61. Фольклористична спадщина м. Драгоманова: основні праці та їх аналіз.

Наукові фольклористичні студії М.П. Драгоманова включають численні статті в російських і зарубіжних часописах, видання двох томів “Исторических песен малорусского народа” (К_. 1874, 1876), класичного збірника української народної прози “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), два випуски “Політичних пісень українського народу XVIII-XIX ст. з увагами” (Женева, т. 1, 1883; т. 2, 1885), розвідку “Нові українські пісні про громадські справи (1754-1880)” (Женева, 1881). Розкидані по різних виданнях статті М.П. Драгоманова зібрав, переклав на українську мову і видав у Львові М. Павлик під загальною назвою “Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство” (Львів, т. 1, 1899; т. 2, 1900; т. З, 1906; т. 4, 1907). 

Важливою працею, в процесі роботи над якою М.П. Драгоманов формувався як фольклорист, був підготовлений ним разом з В.Б. Антоновичем двотомник “Исторические песни малоруського народа”. Задум видання систематизованого зводу українського фольклору виник у період розгортання діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Планувалося паралельно видавати дві серії, які б не дублювали одна одну: серію експедиційних записів, яку очолив П. Чубинський, і звід фольклору, який би включав як попередні публікації, так і нові записи. Систематичне видання фольклору було вирішено розпочати з історичного мелосу, зважаючи на його значення як важливого аргументу в тогочасній суспільно-політичній боротьбі. Так М. Драгоманов і В. Антонович, визнані на той час українські історики, очолили підготовку зводу українських історичних пісень і дум. Автори-упорядники поставили за мету звести всі відомі дотепер тексти пісень і дум, відділити справді народне від сумнівних, підроблених текстів, пояснити їх науково. За задумом організаторів видання, “се мала бути історія українського народу, розповіжена ним самим у поетичній формі” [2, с. 97].

Суто історичний підхід до добору, розташування та коментування фольклорного матеріалу у цьому виданні очевидний. Замість “повного і критичного зібрання історичних пісень українського народу” упорядники прагнули “довести на автентичнім пісеннім матеріалі, що в українськім народі сховалися спомини про всі стадії його історії. 

 одна за одною в Женеві виходять три його праці: 1881 р. – “Нові українські пісні про громадські справи (1764-1880)”, 1883 р. – перша частина книги “Політичні пісні українського народу XVIII-XIX ст.”, а 1885 р. – друга частина цієї книги. Всі три праці стали логічним продовженням “Исторических песен...”, виданих у Києві, про що говорить сам вчений у післямові до першого женевського видання [3, с. 460].

На нашу думку, фольклорні студії вченого справили суттєвий вплив на формування М.П. Драгомановим принципових вихідних положень власної концепції історичних взаємин у трикутнику Україна-Європа-Росія протягом XVII-XIX ст. На думку вченого, Україна до XVIII ст. жила спільним з Європою життям. “Тільки міцний царський кордон, а потім одчуження від українського народу панських станів, власне з XVIII ст., положило межі між українцями і європейським світом”

 Заслуга М.П. Драгоманова передусім у тому, що він, піднявшись над політичними пристрастями того часу, намагався об’єднати українців на основі власної національної історії, культури, спільних традицій. Адже й історія, і культура народу нівелювались можновладними сусідами. Фольклорними виданнями М.П. Драгоманов демонстрував велич минулого українського народу, його героїзм у нерівній боротьбі із зовнішньою експансією, його прагнення до вільного життя.