб’єтивної взаємодії, визначення соцівльного виховання як створення умов для цілеспрямованого, систематичного розвитку особистості, дозволяє виділити ряд загальнолюдських принципів, які перевірені багатовіковою практикою , і можут розглядатися як основа для формування соціального досвіду людини та індивідуальної допомоги їй. Це специфічні принципи, але крім цього можна виділити ще інші групи принципів. Це такі : соціально- політичні, психолого-педагогічні, організаційні, специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.

6. Архаїчний період. Форми взаємодопомоги у східних слов'ян до X ст.

Культові форми допомоги та підтримки у стародавніх слов'ян були пов'язані з міфологічним світоглядом та сакральними атрибутами. До суспільних форм підтримки належать родинна тризна,родинна милостиня, родинне обдарування. У період язичництва були закладені традиційні форми піклування про старих, сиріт та вдів. З точки зору суспільної свідомості вони належали до однієї соціальної категорії. Сучасний історик, оповідаючи про часи стародавніх слов'ян, говорить про них: «Ці люди на війні жорстокі, поверталися додому з одним своїм природним добродушністю. Вони не знали ні лукавства, ні золота, зберігали древню простоту вдач і обходилися з полоненими дружелюбно », годували їх за своїм столом, охоче відпускали на волю. Настільки ж одноголосно хвалять літописі «гостинність слов'ян, рідкісне в інших землях. Кожен гість був для них священним: зустрічали його з ласкою, проводжали з благословенням. Слов'янин, виходячи з дому, залишав відхилені двері і їжу готову для мандрівника ». У ті часи, коли праця носив колективний характер, сягає своїм корінням звичай громадської колективної допомоги. Вона полягала в тому, що на роботу запрошували сусідів не за плату, а за щедре частування. Робота полягала в будівництві нового будинку, мосту, ремонті старого житла і сільськогосподарські роботи. Вдовам і сиротам допомогу надавали в першу голову. Слов'яни славилися повагою до батьків і завжди пеклися про їхній добробут. Отже, благодійність, що розуміється як безоплатна допомога, становила важливу частину життя давніх слов'ян.