53. Роль м. Костомарова у становленні української фольклористики. Основні наукові праці.

Перші фольклористичні праці вченого написані на методологічних засадах романтичної критики. До таких належать "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843), більша частина тексту його маґістерської дисертації "Об историческом значении русской народной поэзии" (1843), статті "Литовская народная поэзия" та "Две русские народности"(1861) та інші.

У творчій спадщині М. Костомарова 1840-1850-х років центральне місце посідає ідея народності, яку він послідовно витримував у праці "Об историческом значении русской народной поэзии". Учений зазначав, що українська мова до того часу майже не мала писемних пам'яток, проте зберігалася у народних піснях і казках. Специфіку єднання літератури з фольклором М. Костомаров вбачав у тому, що "рухи серця", які в народних піснях виявляються невидимо, невловимо, письменник поєднує з думкою, втілює в образи й картини, через які воно стає зрозумілішим, яснішим.

У праці "Об историческом значении русской народной поэзии" М. Костомаров дійшов висновку, що народна оцінка, яка міститься у фольклорі, часто суперечить історичним фактам, але, за висловом І. Франка, саме вона має право на остаточну правду, бо генетично закладається в свідомості мас.

Дослідники зазначали, що та частина праці "Две русские народности", яка стосується фольклору, частково перегукується з його дисертацією "Об историческом значении русской народной поэзии", особливо там, де йдеться про поетику народно-календарних циклів. М. Костомаров переконливо довів велику різницю в морально-естетичному коді українців і росіян.

Романтична концепція у фольклористичній діяльності М. Костомарова не вичерпується 1840-ми роками. Окремі її вияви містяться у працях "Об отношении русской истории к географии и этнографии", "Великорусская народная песенная поэзия" та інших. В останній праці, яка фактично була рецензією на збірник російських народних пісень П. Шейна, вчений зазначав, що в дослідженні народних пісень важливими є такі чинники, як: місцевість, умови життя і народного побуту, за яких народні пісні виникають, зберігаються, поширюються, видозмінюються.

Важливу роль в утвердженні принципів культурно-історичної школи відіграла праця М. Костомарова над монографією про Богдана Хмельницького, розпочата ще 1843 р. Хоча монографія "Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России", яка стала її результатом, належить до історичних праць, але одним із її фактологічних джерел є фольклор.

Більшість сучасників Костомарова розглядали етнографію як науку про минуле, що вивчає лише реліктові явища народного життя, він повертає її обличчям до сучасності та ставить у центр уваги не зовнішні атрибути побуту, а сучасне життя нації в усій різноманітності його проявів. Етнографія, на думку Костомарова, має вивчати сприйняття і засвоєння результатів сучасного виховання, співвідношення «зовнішніх явищ» і політичних подій з народними поглядами. Таке вивчення передбачає врахування тісного зв’язку сучасного з минулим, етнографії з історією. У предмет етнографії Костомаров включає і побут фабричних робітників та їх творчість — усупереч поширеній тоді думці про те, що вона є прикладом спотворення «суто народної поезії». Прагнучи до наукової об’єктивності, Костомаров у статті про збірник П. В. Шейна «Русские народные песни» (1870) підкреслює, що при записуванні та вивченні народної поезії не слід керуватися тільки власними смаками й поглядами. Ми, писав він, дуже однобічні, надаючи значення тільки давній усній словесності, тим часом життя народу становить інтерес протягом усього його існування.

Заслугою М. Костомарова в праці "Славянская мифология" було з'ясування того, що "наша міфологія була повнішою, ніж її представив Нестор", а також, що "вона мала тісний зв'язок з міфологією західних слов'ян". Загалом же "Славянская мифология" почасти була відступом від тих виявів позитивізму, які вже можна було простежити в його "Историческом значении русской народной поэзии". У ній дослідник постає не лише як представник міфологічної школи, а й як типовий романтик, фактично ототожнюючи міфології всіх слов'янських народів без урахування національних особливостей. Ключовим еволюційним моментом "Славянской мифологии" можна вважати перехід від "народної символіки" у сфері поглядів народу на природу ("Об историческом значении русской народной поэзии") до аналізу "народної символіки" у сфері "першопричинних релігійних уявлень". Деякий підсумок своєї міфологічної концепції М. Костомаров зробив у праці "Несколько слов о славянорусской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народной поэзией", частина якої була опублікована 1872 року.

З досліджень М. Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» і «Славянская мифология» випливали важливі загальнометодологічні висновки, що відіграли велику роль у розвитку української фольклористики й народознавства в цілому. Костомаров утверджував у народознавстві дух історизму, за яким зміст історичного знання полягає в поясненні сучасного через минуле (минуле — урок для майбутнього) та в передбаченні майбутнього розвитку.

Фольклорними матеріалами Костомаров широко користувався у своїх історичних працях та художніх творах. Наприклад, у монографії «Бунт Стеньки Разина» як документальний матеріал використано народні пісні, зібрані автором у Саратовській губернії. Тексти історичних пісень стали основою таких його наукових досліджень, як «О воспоминаниях борьбы Козаков с мусульманством в южнорусской поэзии» (1876) та «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества» (1880 — 1883). Родинні, суспільно-побутові, козацькі й обрядові пісні Костомаров включає в трагедію «Сава Чалий», у повісті «Сын», «Черниговка». Переказ про легендарного розбійника Кудеяра покладено в основу повісті «Кудеяр»; народна українська легенда про віровідступника художньо відтворена в повісті «Сорок лет».