Бондаренко

(I, 32)

Невже тому, Що я також старий,

Мені так сумно стало, Як побачив столицю давню Тут, в Сасанамі1?

(Такеті-но Фурухіто)

Переклад І. Бондаренка

(I, 48)

Видно, як на сході над полями займається на світ. Обернувся – місяць вже заходить.

(Какіномото Хітомаро)

Переклад Г. Туркова

(I, 56)

Уздовж ріки над берегом рядами Цвіте камелія.

Не можу я ніяк Намилуватися в Косе2 Весняним полем!

(Касуґа-но Курабіто Ою)

Переклад І. Бондаренка

(I, 57)

Піди в гущавину вільшини, що розбуялась квітом в Хікумано3, розворуши цей квіт –

хай на одежі він залишиться на згадку про нашу подорож.

(Нага Окімар)

(I,67)

В мандрівках я томлюся.

1 Сасанамі (Садзанамі) – назва місцевості в провінції Омі, де в VII ст. знаходилась імператорська резиденція Оцу-но мія і столиця країни – Оцу.

2Косе – назва місцевості в провінції Ямато (сучасна преф. Нара).

3Хікумано – назва місцевості.

160

Якби не чув, як журавлі курличуть – то, певно,

вже помер би з туги.

(Такаясу Осіма)

Переклад Г. Туркова

(I, 71)

Не спиться – Все сумую по Ямато1.

О, як немилосердно журавлі, Над мисом цим кружляючи, Курличуть!

(Осакабе-но Отомаро)

(I, 82)

Сумному серцю туги додаю, Коли дивлюся, Як на грішну землю З небес одвічних

Дощ дрібний імжить.

(Наґата-но Окімі2 /принц Наґата/)

(II, 85)

Як довго твоя подорож триває! Не знаю, що й робити:

Чи тобі назустріч їхати – Розшукувати в горах, Чи тут чекати, любий мій, тебе?

(Іванохіме-но Окісакі /імператриця Іванохіме/)

(II, 87)

Усе життя Чекатиму тебе!

1 Ямато – південно-західна частина острова Хонсю, де проживали головні японські племена. Стародавня назва Японії.

2 Титули Окімі (імператор), Хіме/-мія/ (принцеса) та ін. були в ті часи невід’ємною частиною імені, а тому, за традицією, часто пишуться з великої літери.

161

Аж поки не покриє білий іній Моє розпущене волосся Смоляне!

(Іванохіме-но Окісакі /імператриця Іванохіме/)

Переклад І. Бондаренка

(II, 88)

Він щезне, вранішній туман, що оповив колосся на осіннім полі.

Куди ж моє кохання щезне?

(Імператриці Іванохіме)

(II, 102)

Лоза «перлина»1 лише цвіте, але не родить.

Хто любить так? Тільки не я. – Моє кохання повне.

(Дівчина з родини Косе)

(II, 107)

На розпростертих горах я геть-то змок – роса була така рясна,

коли я ждав тебе, кохана, на розпростертих горах.

(Принц Оцу)

162

(II, 114)

Як горнеться колосся до землі В осіннім полі, Так і я до тебе, Пліток страхаючись,

Горнусь, коханий мій!1

(Тадзіма-но Хімеміко /принцеса Тадзіма/)

Переклад І. Бондаренка

(II, 117)

«Чи ж личить хороброму воїну любити, не маючи відповіді?» – в самотині зітхаю, проте – о боже, який я нікчема! – все дужче і дужче кохаю.

(Принц Тонері)

(II, 123)

Якщо його вкладеш – то розсипається, якщо ж не укладаєш – довге-довге твоє волосся, люба.

А зараз, коли я його не бачу, чи добре лежить воно2?

(Міката Самі)

(II, 124)

(Пісня-відповідь)

Мені тепер усі говорять: «Волосся зачеши своє».

Та байдуже, бо цим волоссям коханий милувався мій – тепер, хоч і розпущене, то й що ж?

(Дочка Соно Ікуха)

1 Перед віршами часто трапляються стислі авторські коментарі стосовно приводу їх написання (яп.: “хасіґакі”, “котобаґакі”). Ми наводимо лише ті, що мають принципове значення для розуміння вірша.

2 Волосся коханої найчастіше оспівується в «Ман-йо-сю».

163

(II, 125)

Як розгалужується вулиця ота, від мандаринових дерев така тіниста, на кілька інших вулиць – так розтікаються мої думки без зустрічей з тобою, люба.

(Міката Самі)

(II, 126)

Про вас говорять: «Елегантний кавалер». Але мені ви не дали нічлігу І випровадили додому. Ах, нетямкий ви кавалер!

(Придворна дама Ісікава)

(II, 127)

(Пісня-відповідь)

Якавалер-таки, неправда!

Яне залишив

на ніч вас, відправив вас додому –

отже, я справжній кавалер!

(Отомо Танусі)

(II, 131)

Вигин берега в Цуно у провінції Івамі і затокою, мабуть,

люди зовсім не вважають, і лагуною, мабуть, люди зовсім не вважають. Байдуже, хай вигин цей

ізатокою не зветься, байдуже, хай вигин цей

ілагуною не зветься – та зате між валунів на узбережжі Нікітадзу

164

водорості розрослись, їх, смарагдових, там безліч! Летячи і пливучи з моря, де китів полюють,

вранішній, як помах крил, вітерець їх нахиляє, і нічна, як помах крил,

хвиля дно встеляє ними. Врізнобіч із волі хвиль м'яко водорості гнуться, так-от м'яко тулячись, уночі дружина спала, та залишив я її, вирушив у путь далеку. Тисячу пройшов стежок, вкритихінеєм-росою, скільки закрутів минав, стільки раз і оглядався. Але рідна сторона віддаляється все далі, попереду постають перевали, та все вищі. Певне, як у спеку квіт, в'яне, тужачи за мною, дорога моя жона – подивитися б на неї!

Нахиліться ж бо, вершини!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 132)

Як на горі Такацуно в Івамі Я між дерев махав їй рукавом, –

чи бачила моя дружина?

(Какіномото Хітомаро)

(II, 133)

Бамбукове тріпоче листя,

165

аж на всі гори шелест...

Та не до цього мені зараз – все про дружину думаю, бо так вона далеко!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 136)

Так баско мій несеться вороний!..

Тому-то аж у хмари, минувши дім коханої, мене він і замчав!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 137)

В осінніх горах опадають клени. Черлене листя, ти хоча б на хвильку перед очима перестань кружляти – може, побачу я коханої оселю.

(Какіномото Хітомаро)

(II, 156)

Я думав, що її бодай вві сні побачу,

як бачу криптомерії священні на горах Міморо, –

але котру вже ніч сон не бере мене!

(Принц Такеті)

(II, 161)

Повиті голубінню хмари,

над горами північними простерті, з зірками розпрощалися, простилися і з місяцем1...

(Імператриці Дзі-То)

1 З місяцем порівнюється імператор, з зірками – принци, що померли раніше.

166

(II, 169)

Хоч осяює нас багряне сонце – та жаль бере великий, що, перетявши ніч, як ворона крило, чорнющу, зник місяць!1

(Невідомий автор)

(III, 242)

Так віковічно, як біліють хмари

над водоспадами у горах Міфуне, так вічно жити – я не сподіваюсь.

(Принц Юґе)

Переклад Г. Туркова

(III, 266)

Коли увечері над хвилями Омі2 Твій голос, чайко, раптом пролунає, Розчулюється серце, І мені

Все пережите згадується знову.

(Какіномото-но Хітомаро)

Переклад І Бондаренка

(III, 289)

Я на рівнину неба вгору глянув – там білий лук натягнутий висить.

Чудова буде уночі дорога!

(Хасіхіто Оура)

(III, 291)

Я, перевалюючи гору Сенояма, не милувавсь вічнозеленим листям, що тут таке рясне.

1 З сонцем порівнюється імператриця Дзіто, з місяцем – її покійний син, принц Хінамісі.

2 Омі – поетична назва озера Біва (Бівако).

167

Але воно, напевне, зрозуміло мою печаль.

(Ода Цукау)

(III, 296)

З мису Кійомі, що в Іохара, дивлюся на бухту Міхо, на широчінь-гладінь її – і вже немає тужних дум моїх!

(Тагуті Масухіто)

(III, 299)

Якщо в гірській цій глушині розтане сніг, після якого аж позгиналось осокове листя – як шкода буде!

Не здумай ти зірватись, дощ!

(Отомо Ясумаро)

(III, 309)

О сосно біля входу у печеру,

коли на тебе подивився – здалося, що зустрів людину далеких тих часів.

(Монах Хакуцу)

(III, 321)1

Така висока і така шляхетна вершина Фудзіями, що не наважуються навіть хмари плисти над нею – стеляться по схилах.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

1 Припускають, що це народна пісня, записана поетом Такахасі Мусімаро (перша половина VIII ст).

168

(III, 326)

Мов паросток, Пробилась з-під землі

І вогником засяяла далеким В затоці Акасі1 Моя любов!

(Кадобе-но Окімі /принц Кадобе/)

(III, 330)

Морськими хвилями Гліцинія розквітла, І ти відразу, друже, Посумнів –

Столицю Нару2 пригадав, напевно?

(Отомо-но Йоцуна)

(III, 338)

По чарці каламутного саке Хильнути краще, Ніж сушити, друже, Нещасну голову Думками про пусте!

(Отомо-но Табіто)

(III, 340)

Сім мудреців У давнину також, Як люди всі,

Лиш одного бажали – Утішитися чаркою саке!

(Отомо-но Табіто)

(III, 342)

Коли у розпачі Не знаєш, що казати

1 Акасі – затока у Внутрішньому Японському морі. 2 Нара – столиця Японії в 710-794 рр.

169