Психологія наркозалежних Аддиктивна поведінка.

Аддиктивною поведінкою(аddictive behavior - шкідлива звичка) називають зловживання різноманітними психоактивними речовинами (у тому числі спиртними напоями та тютюном) до того, як від них сформувалась фізична залежність.

Цей термін створений для виокремлення тих випадків, коли мова йде не про хворобу, а лише про порушення поведінки. Лікування в таких випадках може бути спрямоване на дезінтоксикацію, якщо є така необхідність. Психотерапевтичні прийоми використовуються з метою психопрофілактики. Головне ж при аддиктивній поведінці - не медичні, а виховні заходи.

На відміну від аддиктивної поведінки сам термін "аддикція"у закордонній літературі часто використовується як синонім залежності. Аддикція передбачає зростання толерантності до засобу, яким зловживають, постійне занепокоєння тим, як його здобути і вжити, не дивлячись на усвідомлення негативних наслідків, а також численні безуспішні спроби перервати вживання. Умовно виділяють два шляхи розвитку такої поведінки.

І. Полісубстантна аддиктивна поведінка- формується шляхом випробування на собі дії різноманітних ПАР, серед яких поступово може бути вибрана найбільш приваблива. Але зловживання може перерватись і без такого вибору.

Розвиток полісубстантної аддиктивної поведінки, як правило, проходить ряд послідовних етапів.

1. Етап перших проб - початок аддиктивної поведінки. Вперше ПАР вживають, як правило, в компанії або під впливом приятелів та знайомих. У більшості випадків першим обирають алкоголь, іноді паління гашишу чи інгалянти, рідше - препарати опію, стимулятори чи галюциногени. За цим може настати або відмова від вживання (через неприємні відчуття, викликані інтоксикацією, страх розвитку залежності від ПАР, загрозу суворих покарань), або повторні епізоди - часто з усе більшою частотою чи в певному ритмі.

2. Етап пошукового "полінаркотизму" настає тоді, коли слідом за першими спробами йдуть повторні. Поперемінно вживають то алкоголь, то різноманітні токсичні речовини, включно з доступними наркотиками. Зазвичай це відбувається в компаніях, які збираються не тільки задля спільного вживання ПАР, останнє є лише однією з цілей таких зібрань. Психоактивні речовини вживають "для веселощів", для загострення сприйняття модної музики, сексуальної розгальмованості і т.д. Надають перевагу тим із засобів, які полегшують бездумну комунікацію. За межами своєї компанії ні алкоголь, ні інші токсичні речовини не вживаються.

3. Етап групової психічної залежності - іноді настає слідом за вищеописаними і полягає у тому, що потреба у вживанні алкоголю чи іншої токсичної речовини виникає негайно, як тільки збирається "своя" компанія. За її межами потягу не виникає. Для його виникнення потрібні стимули, які запускають умовнорефлекторні механізми.

4. Етап надання переваги певній речовині -завершальний етап пошуку. Відбувається зупинка вибору на певній речовині і їй надається перевага. При цьому залежності від цієї речовини ще немає. На даному етапі виявляється гедоністична установка - бажання отримати певні приємні відчуття.

Варто пам’ятати, що такий поділ є доволі схематичним і не завжди чітко вимальовується у кожному окремому випадку.

ІІ. Моносубстантна аддиктивна поведінка - з самого початку відбувається зловживання лише однією ПАР. Переважно, це обумовлене тим, що саме до неї є доступ (наприклад, самогон у сільській місцевості), але іноді спостерігається і цілеспрямована відмова від інших речовин.

Від перших випадкових спроб переходять до епізодичного зловживання. Поступово формується групова психічна залежність. У подальшому інші речовини використовуються зрідка як замінники вибраної ПАР, або для підсилення її дії.

Ризик переходу аддиктивної поведінки у хворобу неоднаковий для різних наркотиків. Наприклад, для опіатів він складає від 19 до 38 %, а до алкоголю близько 12 %. Внутрішньовенне введення наркотиків значно підвищує ризик захворювання.